Душевна кава
Чесно кажучи, не думав щось писати про сьогоднішню «каву на Хрещатику». Але потім, відігрівшись дома і згадуючи…
Дуже коротко основні враження:
- Приємне відчуття від першого після Майдану «виходу» на такий захід. Часом здавалося, що навіть серед цілком незнайомих людей бачив знайомі обличчя.
- Про військових окремо. Серед них особливо колоритні фігури, відомі з соцмереж, і зовсім незнайомі. Приємно було бачити, як вони зустрічаються, можливо, вперше після повернення зі своїх частин до цивільного життя. Військові є військові. Специфічна організована поведінка. Радий за них, що вони знайшли нагоду особисто, а не в мережах, поспілкуватися. Гадаю, що за кавою обмінятися контактами на різні ситуації і узгодити певні питання взаємодії вони теж не забули...
- Що найголовніше впало у вічі, так це різниця між основною масою і окремими «протестантами».
Цінителі кави на Хрещатику з термосами і стаканчиками - зі жвавими обличчями (незважаючи на час від часу холодний нудний майже зі снігом дощик, а то й рясний дощ з вітерцем), врівноважені і спокійні. Прогулюються впевнені в собі. Чи збираються купками або по двоє-троє, спілкуються. Інколи лунає то там, то там сміх.
І протилежність - «групка протестантів». Збоку-скраю під стелою. Злі, галасливі, агресивні. З якимись кричалками, лозунгами, плакатниками. Чи з тим на «Глобусі» дурнуватим банером, з яким за півгодини так і не справились до ладу. Зате з фаєрами, як же без них…
Або й ті, хто поодинці тиняються серед нормальних людей, вибризкуючи щось з рота, змішане з ненавистю та слиною в бік любителів кави.
Чи кілька «прапороносців» з білоруськими національними прапорами не сіло-не впало приперлися…
І як не дивно, мене це тішило. Ця різниця - відображення усього нашого сьогоднішнього суспільства. Основна маса впевнена в собі і робить, що має робити.
І зовсім незначна частина - самі до ладу нічого не роблять для країни, але не забувають обгавкати все, що робиться іншими. Важко, часом з помилками і невдачами, але робиться - крок за кроком у потрібному напрямку.
І зовсім особисте. Погиркалися вчора з дружиною добряче. Навіть не розмовляли з учора. Мабуть, і не дивно - за 45 років спільного життя був час поговорити. На каву на Хрещатик їхали також, немов до рота води понабирали. А там пригостив то кавою, то гарячим шоколадом - відтаяла подруга життя. Додому уже їхали, наче рік не бачилися. От вам іще одна користь «кави на Хрещатику». Ой, вибачайте, це вже не вам, а нам…
Дуже коротко основні враження:
- Приємне відчуття від першого після Майдану «виходу» на такий захід. Часом здавалося, що навіть серед цілком незнайомих людей бачив знайомі обличчя.
- Про військових окремо. Серед них особливо колоритні фігури, відомі з соцмереж, і зовсім незнайомі. Приємно було бачити, як вони зустрічаються, можливо, вперше після повернення зі своїх частин до цивільного життя. Військові є військові. Специфічна організована поведінка. Радий за них, що вони знайшли нагоду особисто, а не в мережах, поспілкуватися. Гадаю, що за кавою обмінятися контактами на різні ситуації і узгодити певні питання взаємодії вони теж не забули...
- Що найголовніше впало у вічі, так це різниця між основною масою і окремими «протестантами».
Цінителі кави на Хрещатику з термосами і стаканчиками - зі жвавими обличчями (незважаючи на час від часу холодний нудний майже зі снігом дощик, а то й рясний дощ з вітерцем), врівноважені і спокійні. Прогулюються впевнені в собі. Чи збираються купками або по двоє-троє, спілкуються. Інколи лунає то там, то там сміх.
І протилежність - «групка протестантів». Збоку-скраю під стелою. Злі, галасливі, агресивні. З якимись кричалками, лозунгами, плакатниками. Чи з тим на «Глобусі» дурнуватим банером, з яким за півгодини так і не справились до ладу. Зате з фаєрами, як же без них…
Або й ті, хто поодинці тиняються серед нормальних людей, вибризкуючи щось з рота, змішане з ненавистю та слиною в бік любителів кави.
Чи кілька «прапороносців» з білоруськими національними прапорами не сіло-не впало приперлися…
І як не дивно, мене це тішило. Ця різниця - відображення усього нашого сьогоднішнього суспільства. Основна маса впевнена в собі і робить, що має робити.
І зовсім незначна частина - самі до ладу нічого не роблять для країни, але не забувають обгавкати все, що робиться іншими. Важко, часом з помилками і невдачами, але робиться - крок за кроком у потрібному напрямку.
І зовсім особисте. Погиркалися вчора з дружиною добряче. Навіть не розмовляли з учора. Мабуть, і не дивно - за 45 років спільного життя був час поговорити. На каву на Хрещатик їхали також, немов до рота води понабирали. А там пригостив то кавою, то гарячим шоколадом - відтаяла подруга життя. Додому уже їхали, наче рік не бачилися. От вам іще одна користь «кави на Хрещатику». Ой, вибачайте, це вже не вам, а нам…