І знов про пиріжкову, що навпроти
Кремезного статечного Поштамту,
Котрий, як вуйко з тої же спільноти
Зі стриманим позачасовим кшталтом.
Ось я стою з собою наодинці,
Вчуваю смак життя, що огортає,
Трамваю дзенькіт десь там на зупинці,
І те, що є, і те, на що чекаю.
Мій світ неначе стиснувся до нього,
Малого місця, що таке велике.
Тут я ґазда, тут всеосяжна змога.
Воно моє. Зі мною вже довіку.
Смакую пиріжки різноманітні.
Горнятко чаю, філіжанка кави.
Мабуть, я не такий вже і самітній.
Я дякую. Та час іти по справах.
09.07.2023
Crossposting
https://alex-vinokur.dreamwidth.org/825594.html