Лютый пиздец. Просто лютейший...
Рано я решил, будто удивить меня нечем... Эммм... Хее... Мда... Гхм-гхм... Мммм... Но, по наводке Онотоле...
Просто возьмите и откройте файл, г-спода: http://s9.uploads.ru/TINfR.pdf. Микола Галичанець, "Українська нація".
Один вопрос - БЛЯ, ЧО КУРИЛ АФФТАР? Он уху ел или так охуел?
Берём, открываем ст.114 и читаем про "Елліно-українські війни".
Ст.115-116.
"Наша централізована держава Велика Україна мала досить війська і можливість розгромити колонізаторів. Наші вої оточили і розгромили під Олешшям еллінське військо. Дуже допоміг
військово-морський флот. Уміло керував визвольною війною з столиці Арійграда, згодом і на місці битв Посадник Великої України Уличслав Великоукраїнський" - это подробности разбития Зопириона под Ольвией в 331 г. до н.э. скифами совместно с эллинами-ольвиополитами, есличо. Никто не знает про Уличслава, окромя аффтара.
Отдельно жжот инфа про Овидия (ст. 140-141):
"Поет Овідіус з високою досконалістю оспівував в елегіях любов. Його “Метаморфози” та “Мистецтво любові” були дуже популярними у Римі.
Першому імператорові Октавіяну Августові не сподобалися деякі республіканські, не імперські погляди поета. У 8 році до н. е. імператор наказав вислати поета до міста Томи (нині Констанца в Румунії) у провінції-колонії Тракії на Україн-морі. Поет постійно писав до Риму, вибачався і просив помилування, але не отримав.
Невдовзі помер на засланні.
Овідіус не любив жити в Тракії. Його вабила цивілізованіша Україна, де бував частіше і найдовше. Об’їхав півострів Українець, бував і поза ним. Жив переважно у Корсуні.
Описує, що Корсслав і весь півострів заселений українцями, еллінці помилково й образливо називають українців “скитцями”. Їх самоназва - українці та Україна, хоча сусіди пишуть кімерійці
та Кімерія. Сам Корсунь - визначне місто, торговий і військово- морський порт півострова. Сюди припливаю ть багато торгових кораблів самих українців та купців-римців за зерном і ремісничими товарами.
Українці, за Овідіусом, нащадки прадавніх слов’янців з багатою історією тисячоліть (як єгипетці), з прадавніми традиціями Дажбожої віри і побуту осілої цивілізованої демократичної людності. Що дивно - без рабства, коли довкола рабовласництво. Мають державу Велику Україну (Кімерію), що її еллінці чомусь називають Великою Скитією. Є столиця у східних степах.
Овідій почув в українців безліч чудових мітів-вед, що їх слухаєш і не наслухаєшся. Поет вивчив і полюбив українську мову, як давню та милозвучну, писав глаголицею вірші українською мовою. Ця похвала нашій тодішній мові вагома, бо в ті часи досконалою мовою вважалася латина"Ага, и миф споконвічний демократизм українців тут как тут! Никаких, случаем, параллелей противостояния нашей страны с угро-финнской Москаляндией аффтар не делает? Он же пишет в конце каждой главы - "затямити урок".
Блядь, ну нельзя же стоко жечь, вротмнемоиноги! Едем дальше, самое забойное - впереди...
Ст. 146 - Римо-українські війни:
"РИМО -УКРАЇНСЬКІ ВІЙНИ
За наказом імператора Веспасіянуса у 74 р. почалися колонізаторські воєнні дії леґіонів проти Великої України. Це була колонізаторська війна з боку Риму і національно-визвольна війна з
боку Великої України. При Посадникові-князеві Гордославі Вели-коукраїнському наступ леґіонців вівся на території Волості Тиврії між Дністром і Бугом. Наші вої хоробро билися і боронили рідну
землю, уникаючи вирішальної битви, щоб не втратити військо. На допомогу прибували полки й ополчення з Волостей: Арії, Сурії, Уличії, Малої України, Арусичії, Дулібії.
