„Адольфа Гітлера” знищили в Ковелі
127 днів і ночей тривала битва за „фортецю Ковель”, як „охрестило” місто залізничників командування Вермахту. Десятки тисяч бійців обох протистоячих сторін залишилось навіки лежати в братських могилах і поодиноких захороненнях. Сотні тон понівеченого металу, який колись був грізними бойовими машинами, ще майже десятиліття ржавіло навколо міста ковалів. Серед цих тон ржавого заліза був і німецький бронепоїзд, знищений радянськими воїнами-залізничниками в липні 1944 року. За однією з версій цей німецький бронепоїзд носив ім’я „фюрера німецької нації” Адольфа Гітлера.
Це була не перша втрата німцями бронепоїздів в районі Ковеля. У ході боїв березня - квітня 1944 року отримали значні пошкодження від вогню радянської артилерії 10-й та 27-й бронепоїзди, які були відправлені на ремонт до бази танкових військ в Рембертові поблизу Варшави. Пізніше 27-й був відновлений, а 10-й списаний на металобрухт .
Напередодні наступу лівого крила військ 1-го Білоруського фронту в районі Ковельського виступу (Люблін-Брестська наступальна операція) з Рембертова до Ковеля прибув 74-й бронепоїзд (модель ВР-44), який повинен був стати потужним маневреним засобам боротьби з радянськими артилерією та піхотою. Озброєний 88 мм протитанковими гарматами в баштах від „тигрів”, 105 мм гаубицями, зенітними та звичайними кулеметами і мінометами, які були захищені надійною бронею, такий монстр насправді був неабиякою підтримкою для піхотних та танкових підрозділів.
Протистояти цьому витвору німецьких інженерів отримав завдання 31-й Горьківський окремий дивізіон бронепоїздів під командуванням майора Володимира Михайловича Морозова.
Дивізіон був сформований 21 лютого 1942 року в Московському військовому окрузі. До його складу увійшли збудовані лютому 1942 року робітниками заводу ім. Дзержинського та залізничниками Мурома БЕПО № 659 „Ілля Муромець” та за такими ж кресленнями в депо «Горький - пасажирський» БЕПО № 702 „Козьма Мінін”. Бронепоїзди, обладнані 45 міліметровою бортовою та 20 мм верхньою бронею мали на озброєнні гармати Ф-34 (76 мм) в танкових баштах (Т-34), 25 та 37 мм напівавтоматичні зенітні гармати, реактивні установки типу М-8 („Катюша”), кулемети „Максим” та ДТ. Разом з десантно-мінометною ротою чисельність особового складу дивізіону складала 335 солдат і офіцерів.
Бойові дії дивізіон розпочав в березні 1942 року на Брянському фронті у складі 3-ї армії. Бронепоїзди отримали бойове хрещення в районі станції Виползово під Тулою. П подальшому підтримували вогнем радянські частини в ході Ржевсько - В’яземської наступальної операції в районі станцій Чернь та Мценськ. Згодом дивізіон приймав участь в боях під Брянськом, Орлом, Курськом, на берегах Дніпра, громив німців під Шепетівкою, Гомелем, Мозирем. Наприкінці травня 1944 року дивізіон з району білоруського міста Жлобин прибув на станцію Голоби.
