Страх невдачі, як мотивація?
Читав якось розповідь про британську гоночну школу Джима Рассела, яка є одним із найкращих та найвідоміших закладів такого плану в світі, де щорічно сотні пілотів шліфують свої спортивні навички.
Однією з перших речей, якої там вчать, є те, що коли авто виходить з-під контролю, обов'язково потрібно продовжувати дивитися туди, куди ти маєш їхати, а не у сторону відбійників, у які ти боїшся врізатися. Суть проста - якщо завжди тримати у полі зору ціль, руки інстинктивно повертатимуть кермо так, щоби її досягти і ситуація має шанс виправитися. У іншому ж випадку ти просто перетворишся на бездіяльного спостерігача за своїм власним вильотом на узбіччя.
Подумалося, що цей принцип пасує і до повсякденного життя. Вирішення тієї ж задачі можна мотивувати позитивно (якщо ми зробимо це, то збільшимо наші прибутки / зробимо світ кращим / отримаємо визнання / здобудемо новий досвід / розширимо ринки збуту і т.д.), а можна і негативно (якщо ми це не зробимо - нам пиздець). Другий варіант подібний до їзди гоночною трасою, не відриваючи погляд від стін-відбійників довкола неї. Чи швидкою буде така їзда? Чи не окосіє пілот після кількох кіл такого змагання та чи доїде взагалі до фінішу?