Кого приваблює Брестська фортеця або День 3
Ранок видався прохолодним із залишками нічного дощу. Небо погрожує новим дощем в разі чого. Збираємося. Снідаємо вчорашнім салатом і бутерами з ковбасою. Оскільки в готелі ми одні, сиджу в майці і трусєлях, про всяк випадок, щоб не заляпати одяг. В якийсь момент двері прочиняються і входить охоронець, судячи з усього, з Гретою з Литви, яка мала заселитися вчора.
За пару секунд охоронець оцінює ситуацію, ще раз каже дівчинці - ось Ваше ліжко і звалює. В тому, що дівчина второпала його слова, маю сумнів, оскільки з нами вона далі спілкується англійською.
Близько 10-ї виходимо з хостелу, затарюємся у вчорашньому супермаркеті ряжанкою, згущенкою і шоколадками (шоколадки на подарунок родичам і близьким, всі як один сказали, що наш шоколад смачніший:))
Далі їдемо на автовокзал за квитками до Шацька. По дорозі ледь відшиваємо місцевих мужиків, які дуже вже хотіли показати нам Брестську фортецю. З автовокзалу пішки прогулюємось до фортеці уточнюючи час від часу дорогу у місцевих.
Уже на підході бачимо роздоріжжя і йдемо направо через міст. На середині мосту розуміємо, що за ним нічого немає. Вирішуємо, що тре ще раз уточнити чи в правильному напрямку ми рухаємося. Повертаємось, бачу хлопця, який іде за нами. Запитую як пройти до фортеці, на що він відповідає, що теж шукає фортецю і пішов за нами, бо ми з наплічниками і йшли в цьому напрямку дуже впевнено. Помічаю у нього теж наплічник. Пропоную шукати разом. Вирішуємо йти навпростець по берегу річки. Помічаю на його наплічнику георгіївську стрічку, хоча хлопець виглядає досить адекватно. Зав'язується приблизно такий діалог:
Я: А откуда Вы?
Хлопець: Из России.
Я: А конкретнее?
Х.: Из Краснодара. А Вы откуда?
Хтось із нас: Из Украины.
Х.: А город?
Ми: Харьков.
Х.: Это хорошо, что Харьков.
Я: А что не так с остальной частью Украины?
Х.: Да нет, все в порядке. Просто вот в Питере с друзьями были, сидели в заведении. Начали общаться с ребятами, а они оказались из Ивано-Франковска. И вроде нормальные ребята, но понимаем в какой-то момент, что не очень они с нами уже вроде как-то хотят общаться...
Я (відчуваючи, що може понести): Если не цеплять тему политики, то с кем-угодно можно найти общий язык.
І справді, тему політики оминаємо. Розмова виявляється цікавою. Хлопець розповідає, що любить кататися по містах. Мовляв, море набридає, бо і так під боком. Тому у відпустку намагається кудись їздити, так щоб побачити декілька нових міст. В Брест приїхав саме подивитися на фортецю, потім їде в Мінськ, хоче потрапити на гру збірної Білорусі з кимось там. Пригадує, що був в Харкові на Євро-2012, місто сподобалось.
Тут ми доходимо до фортеці. Совок совком, але велично.
Заходимо в середину. Йдемо центральною алеєю.
Впираємося в протяжну споруду.
Фото зі зворотнього боку.
Йдемо до монастиря, але не доходимо. По дорозі бачимо таке.
І повертаємось, щоби обійти мури з боку річки.
Десь там за річкою Польща.
Ще трошки мурів.
Ось така цікава годівничка для птахів.
В якийсь момент наші дороги з російським мандрівником розходяться, потім знову перетинаємося біля сувенірної лавки. Перекидаємось парою фраз. Мандрівник, вказуючи на сім'ю, яка попереду нас вибирає сувеніри, каже, що впізнав наших земляків за акцентом. Зазначаю, що в нього теж нема типового російського акценту і тут відбувається дійсно цікаве. Він нагадує, що з Кубані, а у них там так само "гакають і "шокають" як і в Україні, тож москаль він такий собі. Єдине, що нагадує про це - георгіївська стрічка на наплічнику.
З фортеці знову пішки вирушаємо на автовокзал. Дорогою бачимо церквушку
І зимовий сад
Їдемо в Шацьк. Митницю проходимо доволі швидко, довше чекаємо на водія маршрутки, який затарюється алкоголем в Duty Free.
В Шацьку, доки чекаємо на автобус до Світязя, стаємо свідками цікавої розмови чоловічка, його дружини та касирки автовокзалу. Остання скаржиться на те як її за це літо дістали люди, оскільки понаїхавших на озера цього року в сезон було в рази більше, ніж у попередні роки. А від чоловіка з дружиною (вони із Львівської області) прибираю до свого лексикону слово "пойняв" або "пойняла" (якщо казала його дружина).