Волинська земля стала для екіпажів бронепоїздів щасливою і навіки записала їх подвиг на скрижалі військової історії. ...Літнього ранку розвідники дивізіону засікли нову фашистську артилерійську батарею, котра чомусь дуже швидко міняла позиції. З’ясувати, що це не звичайна батарея, а новприбулий німецький бронепоїзд вдалось старшому лейтенанту Кравчені. Штаб бронедивізіону розробив план операції. Артилеристи одночасно повинні були вивести з ладу залізничне полотно, відрізати ворожому бронепоїзду шляхи відходу. «Іллі Муромцю» було поставлене завдання знайти і зайняти скриту вогневу позицію з якої можна було б вести вогонь на ураження без пристрілки. Долю бою повинні були вирішити секунди. Швидкість, точність, автоматизм при веденні вогню - ось що було необхідне для успіху. Операцію трохи не зірвав випадок - дерево на якому було обладнано спостережний пункт вночі було пошкоджене, то ж розвідникам Кравчені оперативно необхідно було обладнувати новий. Встигли. Близько 9-ї ранку машиніст Олександр Солдатов вивів «Іллю Муромця» на позицію. Артилеристи «Іллі Муромця, чекаючи сигналу, приготувалися до ведення вогню. Стрілки годинника невблаганно пересувалися по циферблату. Ось вже без двох хвилин дев'ята, а очікуваного німецького панцерцуга все немає. З'явиться чи не з'явиться? І раптом на горизонті з’явились ледь помітні кільця диму, а згодом і монстр, який наїжачився гарматами і кулеметами.
Після доповіді розвідників з рубки «Іллі Муромця» відразу поступила команда:
- По ворожому бронепоїзду! Десять снарядів на гармату! Реактивні установки по два залпи! Бронепоїздам! Вогонь!
Постріли з обох боків пролунали майже одночасно. Артилеристи «Іллі Муромця» під командуванням заступника командира бронепоїзда капітана Миколи Гаврилова проявили надмайстерність. Таємничий противник був накритий з першого ж залпу. Панцерцуг огризнувся у відповідь. Частина снарядів пролетіла зовсім поруч, декілька вдарили у вагон-баню. Другої спроби німцям не дали. Реактивні установки, якими командував старший лейтенант Геннадій Шагун вдарили по потягу. Над ворожим бронепоїздом піднялись клуби пари. Мабуть, снаряд потрапив серце - казан паровозу.
Коли 6 липня 1944 року Ковель був звільнений від ворога, солдати і офіцери 31-го дивізіону побували біля розбитого бронепоїзда. Гітлерівці так і не спромоглися прибрати останки спотвореної машини. Один з бійців побачив напис „Адольф Гітлера” і відразу сказав: „Ну, напевно, війні кінець - Гітлера ми завалили”...
Німці ж з доповіддю про втрату найновішого у Вермахті бронепоїзда доповіли у ставку Гітлера лише 29 липня 1944 року.
За знищення німецького бронепоїзда 31-й однбп був нагороджений Червоним прапором Президії Верховної Ради РРСФР, який на станції Голоби вручив командуючий бронетанковими військами 47-ї армії генерал-майор танкових військ Ілля Іванович Кретов.
...Бойовий шлях дивізіон закінчив у Франкфурті на Одері. Підрозділи дивізіону пройшли з боями від Волги до Одеру понад 2500 кілометрів, здійснили150 могутніх вогняних нальотів по передньому краю оборони і прифронтовим станціям постачання, брали участь в прориві оборони і у відбитті атак противника. Артилерійсько-мінометним і кулеметним вогнем знищено 15 німецьких літаків, 1650 солдатів і офіцерів, 94 кулеметні позиції, 42 артилерійський-мінометних батареї, 24 окремі гармати, 14 дзотів, німецький бронепоїзд, склади боєприпасів. За зразкове виконання завдань командування, за оволодіння правобережною частиною столиці Польщі - Прагою дивізіон 31 жовтня 1944 року був нагороджений орденом Олександра Невського, за участь в боях по звільненню Варшави отримав найменування «Варшавський» Герой артилерійського двобою з німецьким бронепоїздом - БЕПО № 659 „Ілля Муромець” за роки війни здійснив 164 вогневі нальоти, збив 7 літаків; знищив 14 гармат і 36 кулеметних позицій, 875 солдатів і офіцерів противника.
