Славутич. Невідома утопія
Які асоціації в вас викликає слово "славутич"? Для когось це пиво, ще для когось - станція метро чи стародавня назва ріки Дніпро. І наврядчи хтось згадає про наймолодще українське місто, а тим більше покаже його на карті. І це тим більш прикро, що історія появи цього міста є дуже цікавою і одночасно трагічною, адже приводом для його побудови стала катастрофа на Чорнобильській АЕС.
Тут мушу визнати, що один з моїх шаблонів трохи надірвався. Я завжди був впевнений, після вибуху на ЧАЕС всіх її працівників, вивізши з Прип'яті, кинули напризволяще. А тут, виявляється, що для працівників станції в рекордні терміни у екологічно чистій зоні збудували нове місто, причому зробили це не на відчепись, а дуже навіть з душею, створивши досить гармонійне середовище, яке, щоправда, зараз стоїть перед дуже складними викликами. Але про все за порядком.
1. Рішення про будівництво нового міста для працівників ЧАЕС було прийняте в жовтні 1986 року, а вже в березні 88-го до будинків почали заселятися перші мешканці. Щоби мінімізувати земельні роботи, для будівництва вибрали максимально рівну ділянку Чернігівської області. Причому до того тут не було жодних населених пунктів - будинки виросли просто посеред соснового лісу, який тепер оточує місто з усіх сторін.
2. В музеї міста можна побачити макет, який показує міську структуру, причому саме цей макет і використовувався при розробці міського планування - через брак часу архітектори не користувалися кресленнями, а пересували картонні будиночки просто по масштабній моделі.
Загалом місто поділене на квартали і кожен квартал проектували архітектори та будували будівельники з різних республік СРСР, а саме Грузії, Вірменії, Азербайджану, Литви, Латвії, Естонії, Росії і, звісно, України, яка координувала роботу всіх проектних груп. Причому і будматеріали кожна республіка привозила власні, притаманні лише їй - в результаті кожен квартал відрізняється від іншого і має свій особливий колорит.
3. Як я вже згадував, місто збудоване посеред соснового лісу і частина ще тих сосен і зараз складає значну частину міської зелені. Повітря в місті відповідне - дихати дуже приємно. На фото - центральний міський парк. Ліворуч - Київський квартал.
4. Населення міста зараз складає трохи більше 20 тис. осіб. Практично всі вони так чи інакше пов'язані з Чорнобильською станцією або ж працюють у сфері обслуговування (про неї ще трохи згодом). Також в місті є трохи іноземців (переважно французів), які працюють на будівництві нового накриття над четвертим енергоблоком.
5. Міський вокзал є єдиною сполучною ланкою між містом та ЧАЕС - всі робітники добираються туди лише електричкою. Машиною туди їздити не можна, щоби не піднімати пилюку та випадково не прихопити із собою радіоактивну частку. Як наслідок, машин в місті дуже мало - вулиці майже завжди порожні.
Взагалі до радіаційної безпеки тут ставляться дуже серйозно - навіть на вокзалі є табло, яке показує радіаційний фон.
6. Люди чекають на електричку до Чорнобиля.
UPD. Отримав зауваження, що конкретно ця електричка до Чернігова. До Чорнобиля ходить інша.
7. До Чорнобиля звідси близько 50 км по прямій і потяг долає її, без зупинок проїжджаючи крізь територію Білорусі, яка тут клином врізається в територію України, відділяючи місто від станції. До речі, сам Славутич, хоча і знаходиться на території Чернігівської області, адміністративно є частиною Київської.
Є і ще один прикол. Бачите цю смугу МАФів вздовж залізничних колій? Такої концентрації кіосків ніде більше ніде у Славутичі, лише тут. Причина в тому, що смуга землі, на якій вони стоять є територією Чернігівської області, яка біля вокзалу врізається в територію міста Славутич Київської області. Такий собі анклав у анклаві.
8. Але годі споглядати Славутич згори - пішли трохи пройдемося його вулицями та дворами.
