Вище, ще вище (дню космонавтики присвячується)
Офіс, в якому я працюю, знаходиться на 9-му (останньому) поверсі. Як правило піднімаюся нагору пішки, але при гострих нападах лінощів деколи таки користуюся ліфтом. От і сьогодні після обіду вирішив прокатитися.
Заходжу. Разом за мною заходять чоловік та жінка. Ліфт ще радянського зразка, без хитрої електроніки, тому заходячи в нього кожен називає потрібний йому поверх і той, чий пункт призначення нижче тисне кнопку першим. Жінка їхала на третій, чоловік на шостий.
- На третій можна було і пішки зайти! - з саркастичною усмішкою промовив чоловік, коли ми залишилися в ліфті вдвох. Я знизав плечима.
За кількадесят секунд вийшов і другий мій попутник і на порозі ліфта застигли робітники з відрами, вочевидь чекаючи виходжу я чи їду далі. Я сказав, що мені треба вище і потім я пришлю ліфт назад. Натискаю кнопку свого поверху, двері закриваються, але кабіна лишається нерухомою. Двері знову відкрилися, за ними ті самі робітники з відрами розгублено дивляться на мене.
"Мабуть слабо натиснув..." - подумав я і натиснув на "9" сильніше. Цього разу кабіна таки поїхала, але крізь щілину між дверима я помічаю, що не піднімаюся, а опускаюся донизу. "Що за чортівня?" - зупиняю кабіну та вкотре тисну на номер потрібного мені дев'ятого поверху. Нарешті їду догори. Ліфт зупиняється, відчиняє двері, а за ними...
А за ними стоять все ті ж робітники з відрами і дивляться на мене вже зовсім круглими очима. Виходжу, озираюся... Так це ж таки мій 9-й! І до мене починає доходити - номери на кнопках затерті, мій попутник, який хотів заїхати на 6-й поверх, мабуть помилково натиснув на кнопку 9-го. Ну а я цього не помітив і кілька разів закривав перед людьми двері ліфта, кажучи їм, що мені треба вище :)