Відгриміли залпи переможного салюту. Фортеці на колесах повернулися на Батьківщину. У 1946 році в Барановичах дивізіон був розформований. Бронепаровози бронепоїздів «Козьма Мінін» і «Ілля Муромець» у 1971 році встановили на вічну стоянку в Горькому (нині Нижній Новгород) і Муромі як символ подвигів залізничників в роки Великої Вітчизняної війни.
ДЖЕРЕЛО автор Сергій Яровенко
Це була не перша втрата німцями бронепоїздів в районі Ковеля. У ході боїв березня - квітня 1944 року отримали значні пошкодження від вогню радянської артилерії 10-й та 27-й бронепоїзди, які були відправлені на ремонт до бази танкових військ в Рембертові поблизу Варшави. Пізніше 27-й був відновлений, а 10-й списаний на металобрухт .
Напередодні наступу лівого крила військ 1-го Білоруського фронту в районі Ковельського виступу (Люблін-Брестська наступальна операція) з Рембертова до Ковеля прибув 74-й бронепоїзд (модель ВР-44), який повинен був стати потужним маневреним засобам боротьби з радянськими артилерією та піхотою. Озброєний 88 мм протитанковими гарматами в баштах від „тигрів”, 105 мм гаубицями, зенітними та звичайними кулеметами і мінометами, які були захищені надійною бронею, такий монстр насправді був неабиякою підтримкою для піхотних та танкових підрозділів.
Протистояти цьому витвору німецьких інженерів отримав завдання 31-й Горьківський окремий дивізіон бронепоїздів під командуванням майора Володимира Михайловича Морозова.
Дивізіон був сформований 21 лютого 1942 року в Московському військовому окрузі. До його складу увійшли збудовані лютому 1942 року робітниками заводу ім. Дзержинського та залізничниками Мурома БЕПО № 659 „Ілля Муромець” та за такими ж кресленнями в депо «Горький - пасажирський» БЕПО № 702 „Козьма Мінін”. Бронепоїзди, обладнані 45 міліметровою бортовою та 20 мм верхньою бронею мали на озброєнні гармати Ф-34 (76 мм) в танкових баштах (Т-34), 25 та 37 мм напівавтоматичні зенітні гармати, реактивні установки типу М-8 („Катюша”), кулемети „Максим” та ДТ. Разом з десантно-мінометною ротою чисельність особового складу дивізіону складала 335 солдат і офіцерів.
Бойові дії дивізіон розпочав в березні 1942 року на Брянському фронті у складі 3-ї армії. Бронепоїзди отримали бойове хрещення в районі станції Виползово під Тулою. П подальшому підтримували вогнем радянські частини в ході Ржевсько - В’яземської наступальної операції в районі станцій Чернь та Мценськ. Згодом дивізіон приймав участь в боях під Брянськом, Орлом, Курськом, на берегах Дніпра, громив німців під Шепетівкою, Гомелем, Мозирем. Наприкінці травня 1944 року дивізіон з району білоруського міста Жлобин прибув на станцію Голоби.
Волинська земля стала для екіпажів бронепоїздів щасливою і навіки записала їх подвиг на скрижалі військової історії. ...Літнього ранку розвідники дивізіону засікли нову фашистську артилерійську батарею, котра чомусь дуже швидко міняла позиції. З’ясувати, що це не звичайна батарея, а новприбулий німецький бронепоїзд вдалось старшому лейтенанту Кравчені. Штаб бронедивізіону розробив план операції. Артилеристи одночасно повинні були вивести з ладу залізничне полотно, відрізати ворожому бронепоїзду шляхи відходу. «Іллі Муромцю» було поставлене завдання знайти і зайняти скриту вогневу позицію з якої можна було б вести вогонь на ураження без пристрілки. Долю бою повинні були вирішити секунди. Швидкість, точність, автоматизм при веденні вогню - ось що було необхідне для успіху. Операцію трохи не зірвав випадок - дерево на якому було обладнано спостережний пункт вночі було пошкоджене, то ж розвідникам Кравчені оперативно необхідно було обладнувати новий. Встигли. Близько 9-ї ранку машиніст Олександр Солдатов вивів «Іллю Муромця» на позицію. Артилеристи «Іллі Муромця, чекаючи сигналу, приготувалися до ведення вогню. Стрілки годинника невблаганно пересувалися по циферблату. Ось вже без двох хвилин дев'ята, а очікуваного німецького панцерцуга все немає. З'явиться чи не з'явиться? І раптом на горизонті з’явились ледь помітні кільця диму, а згодом і монстр, який наїжачився гарматами і кулеметами.
