Этапы большого пути
Та-а-ак. Великий шлях пройдено за ці два роки. Від влади до повної політичної нікчемності і чіпляння за те ж саме корито, хоча б під прапорами опозиції.
Може хтось і вважає це шляхом боротьби, але навіщо вона, коли не сприяє формуванню у прихильників почуття переможця, а навпаки - створює комплекс суцільного лузерства. А як ще можна розцінювати ці «этапы большого пути»?
- програш виборів-2010, втрата влади
- здача Харківських угод
- штампування тушок
- здача Луценко
- здача Юлі
- здача податкового Майдану
- здача виступів афганців
- здача виступів чорнобильців
- здача середнього та малого бізнесу на розтерзання сім’ї.
Що ще не програла опозиція за ці два роки? По-крупному. Щоб запам’яталось людям і надало їм впевненості і оптимізму???
І ось Закон про мови. Бездарно. Без єдиного пострілу відійшли на заздалегідь підготовлені позиції з метою вирівнювання лінії фронту. Як тепер можна виходити до людей і розповідати їм, що «і самі не зрозуміли, як це сталося, що нас обдурили при голосуванні»? Це що, пісочниця в дитсадочку?!
Вчора, стоячи біля ВР (здається, все розумію, але не міг не бути там), я дивився на людей і постійно свердлила підступна думка: знову ж їх не захистять, знову ж здадуть. Здали. Тоді ще не знав, що так бездарно. І коли на відстані витягнутої руки від мене беркутівці зіштовхували вниз по східцях і по мокрих від дощу схилах людей, збиваючи їх з ніг, гадалося, що і в Раді була хоча б видимість битви. Виявилося, не було. Більше того, чутки про змову з більшістю видаються все більш схожими на правду.Зрештою, якщо це навіть і не так, то дурість - не краще виправдання. І нехай мене вибачать ті, хто з опозиції відпахав той день не за страх, а за совість, не шкодуючи себе. Загальної картини це не міняє.
Бо я - виборець. А виборець опосередковано - це цинік і прагматик. Для нього в загальному випадку, як для глядача на виставі, байдуже, скільки на репетиціях було вилито сліз або скільки ребер поламано при падінні з трапеції. Як би там не казали, а він все більше розуміє, що він платить із своєї кишені і хоче бачити те, що йому обіцяють.
Нас весь час заспокоюють старим висловом: ми програли бій, але не програли війну. Дуже схоже на те, що вже програли. І, висловлюючись мовою військових, зараз відбувається знешкодження розсіяних залишків. Цілком можливо, що до виборів і з ними буде покінчено.
А з тими, хто прийде на зміну, не треба буде й боротися, бо вони прийдуть туди вже в позі, готовій для використання. Адже, як би не тужилися, немає там фігури, рівної Юлі. Тому і сидить. А якщо вже її змогли усунути, то всі інші для теперішніх власників України - насіннячко для лузання. І чим більше людей це розуміє, тим більше цвяхів забивається у домовину опозиції, яка неспроможна доказати протилежного.
Дуже-дуже прикро.