Від чого сльози?
Перший матч ЕВРО-2012 в Києві. Другий забитий гол Шеви! Відчуття - важко передати! На трибунах - вибух емоцій! І крупним планом - хлопчик. Весь в українській символіці! Обличчя - суцільне щастя, радість, захват...
Зірка інтернету! Грішний і я, пару разів передивився, коли вже емоції вляглися. Адже в житті залишилося так мало таких щирих екранних миттєвостей . На очах мимоволі з’явилися сльози гордості за країну і за таких пацанів.
І ось сьогодні ЗМІ заполонила новина - це Тимур, син народного депутата, який не хоче, щоб знали його прізвище! Бо відео з сином буде розцінене, як джинса!
І відразу - з неба на землю. Замість радості - гіркота. Ні, не тому, що це син депутата! Він - ще щире безневинне дитя. Звичайно, від «розсекречення» прізвища батька нас відділяє небагато, може, години або й хвилини. Але на цю мить я його не знаю. Хто цей депутат? Один з ворогів України чи її патріот, продажна тушка чи статист-кнопкодав? Зараз для мене це не має значення.
Чому батько відкрито не пишається своїм сином!!! Чому він повинен ховатися сам і замовчувати своє прізвище? Завдяки цьому історичному відео мільйони могли б розділити з ним, мабуть, найяскравішу для нього мить гордості за своє дитя від часу його народження! Невже ж люди не розділять його радість? Але чому? Чому???
Справа в тому, що реакція батька на ці 10 секунд екранного щастя перетворилася на найяскравішу ілюстрацію нашого сьогодення - лицемірства і підлоти серед еліти. Зневіри, що межує з ненавистю до представників влади, серед звичайних людей!!! Неназваний на цю мить депутат мимоволі підтвердив:
Їм ніхто не вірить! І це правда.
Все, що робиться у ВР, розглядається, як гра в наперстки. І це так.
Вони там у парламенті ладні продати все, аж до сміху своїх дітей. І люди не мають сумніву у цьому.
У слуг народу не може бути патріотів України - лише циніки-мажори без роду і почуття Батьківщини. І люди мають для цього підставу.
Батько Тимура, хто б він не був в політичній колоді парламенту, сам не очікує, що я і мільйони таких, як я, можуть вірити - на цей раз обійшлося без підлоти і підкупу!
А я хочу вірити! Бо ми - люди і залишаємося ними! І залишимося!!!
А хто вони там - за залізними парканами, де сьогодні твориться ницість і підлота, за парканами, куди, як скотину, звозять масовку та живий щит для додаткового захисту від свого народу? Хто, якщо в своїй країни не мають права на довіру людей навіть до щирості показу дитячого щастя?
Маленький Тимуре! Як вберегти його щирість і гордість за свою Україну від цієї орди на все життя? Що треба зробити, щоб його не перетворили в мажорне мурло? Адже на тих, хто працює під куполом поряд з його батьком, так мало надії...