9. Чи не перше, на що зверташ увагу - кількість зелені. Намагаючись створити максимально комфортне середовище, архітектори чи не втричі перевищили норми з озеленення.
10. Тут багато сосен, що лишилися від лісу, серед якого збудували місто, а також кулястих кленів, сакур та каштанів.
11. Життя тут дуже тихе та розмірене, ніхто нікуди не поспішає і взагалі складається враження, ніби потрапив у листівочну фотографію 1980-х, коли машин було мало, реклами ще менше, а до остаточної перемоги комунізму лишалася одна п'ятирічка.
12. А ще тут є велодоріжки, причому це не якесь нове віяння - вони були заплановані та збудовані одночасно з усім іншим - ще у 80-х, адже місто від самого початку планувалося, як пішохідно-велосипедне. Так що це, схоже, найстаріші велодоріжки в Україні.
13. Щоправда, роверисти цими доріжками практично не користуються, бо майже всюди на них ось такі не понижені бордюри. Хто захоче скакати по них, якщо поруч йде рівна та майже порожня дорога? Ніхто і не скаче - всі спокійно їздять дорогами.
14. Місцями високі бордюри намагаються лікувати ось такими асфальтовими трамплінами.
15. Як вже було сказано, машин в місті небагато, їздять всі дуже спокійно, швидко не розганяються та чемно пропускають пішоходів на зебрах. Тим не менше на вулицях можна зустріти лежачих поліцейських. Вони тут зроблені з асфальту та пофарбовані жовтою фарбою. У дворах повужче.
16. На основних вулицях поширше.
17. Відведених проектантами у 1980-х паркомісць цілком вистачає у 2015-му. Звісно, можна сказати, що на фото день і всі роз'їхалися по справах, але зелені газони натякають, що по них їздити не заведено.
18. Але перейдімо нарешті до архітектури. Прямо біля вокзалу стоїть недобудований готель (панорамні фото на початку цього посту зроблені саме з його даху). Цікава будівля задумувалася - дві окремі вежі, з'єднані між собою кількаповерховим мостом.
19. Одним з найкращих самі мешканці Славутича вважають Єреванський квартал, запроектований та збудований вірменськими будівельниками.
20. Фасади його будинків облицьовані рожевим туфом, спеціально привезеним сюди з Вірменії.
21. Скульптурний декор на стінах.
22. Скульптури у дворі.
23. Вхід до кварталу ознаковано стелою з орлом.
24.
25. Щоправда, місцеві комунальники примудрилися пофарбувати камінь стели рожевою фарбою.
26.
27. Одна з приємних деталей Єреванського кварталу - кілька мангалів, встановлених посеред двору. Судячи з кількості золи у них, мешканці їх активно використовують.
28. Використали і ми :) Єдиний суттєвий недолік - практично повна відсутність освітлення довкола. Без туристичних ліхтариків довелося би все робити навпомацьки.
29.
30.
31. Дитячий садок на межі Єереванського та Бакінського кварталів.
32. Єреванський квартал межує з Бакінським - його жовтуваті будинки видно вдалині.
33. Будинки Бакінського кварталу виглядають, мабуть, чи не найгірше з усіх. По-перше, матеріали, з яких їх збудовано, виявилися погано пристосованими до місцевого клімату - стіни дуже обшарпані.
34. По-друге - мешканці саме цих будинків найактивніше утеплюють їх пінопластом, одночасно змінюючи форму віконних прорізів.
35. Оригінальних балконних прорізів (так, це балкони) з кожним роком стає все менше.
36. Двір.
37. Під'їзд.
38. Значно краще збереглися будинки, оздоблені пісковиком. Однак і тут мешканці доклалися до балконів.
39. Тут теж є цікаві деталі. Ось, наприклад, вхід до одного з під'їздів.
40.
41. Керамічне панно на дитячому майданчику дитсадка (на жаль, деякі з них розбито).
42. Оздоблення клумби.
43. Дивно, але деякі технічні споруди виглядають значно добротніше за житлові будинки.