Наші вої, як і в попередніх війнах з іранцями-персами та еллінцями, застосовували тактику народної, або партизанської, війни, чого дуже не любили леґіонці. Наші полки і сотні денними нападами на когорти із засідок, а нічними - на їхні табори знищували леґіонців. Стрілами з луків убивали на маршах. Найбільше дошкуляли леґіонцям постійні нічні напади на табори, коли наші їх вирізували і відступали з малими втратами. Такого леґіонці не знали при колонізації інш их країн. Звикли вторгатися на територію держави, в одній чи кількох вирішальних битвах розбивали її армію. Держава вже не могла захищатися. Можна було приєднувати її колонією-провінцією, грабувати, набирати рабів і рабинь, накладати непосильні податки натурою і грішми. А от у цій війні не було спокою ні вдень, ні вночі, не було вирішальних битв, а лише великі втрати і тяж ке очікування, що дуже сильно деморалізувало військо.
За літо леґіони дійшли до лісостепу, стали на Бугові. Почалася холодна осінь. Незвичні до холодних зим леґіонці відступили на узбережжя Україн-моря. Наступали і на друге літо. І знову безрезультатно. Римські історики про свої невдачі писали неохоче. Побіжно написано, що при Посадниках Гордославі Великоукраїнському і Краснославі Великоукраїнському (у їхньому перекладі їх іменовано Тарзус - Бунтар та Інисмус - Гарний) (прим. меня - сарматские цари-реваншисты Фарзой и Инисмэй из Причерноморья, втюхивавшие римлянам на границах. С другой стороны - римляне чо, мудаки были лезть в Сарматию, чтобы там остаться, как Кир у массагетов???) зміцнилася Велика Україна (в одних істориків Велика Скитія, в інших - Велика Антія) і леґіонці не змогли розбити військо цих “антів” та підкорити їхню державу “Велику Антію”.
Нація твердо вірила, що врятував її Всевишній Дажбог. Навіть було складено веду: коли леґіонці дійш ли до Святині (по-нинішньому лавра) Дажбога “Дажбожі Шляхи” в околицях сучасних
Завалля-Чемерпілля Гайворонщини, то за наказом Дажбога Перун бив леґіонців таким страшним небесним вогнем, а Дана поливала водою з градом так, що леґіонці, страшенно налякані, повернули і втекли аж на Поморину.
У 78 р. наші вої, як записали історики-римці, розгромили леґіонців між Дністром і Верховиною, вигнали їх і переслідували за Дунаєм у Нижній Мезії, де й добивали. Похід наших військ у Подунав’я викликав повстання південнослов’янців дакців, гетців і мезців (коренные фракийские народы, ога!). Еліта цих колонізованих південнослов’янців жила у власних січах-замках з мурами і вежами, володіла землею, що її обробляли раби і бідні співвітчизники. Великі податки і свавілля колонізаторів спри чин или повстання. Очолив повсталих воїводець Десятибор (Децибал у римському перекладі), розбив леґіонців, проголосив незалежну державу Дакію . Почалася затяжна, з перемінним успіхом, війна південнослов’янців з Римом, що посилав проти них то 7, то 12 леґіонів.
У 79 р. вибухнув вулкан Везувій. Природа карала римців за жорстоке колонізаторство. Загинули міста Помпея, Геркуланума, Стабія, що справило жахливе враження на римське суспільство,
було державною і народною трагедією, але не зупинило колонізаторства. Без нього римські правителі й рабовласники не жили б у розкоші.
При імператорові Титусі (79-81 рр.) вибухнуло чимало повстань у східних провінціях. Також з ’явилися самозвані “імператори” з числа полководців із серйозними претензіями на імператорську владу (пара фриков-лжеНеронов). Почалася мала громадянська війна.
Новий імператор Доміциянус (81 -9 6 рр.) “навів порядок” - розгромив війська імператорів-самозванців. Він наказав поновити війну з Великою Україною і колонізувати її. Українські вої відступали з боями, застосовували партизанську тактику. Імператор, за свідченням римських істориків, отримав “криваву перемогу”, бо втратив багато леґіонців і полководців, а Великої України не колонізував. Леґіонці знову відступили, стали таборами по Західній Поморині від майже зруйнованих Білграда до Олешшя. Чого добивався імператор? Він вимагав зерна. А звідки візьметься зернона зруйнованій війною землі? До кінця століття велися періодичні невеликі війни Риму проти Великої України, але зробити її своєю колонією йому не вдалося.