Після доповіді розвідників з рубки «Іллі Муромця» відразу поступила команда:
- По ворожому бронепоїзду! Десять снарядів на гармату! Реактивні установки по два залпи! Бронепоїздам! Вогонь!
Постріли з обох боків пролунали майже одночасно. Артилеристи «Іллі Муромця» під командуванням заступника командира бронепоїзда капітана Миколи Гаврилова проявили надмайстерність. Таємничий противник був накритий з першого ж залпу. Панцерцуг огризнувся у відповідь. Частина снарядів пролетіла зовсім поруч, декілька вдарили у вагон-баню. Другої спроби німцям не дали. Реактивні установки, якими командував старший лейтенант Геннадій Шагун вдарили по потягу. Над ворожим бронепоїздом піднялись клуби пари. Мабуть, снаряд потрапив серце - казан паровозу.
Коли 6 липня 1944 року Ковель був звільнений від ворога, солдати і офіцери 31-го дивізіону побували біля розбитого бронепоїзда. Гітлерівці так і не спромоглися прибрати останки спотвореної машини. Один з бійців побачив напис „Адольф Гітлера” і відразу сказав: „Ну, напевно, війні кінець - Гітлера ми завалили”...
Німці ж з доповіддю про втрату найновішого у Вермахті бронепоїзда доповіли у ставку Гітлера лише 29 липня 1944 року.
За знищення німецького бронепоїзда 31-й однбп був нагороджений Червоним прапором Президії Верховної Ради РРСФР, який на станції Голоби вручив командуючий бронетанковими військами 47-ї армії генерал-майор танкових військ Ілля Іванович Кретов.
...Бойовий шлях дивізіон закінчив у Франкфурті на Одері. Підрозділи дивізіону пройшли з боями від Волги до Одеру понад 2500 кілометрів, здійснили150 могутніх вогняних нальотів по передньому краю оборони і прифронтовим станціям постачання, брали участь в прориві оборони і у відбитті атак противника. Артилерійсько-мінометним і кулеметним вогнем знищено 15 німецьких літаків, 1650 солдатів і офіцерів, 94 кулеметні позиції, 42 артилерійський-мінометних батареї, 24 окремі гармати, 14 дзотів, німецький бронепоїзд, склади боєприпасів. За зразкове виконання завдань командування, за оволодіння правобережною частиною столиці Польщі - Прагою дивізіон 31 жовтня 1944 року був нагороджений орденом Олександра Невського, за участь в боях по звільненню Варшави отримав найменування «Варшавський» Герой артилерійського двобою з німецьким бронепоїздом - БЕПО № 659 „Ілля Муромець” за роки війни здійснив 164 вогневі нальоти, збив 7 літаків; знищив 14 гармат і 36 кулеметних позицій, 875 солдатів і офіцерів противника.
Відгриміли залпи переможного салюту. Фортеці на колесах повернулися на Батьківщину. У 1946 році в Барановичах дивізіон був розформований. Бронепаровози бронепоїздів «Козьма Мінін» і «Ілля Муромець» у 1971 році встановили на вічну стоянку в Горькому (нині Нижній Новгород) і Муромі як символ подвигів залізничників в роки Великої Вітчизняної війни.
ДЖЕРЕЛО автор Сергій Яровенко