44. Мешканці не надто цінують фасадний камінь та обшивають його згори пінопластом.
45. Тбіліський квартал.
46. До речі, кожен квартал має власний спорткомплекс. Форма у всіх стандартна, але декор та кольори різні.
47. Лавка.
48. Як можна бачити на макеті на початку посту, кожен квартал має не лише багатоповерхову, а й котеджну забудову.
49. Тбіліські балкони.
50. Московський квартал. Кажуть, що він найуниліший з усіх.
51. Хоча такі дерева прикрасять будь-яку унилість.
52. Ще пара слів про транспорт. Жодного громадського транспорту в місті немає - лише час від часу проходять міжміські автобуси до Чернігова та Києва. Схоже, що ці зупинки стоять саме з розрахунку на них.
53. Ленінградський квартал. Його характерні риси - ліхтарі під старинку та зубці на даху будинків (дивно, що вони не в Московському кварталі, а тут).
54. Симпатично виглядають цегляні кутові будинки.
55. Посеред кварталу є алея з непрацюючим фонтаном, який місцеві мешканці називають "наш нефонтан".
56. Арка на межі кварталу.
57. На будівництві Ленінградського кварталу працювало багато будівельників з Білгорода, які в якийсь момент сказали "а як це так - ми тут херачимо, панімаєш, а власного кварталу в нас нема? Непорядок!" Так у Славутичі з'явився Білгородський квартал.
58. Ще трохи сосен.
59.
60. Ось так, рухаючись на північ, ми поступово дійшли до балтійських кварталів, які разом з Єреванським вважаються тут найкращими завдяки продуманості та якості виконання. Навіть процес будівництва в деталях суттєво відрізнявся від інших - наприклад бетонні панелі привозили сюди не абияк, а окремо запаковуючи кожну у плівку. Як результат, навіть зараз ці будинки виглядають, як нові.
61. Вільнюський квартал.
62.
63. Вхід у під'їзд. Зверніть увагу на чистоту.
64. Фактури.
65. Лавка.
66. Приватний сектор.
67.
68. Це вже, якщо не помиляюся, Ризький квартал. Взагалі межі між кварталами балтійських країн не такі чіткі, як між іншими.
69. Стінові панелі тут мають дрібні вертикальні канавки, завдяки чому на стінах не утворюється брудних підтікань і вони навіть після багатьох років виглядають чистими.
70.
71. Лавка.
72.
73. Дитячий садок.
74.
75. Входимо до Талліннського кварталу.
76.
77.
78.
79. Дерев'яні котеджі виглядають зовсім ідилічно. До речі, головний архітектор проекту переконував естонців зробити котеджі "з чогось соліднішого", але ті наполягли саме на дереві.
80. Київський квартал. Його надто детально показувати не буду, бо вже і так задовгий пост виходить.
81. Ще оди варіант спорткомплексу.
82. Народні стежки практично всі облаштовані, як наслідок майже немає відкритого грунту та пилу.
83. Дротів в повітрі немає - схоже, що всі комунікації прокладені під землею. Спочатку тішився цьому, але потім звернув увагу, що дуже велика частина ліхтарів вночі не працює, особливо це відчувається в дворах. Схоже, що стара проводка багато де встигла згнити, а на заміну коштів не вистачає. Ліворуч, до слова, будівля мерії.
84. На центральній площі стоять лавки ось такої конструкції.
85. Кіноконцертний комплекс, який тепер щовесни приймає фестиваль документального кіно, відвідати який я дуже раджу.
86. Ось таке от місто. Зараз, дописавши цей пост, відчуваю, що щось важливе таки лишилося за кадром і тему не розкрито. Вийшло багато картинок, але малувато власних вражень. Але писати ще зараз натхнення вже немає, тому, мабуть, поки зупинюся. Буде привід повернутися до цієї теми ще раз. Якщо вона вас зацікавить, звісно :)
87. А, і ще у Славутичі дофігіща прикольних котів. Великих та кудлатих :)