Н ація дивувалася: Україна Рим годує, а Рим Україну мордує.
Не омине кара Рим, коли ти йому хліб, а він тебе воює. Буває, чекати кари доводиться довго, та кара буде.Про Мітридатоса ѴІ і Тиграна ІІ, котрі воювали проти римської колонізації довго і відважно, але програли, історики-римці написали докладно. Про українських Посадників-князів Гордослава, Красослава і Добромира Великоукраїнських, що воювали і не допустили колонізації, майже промовчали"
Ну, и долбославие изо всех щелей, естессно! Продолжать аль хватит?..
Отдельно жжот описание: "У книзі подано походження та життя української нації від її утворення 40 тисяч років тому і до XI століття н. е.
Автор висвітлює той період розвитку українського народу, що його забороняли описувати московські колонізатори. Пишучи за нас нашу історію, вони “відрубали” історичні корені нації, чим знівечили тяглість її походження, розвитку і
життя. А “історію” її почали з IX ст. н. е. - від князювання Олега II Українського.
У книзі вміщено унікальні матеріали, що їх досі в історії нації не публікували або друкували мало та розрізнено.
Але це не історія нації, як може здатися на перший погляд, а лише краєзнавчі веди (знання) автора. Тому книжка буде добрим помічником саме для осягнення походження і життя української нації з найдавніших часів.
Для широкого загалу читачів.
При вивченні історії в школах та вузах може бути використана як книга для додаткового читання"
Издано сие нечто ещё в 2005 г. (как я мог такое пропустить тогда). Я читал до этого и про египеццкие пирамиды, и про казаков-шумеров... Но такого... Мдааааа...
Веданты, блядь. Рене Генон содрогается гомерическим смехом.
Миколо, відповідай чесно: де ти взяв таку траву? Я ладен на все, щоб її дістати. Де, звідки, що за трава, де росте? Скільки коштує ця трава? Де брав траву, Миколо??? Кажи, не мовчи!
Ти геній, і трава твоя - забойна!
ПыСы: кстати, существуют ещё две работы сабжа: "Москвино-великороссо-русська тюркська кипчацька ординська нація" 2002 г. (орфография сохранена), ну, и, естессно, "Наш український Крим".
Просто возьмите и откройте файл, г-спода: http://s9.uploads.ru/TINfR.pdf. Микола Галичанець, "Українська нація".
Один вопрос - БЛЯ, ЧО КУРИЛ АФФТАР? Он уху ел или так охуел?
Берём, открываем ст.114 и читаем про "Елліно-українські війни".
Ст.115-116.
"Наша централізована держава Велика Україна мала досить війська і можливість розгромити колонізаторів. Наші вої оточили і розгромили під Олешшям еллінське військо. Дуже допоміг
військово-морський флот. Уміло керував визвольною війною з столиці Арійграда, згодом і на місці битв Посадник Великої України Уличслав Великоукраїнський" - это подробности разбития Зопириона под Ольвией в 331 г. до н.э. скифами совместно с эллинами-ольвиополитами, есличо. Никто не знает про Уличслава, окромя аффтара.
Отдельно жжот инфа про Овидия (ст. 140-141):
"Поет Овідіус з високою досконалістю оспівував в елегіях любов. Його “Метаморфози” та “Мистецтво любові” були дуже популярними у Римі.
Першому імператорові Октавіяну Августові не сподобалися деякі республіканські, не імперські погляди поета. У 8 році до н. е. імператор наказав вислати поета до міста Томи (нині Констанца в Румунії) у провінції-колонії Тракії на Україн-морі. Поет постійно писав до Риму, вибачався і просив помилування, але не отримав.
Невдовзі помер на засланні.
Овідіус не любив жити в Тракії. Його вабила цивілізованіша Україна, де бував частіше і найдовше. Об’їхав півострів Українець, бував і поза ним. Жив переважно у Корсуні.
Описує, що Корсслав і весь півострів заселений українцями, еллінці помилково й образливо називають українців “скитцями”. Їх самоназва - українці та Україна, хоча сусіди пишуть кімерійці
та Кімерія. Сам Корсунь - визначне місто, торговий і військово- морський порт півострова. Сюди припливаю ть багато торгових кораблів самих українців та купців-римців за зерном і ремісничими товарами.
