Версаль / Подих / Зв’яжи мене /
Версаль. Пьєр Шоллер.
Приємно бачити перед початку сеансу режисера фільму. Слухати дотепи вишуканою французькою і максимально робити вигляд, що очікування перекладача не таке нестерпне.
Що постає перед нами? І сімейна драма самотньої матері з ангелоподібною дитиною, і недоліки чи плюси соціального захисту П’ятої республіки.
Материнство - річ священна. А ще й прояви його є для мене великими «окозволожувачами». Тим більше можуть зворушити глядача стосунки «дорослий чоловік - дитина».
«Ти відповідальний за тих, кого приручив» як на мене найкращий слоган для цього кіно. Суцільні батьки і діти, любов і відповідальність. Відповідальність перед іншими чи перемога своє слабкості. Нехай ця слабкість і полягає у прагненні цілковитої свободи, проте ж не можна вийти за двері будинку, вдягнувши наплічник, і залишити за тими дверима тих, хто на тебе спирається.
Діти - то все!
Подих. Кім Кі дук.
Я вперше бачу Кім Кі Дука у кінотеатрі. Нехай це і зал Класік Жовтня, що іноді нагадує прохідний двір, - це все одно великий екран. І дивишся на нього знизу, а не дивишся на нього згори.
Завжди не був здатен відповідати на питання мотивації автора і його головної думки. Та як на мене і тут сама любов. Любов-людяність і співпереживання смерті. У неї в минулому, у нього в майбутньому. І з того пристрасть, чи щира, чи від бажання допомогти.
Історія, що виходить за рамки соціального сприйняття. І хіба ж першопричини цього не у вадах того самого суспільства навколо, що висмоктує душу у кожного з нас.
Свій і глядачів сміх у моменти насправді глибокого трагізму. Я завжди казав собі - то психологічний захист.
Принеси кольори веселки тим, хто їх потребує, і повернись до тих, хто має приносити ті кольори тобі.
Зв’яжи мене. Педро Альмодовар.
Альмодовар і сексизм. Вже другий перегляд, і хочу сказати, що у товаристві сприйняття відбувається набагато краще.
«Ти все одно покохаєш мене». Цікавий метод створення щасливої пари - захопити, зв’язати, закохати, віддатись пристрасті. Жінки Альмодовара як завжди колоритні і сексуальні, а молодий Бандерас - мужній, рішучій и позитивний, хоч і вийшов з психлікарні. Напружене, місцями веселе, європейське кіно навіть з позитивним кінцем! І, як на мене, це найкращий приклад геппі-енду. Віва Педро. Особливо за найпристраснішу сцену сексу, що останнім часом доводилось бачити на екрані.
Кохаймося.