Пам’ятник першим жертвам Другої світової
Його відкрили й освятили в селі Воля-Любитівська (Волинь), на могилі 23-х невідомих українців, знищених у вересні 1939 року
Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область
Про те, що під горбиком обабіч дороги державного значення Київ - Ягодин лежать невинно убієнні, в селі знали всі й завжди. Раїса Андріївна Новосад, яка прийшла в село вчителювати ще 1967 року, почула цю історію від своєї свекрухи. А опісля й сама була свідком, як учителька місцевої початкової школи Ольга Архипівна Клімчук разом з учнями доглядала цю могилу. Доглядала і родина Гапонюків. Тут цвіли «півники», як у народі називають іриси, а чоловік Ольги Архипівни навіть спорудив невелику огорожу. Навколо могили росли високі дерева. Десь на початку 1970-х років з полів колишніх боїв на сільське кладовище почали переносити могили загиблих червоноармійців. Ольга Архипівна звернулася до районного військкомату, аби перенесли і прах похованих у могилі над дорогою. Та почула наполегливу вимогу забути про неї взагалі...
Офіційних архівних даних про людей, яких там поховано, й досі не виявлено. Як сказав на відкритті пам’ятника голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук (син Ольги Архипівни), катів уже давно судить Господь, і навіть немає держав, які тоді існували й ворогували. Надто скупо, зважаючи на реалії життя, розповідали про те своїм дітям і батьки. Проте таки розказували, та й живі ще очевидці тих подій. Волинська обласна комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій спільно з Ковельською райдержадміністрацією і краєзнавцями зібрала матеріали щодо жертв, обставин загибелі та з’ясування осіб загиблих. І Раїса Андріївна Новосад (зі слів свекрухи), і Павло Антонович Глушейко, і Микола Максимович Варчик, Ганна Іванівна Мельничук, Іван Іларіонович Вовдюк, Марія Прокопівна Савищук нині свідчать, що поховані в могилі були в’язнями тюрми, бо мали на собі тюремний одяг. Усі були українцями, бо розстріляли їх конвоїри-поляки (кавалеристи), ймовірно, налякані воєнними подіями. Можливо, що й були вони членами Компартії Західної України, бо коли люди возами привезли їхні тіла з лісу, де їх спіткала смерть, і хоронили над дорогою, то на похороні виступав місцевий комуніст Степан В’юн... Ховали ж 20 вересня 1939 року...
Наталія МАЛІМОН, «День», Волинська область
Про те, що під горбиком обабіч дороги державного значення Київ - Ягодин лежать невинно убієнні, в селі знали всі й завжди. Раїса Андріївна Новосад, яка прийшла в село вчителювати ще 1967 року, почула цю історію від своєї свекрухи. А опісля й сама була свідком, як учителька місцевої початкової школи Ольга Архипівна Клімчук разом з учнями доглядала цю могилу. Доглядала і родина Гапонюків. Тут цвіли «півники», як у народі називають іриси, а чоловік Ольги Архипівни навіть спорудив невелику огорожу. Навколо могили росли високі дерева. Десь на початку 1970-х років з полів колишніх боїв на сільське кладовище почали переносити могили загиблих червоноармійців. Ольга Архипівна звернулася до районного військкомату, аби перенесли і прах похованих у могилі над дорогою. Та почула наполегливу вимогу забути про неї взагалі...
Офіційних архівних даних про людей, яких там поховано, й досі не виявлено. Як сказав на відкритті пам’ятника голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук (син Ольги Архипівни), катів уже давно судить Господь, і навіть немає держав, які тоді існували й ворогували. Надто скупо, зважаючи на реалії життя, розповідали про те своїм дітям і батьки. Проте таки розказували, та й живі ще очевидці тих подій. Волинська обласна комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій спільно з Ковельською райдержадміністрацією і краєзнавцями зібрала матеріали щодо жертв, обставин загибелі та з’ясування осіб загиблих. І Раїса Андріївна Новосад (зі слів свекрухи), і Павло Антонович Глушейко, і Микола Максимович Варчик, Ганна Іванівна Мельничук, Іван Іларіонович Вовдюк, Марія Прокопівна Савищук нині свідчать, що поховані в могилі були в’язнями тюрми, бо мали на собі тюремний одяг. Усі були українцями, бо розстріляли їх конвоїри-поляки (кавалеристи), ймовірно, налякані воєнними подіями. Можливо, що й були вони членами Компартії Західної України, бо коли люди возами привезли їхні тіла з лісу, де їх спіткала смерть, і хоронили над дорогою, то на похороні виступав місцевий комуніст Степан В’юн... Ховали ж 20 вересня 1939 року...