Українці, за Овідіусом, нащадки прадавніх слов’янців з багатою історією тисячоліть (як єгипетці), з прадавніми традиціями Дажбожої віри і побуту осілої цивілізованої демократичної людності. Що дивно - без рабства, коли довкола рабовласництво. Мають державу Велику Україну (Кімерію), що її еллінці чомусь називають Великою Скитією. Є столиця у східних степах.
Овідій почув в українців безліч чудових мітів-вед, що їх слухаєш і не наслухаєшся. Поет вивчив і полюбив українську мову, як давню та милозвучну, писав глаголицею вірші українською мовою. Ця похвала нашій тодішній мові вагома, бо в ті часи досконалою мовою вважалася латина"Ага, и миф споконвічний демократизм українців тут как тут! Никаких, случаем, параллелей противостояния нашей страны с угро-финнской Москаляндией аффтар не делает? Он же пишет в конце каждой главы - "затямити урок".
Блядь, ну нельзя же стоко жечь, вротмнемоиноги! Едем дальше, самое забойное - впереди...
Ст. 146 - Римо-українські війни:
"РИМО -УКРАЇНСЬКІ ВІЙНИ
За наказом імператора Веспасіянуса у 74 р. почалися колонізаторські воєнні дії леґіонів проти Великої України. Це була колонізаторська війна з боку Риму і національно-визвольна війна з
боку Великої України. При Посадникові-князеві Гордославі Вели-коукраїнському наступ леґіонців вівся на території Волості Тиврії між Дністром і Бугом. Наші вої хоробро билися і боронили рідну
землю, уникаючи вирішальної битви, щоб не втратити військо. На допомогу прибували полки й ополчення з Волостей: Арії, Сурії, Уличії, Малої України, Арусичії, Дулібії.
Наші вої, як і в попередніх війнах з іранцями-персами та еллінцями, застосовували тактику народної, або партизанської, війни, чого дуже не любили леґіонці. Наші полки і сотні денними нападами на когорти із засідок, а нічними - на їхні табори знищували леґіонців. Стрілами з луків убивали на маршах. Найбільше дошкуляли леґіонцям постійні нічні напади на табори, коли наші їх вирізували і відступали з малими втратами. Такого леґіонці не знали при колонізації інш их країн. Звикли вторгатися на територію держави, в одній чи кількох вирішальних битвах розбивали її армію. Держава вже не могла захищатися. Можна було приєднувати її колонією-провінцією, грабувати, набирати рабів і рабинь, накладати непосильні податки натурою і грішми. А от у цій війні не було спокою ні вдень, ні вночі, не було вирішальних битв, а лише великі втрати і тяж ке очікування, що дуже сильно деморалізувало військо.
За літо леґіони дійшли до лісостепу, стали на Бугові. Почалася холодна осінь. Незвичні до холодних зим леґіонці відступили на узбережжя Україн-моря. Наступали і на друге літо. І знову безрезультатно. Римські історики про свої невдачі писали неохоче. Побіжно написано, що при Посадниках Гордославі Великоукраїнському і Краснославі Великоукраїнському (у їхньому перекладі їх іменовано Тарзус - Бунтар та Інисмус - Гарний) (прим. меня - сарматские цари-реваншисты Фарзой и Инисмэй из Причерноморья, втюхивавшие римлянам на границах. С другой стороны - римляне чо, мудаки были лезть в Сарматию, чтобы там остаться, как Кир у массагетов???) зміцнилася Велика Україна (в одних істориків Велика Скитія, в інших - Велика Антія) і леґіонці не змогли розбити військо цих “антів” та підкорити їхню державу “Велику Антію”.
Нація твердо вірила, що врятував її Всевишній Дажбог. Навіть було складено веду: коли леґіонці дійш ли до Святині (по-нинішньому лавра) Дажбога “Дажбожі Шляхи” в околицях сучасних
Завалля-Чемерпілля Гайворонщини, то за наказом Дажбога Перун бив леґіонців таким страшним небесним вогнем, а Дана поливала водою з градом так, що леґіонці, страшенно налякані, повернули і втекли аж на Поморину.