Вже після 19-00 потрапивши під дощ добираємось до нашого тимчасового житла і через погоду фігачимо вінішко в кімнаті замість, як планувалося, берега озера.
За пару секунд охоронець оцінює ситуацію, ще раз каже дівчинці - ось Ваше ліжко і звалює. В тому, що дівчина второпала його слова, маю сумнів, оскільки з нами вона далі спілкується англійською.
Близько 10-ї виходимо з хостелу, затарюємся у вчорашньому супермаркеті ряжанкою, згущенкою і шоколадками (шоколадки на подарунок родичам і близьким, всі як один сказали, що наш шоколад смачніший:))
Далі їдемо на автовокзал за квитками до Шацька. По дорозі ледь відшиваємо місцевих мужиків, які дуже вже хотіли показати нам Брестську фортецю. З автовокзалу пішки прогулюємось до фортеці уточнюючи час від часу дорогу у місцевих.
Уже на підході бачимо роздоріжжя і йдемо направо через міст. На середині мосту розуміємо, що за ним нічого немає. Вирішуємо, що тре ще раз уточнити чи в правильному напрямку ми рухаємося. Повертаємось, бачу хлопця, який іде за нами. Запитую як пройти до фортеці, на що він відповідає, що теж шукає фортецю і пішов за нами, бо ми з наплічниками і йшли в цьому напрямку дуже впевнено. Помічаю у нього теж наплічник. Пропоную шукати разом. Вирішуємо йти навпростець по берегу річки. Помічаю на його наплічнику георгіївську стрічку, хоча хлопець виглядає досить адекватно. Зав'язується приблизно такий діалог:
Я: А откуда Вы?
Хлопець: Из России.
Я: А конкретнее?
Х.: Из Краснодара. А Вы откуда?
Хтось із нас: Из Украины.
Х.: А город?
Ми: Харьков.
Х.: Это хорошо, что Харьков.
Я: А что не так с остальной частью Украины?
Х.: Да нет, все в порядке. Просто вот в Питере с друзьями были, сидели в заведении. Начали общаться с ребятами, а они оказались из Ивано-Франковска. И вроде нормальные ребята, но понимаем в какой-то момент, что не очень они с нами уже вроде как-то хотят общаться...
Я (відчуваючи, що може понести): Если не цеплять тему политики, то с кем-угодно можно найти общий язык.
І справді, тему політики оминаємо. Розмова виявляється цікавою. Хлопець розповідає, що любить кататися по містах. Мовляв, море набридає, бо і так під боком. Тому у відпустку намагається кудись їздити, так щоб побачити декілька нових міст. В Брест приїхав саме подивитися на фортецю, потім їде в Мінськ, хоче потрапити на гру збірної Білорусі з кимось там. Пригадує, що був в Харкові на Євро-2012, місто сподобалось.
Тут ми доходимо до фортеці. Совок совком, але велично.
Заходимо в середину. Йдемо центральною алеєю.
Впираємося в протяжну споруду.
Фото зі зворотнього боку.
Йдемо до монастиря, але не доходимо. По дорозі бачимо таке.
І повертаємось, щоби обійти мури з боку річки.
Десь там за річкою Польща.
Ще трошки мурів.
Ось така цікава годівничка для птахів.
В якийсь момент наші дороги з російським мандрівником розходяться, потім знову перетинаємося біля сувенірної лавки. Перекидаємось парою фраз. Мандрівник, вказуючи на сім'ю, яка попереду нас вибирає сувеніри, каже, що впізнав наших земляків за акцентом. Зазначаю, що в нього теж нема типового російського акценту і тут відбувається дійсно цікаве. Він нагадує, що з Кубані, а у них там так само "гакають і "шокають" як і в Україні, тож москаль він такий собі. Єдине, що нагадує про це - георгіївська стрічка на наплічнику.
З фортеці знову пішки вирушаємо на автовокзал. Дорогою бачимо церквушку
І зимовий сад
Їдемо в Шацьк. Митницю проходимо доволі швидко, довше чекаємо на водія маршрутки, який затарюється алкоголем в Duty Free.
В Шацьку, доки чекаємо на автобус до Світязя, стаємо свідками цікавої розмови чоловічка, його дружини та касирки автовокзалу. Остання скаржиться на те як її за це літо дістали люди, оскільки понаїхавших на озера цього року в сезон було в рази більше, ніж у попередні роки. А від чоловіка з дружиною (вони із Львівської області) прибираю до свого лексикону слово "пойняв" або "пойняла" (якщо казала його дружина).
Вже після 19-00 потрапивши під дощ добираємось до нашого тимчасового житла і через погоду фігачимо вінішко в кімнаті замість, як планувалося, берега озера.