Побачити Ель Калафат та захотіти повернутися
Деколи буває, що місця, у які давно хотів потрапити, при зустрічі прикро розчаровують та залишають тебе з німим питанням - "А нафіга я сюди перся?". А трапляється і навпаки, що місто, про яке ти раніше взагалі ніколи не чув і куди потрапив по суті випадково, справляє при зустрічі неймовірно приємне враження та залишає стійке бажання повернутися ще раз. І саме така історія сталася в мене з аргентинським містом Ель-Калафат. Чим же так підкупає місто, про існування якого ви також, скоріш за все, дізналися щойно?
2. Місто Ель Калафат знаходиться у аргентинській Патагонії на півдні провінції Санта-Круз і на сотні кілометрів довкола нього розкинулися безкінечні прерії з ріками, озерами та горами на горизонті. До найближчого великого міста звідси майже тисяча кілометрів, а до найближчого більш-менш помітного містечка - понад 200.
3. На в'їзді до міста стоїть поліцейський пост, більше схожий на прикордонний пункт пропуску. Переважно машини їхали тут без зупинок, але деколи можна потрапити на тотальні перевірки із записуванням номерів у блокнотик.
4. Ще трохи вікіпедичного задротства - місто Ель-Калафат знаходиться на березі озера Аргентіно (це воно красиво зеленіє на фото вдалині), яке є найбільшим прісноводним озером країни Аргентини, його населення - трохи більше шести тисяч мешканців, а назва походить від індіанської назви місцевого виду кущів барбарису, який квітне яскраво-жовтими квітами.
5. Цікаво, що місто тут заснували тільки у 1927 році, до того тут було лише невеличке поселення торгівців вовною. Але найактивніший розвиток почався тут трохи пізніше - у 1937 році - після заснування поряд національного парку довкола гігантського льодовика Періто Морено. У місті розмістилася адміністрація парку, населення почало зростати, а довкола почали активно будувати дороги та іншу інфраструктуру. Фактично льодовик став для Ель-Калафата містоутворюючим підприємством, а сам Ель-Калафат для тисяч мандрівників - зручною відправною точкою, для знайомства з найкрасивішими місцями аргентинської Патагонії.
6. Сам льодовик, до слова, виглядає так, але зараз все ж не про нього.
7. Перше, чим приємно дивує Ель-Калафат - тут дуже зелено і це сильно контрастує із сотнями кілометрів голих прерій довкола. Схоже, що відразу після заснування міста майже сто років тому, хтось дуже серйозно зайнявся питанням його озеленення, та висадив на вулицях справжній парк.
8. Вздовж центральної вулиці ростуть здоровенні сосни та інші хвойні красені.
9. Сама вулиця не дивує якимось особливим плануванням, але ці сосни по центрі виглядають шикарно та роблять її дуже затишною.
10.
11. Вечір.
12. Вздовж вулиць на околицях також висаджують хвойні дерева, які зранку поливають з цистерни.
13. Окрім хвойних дерев, на кожному кроці ростуть здоровенні кущі лаванди.
14. Майже біля кожного будинку пишна та доглянута рослинність, так що деколи стає трохи схоже на Нідерланди.
15.
16. Ще у Ель-Калафаті дуже сподобалася архітектура. У ній немає чогось такого надзвичайного та екстраординарного, але використання натуральних матеріалів, природні кольори, великі вікна та увага до деталей створюють дуже приємну для ока картинку.
17.
18.
19.
20.
21. Навіть приватні будинки у стороні від центру мають схожий стиль.
22.
23. З панорамних вікон цього будинку має відкриватися прекрасний вигляд на озеро.
24. Мабуть непогано пити свою ранкову каву на терасі, маючи перед собою ось такий пейзаж.
25. Ще якась сучасна будівля на околиці.
26. Що цікаво, навіть різні серйозні державні установи не вибиваються з цієї картини. Наприклад, ось вам поліцейський відділок.
27. З припаркованими поряд полійейськими авто у кольорах банки сгущонки.
28. А ось так виглядає пожежне депо.
29. А це, як я розумію, центральний костел.
30. І різних вуличних деталях також стараються використовувати натуральні матеріали. Ось, наприклад, дитячий майданчик з дерев'яних колод.
31. Мати вихід до озера та набережну, але далеко не всюди вона наповнена людьми та змістом. Все-таки, щоби створити справді класний громадський простір, мало просто покласти плитку.
32. А ось тротуар з дерев'яними вставками.
33. Дерев'яний парканець довкола газону. Не те, щоб я був великим фанатом відгороджених парканами газонів, але мені така невисока огорожа подобається значно більше, ніж всякі помпезні ковані конструкції.
34. Вуличні смітники.
35. В плані закладів харчування все дуже добре. Ель-Калафат дуже сильно орієнтований на туризм, тому тут дуже багато різноманітних кафе та ресторанів. І з тих, де довелося побувати, розчарував лише один, а інші кілька виявилися дуже приємними місцями зі смачною кухнею, адекватними цінами та хорошим сервісом. Ще й персонал володів англійською. У цьому плані Аргентина з розгромним рахунком перемагає Чилі, де у закладах майже завжди дорого, не надто смачно і ангійську майже ніхто не розуміє.
36. У одному з барів вийшла смішна історія. Якось у нашому Франківську у барі Copper Head (це не реклама якщо шо) я спробував дуже смачне пиво Barley Wine. Воно було настільки крутим, що я був готовий лише заради нього ще раз їхати до Франківська, але вини з тих пір більше його не варили. Час від часу я питав у них на ФБ сторінці - "і що, коли знов буде Барлі Вайн?", на що вони щоразу відписували, що може за місяць-два буде. І в результаті закінчилося тим, що Барлі Вайн (такий же смачний) зустрівся мені тут, у Ель-Калафаті. Спочатку хотів протролити цим франківський бар - типу, дивіться, до чого ви людей довели, але потім передумав і не став вимахуватися.
37. Аргентина - країна м'яса.
38. Дуже смачного м'яса.
39. На вулицях Ель Калафата дуже багато великих розслаблених собак. (Хм, трохи дивний перехід відрезу після м'яса)
40.
41. Причому навіть явно нічийні собаки виглядають якось доглянуто і задоволено.
42.
43. Про транспорт. Залізниці у регіоні немає, тому між містами люди переважно пересуваються на ось таких автобусах. Популярна у Аргентині фішка - централізована система підкачки шин, яка працює прямо на ходу. Такі трубки біля коліс є майже на кожному великому автобусі чи вантажівці.
44. А так мешканці переважно їздять на авто. Місцевий автопарк складається переважно з малолітражок та пікапів.
45.
46. Хочете у подорож, але маєте лише свій пікап? Рішення є!
47. Популярна місцева тема - пікапи на основі малолітражок. У Чилі таких не зустрічав, а от у Аргентині їх повно.
48.
49. Туристичну будку на таку звісно не поставиш, а от привезти мішки з бульбою чи покатати собак - саме воно.
50. Дехто навіть робить такі пікапи сам з того, що підвернулося під руку.
51. Також колориту додають різноманітні ретро-крокодили, переважно американські.
52.
53.
54. Ось таке от невелике, але дуже затишне та приємне місто, якому під час теперішнього карантину, мабуть, буде дуже нелегко. Не знаю, чи вдалося мені цією куцою розповіддю свої враження, але воно чимось невловимим ніби додало якийсь дуже важливий пазл до моєї внутрішньої картини світу.
Дивіться також:
Подорож до Чилі - маршрут та деталі