У 78 р. наші вої, як записали історики-римці, розгромили леґіонців між Дністром і Верховиною, вигнали їх і переслідували за Дунаєм у Нижній Мезії, де й добивали. Похід наших військ у Подунав’я викликав повстання південнослов’янців дакців, гетців і мезців (коренные фракийские народы, ога!). Еліта цих колонізованих південнослов’янців жила у власних січах-замках з мурами і вежами, володіла землею, що її обробляли раби і бідні співвітчизники. Великі податки і свавілля колонізаторів спри чин или повстання. Очолив повсталих воїводець Десятибор (Децибал у римському перекладі), розбив леґіонців, проголосив незалежну державу Дакію . Почалася затяжна, з перемінним успіхом, війна південнослов’янців з Римом, що посилав проти них то 7, то 12 леґіонів.
У 79 р. вибухнув вулкан Везувій. Природа карала римців за жорстоке колонізаторство. Загинули міста Помпея, Геркуланума, Стабія, що справило жахливе враження на римське суспільство,
було державною і народною трагедією, але не зупинило колонізаторства. Без нього римські правителі й рабовласники не жили б у розкоші.
При імператорові Титусі (79-81 рр.) вибухнуло чимало повстань у східних провінціях. Також з ’явилися самозвані “імператори” з числа полководців із серйозними претензіями на імператорську владу (пара фриков-лжеНеронов). Почалася мала громадянська війна.
Новий імператор Доміциянус (81 -9 6 рр.) “навів порядок” - розгромив війська імператорів-самозванців. Він наказав поновити війну з Великою Україною і колонізувати її. Українські вої відступали з боями, застосовували партизанську тактику. Імператор, за свідченням римських істориків, отримав “криваву перемогу”, бо втратив багато леґіонців і полководців, а Великої України не колонізував. Леґіонці знову відступили, стали таборами по Західній Поморині від майже зруйнованих Білграда до Олешшя. Чого добивався імператор? Він вимагав зерна. А звідки візьметься зернона зруйнованій війною землі? До кінця століття велися періодичні невеликі війни Риму проти Великої України, але зробити її своєю колонією йому не вдалося.
Н ація дивувалася: Україна Рим годує, а Рим Україну мордує.
Не омине кара Рим, коли ти йому хліб, а він тебе воює. Буває, чекати кари доводиться довго, та кара буде.Про Мітридатоса ѴІ і Тиграна ІІ, котрі воювали проти римської колонізації довго і відважно, але програли, історики-римці написали докладно. Про українських Посадників-князів Гордослава, Красослава і Добромира Великоукраїнських, що воювали і не допустили колонізації, майже промовчали"
Ну, и долбославие изо всех щелей, естессно! Продолжать аль хватит?..
Отдельно жжот описание: "У книзі подано походження та життя української нації від її утворення 40 тисяч років тому і до XI століття н. е.
Автор висвітлює той період розвитку українського народу, що його забороняли описувати московські колонізатори. Пишучи за нас нашу історію, вони “відрубали” історичні корені нації, чим знівечили тяглість її походження, розвитку і
життя. А “історію” її почали з IX ст. н. е. - від князювання Олега II Українського.
У книзі вміщено унікальні матеріали, що їх досі в історії нації не публікували або друкували мало та розрізнено.
Але це не історія нації, як може здатися на перший погляд, а лише краєзнавчі веди (знання) автора. Тому книжка буде добрим помічником саме для осягнення походження і життя української нації з найдавніших часів.
Для широкого загалу читачів.
При вивченні історії в школах та вузах може бути використана як книга для додаткового читання"
Издано сие нечто ещё в 2005 г. (как я мог такое пропустить тогда). Я читал до этого и про египеццкие пирамиды, и про казаков-шумеров... Но такого... Мдааааа...
Веданты, блядь. Рене Генон содрогается гомерическим смехом.
Миколо, відповідай чесно: де ти взяв таку траву? Я ладен на все, щоб її дістати. Де, звідки, що за трава, де росте? Скільки коштує ця трава? Де брав траву, Миколо??? Кажи, не мовчи!
Ти геній, і трава твоя - забойна!
ПыСы: кстати, существуют ещё две работы сабжа: "Москвино-великороссо-русська тюркська кипчацька ординська нація" 2002 г. (орфография сохранена), ну, и, естессно, "Наш український Крим".