Ми образились
Ще б не образитися. Конгрес США, як свідчить один з варіантів повідомлення, вирішив обмежити тренування бійців батальйону «Азов». Інші варіанти більш категоричні - просто відмовив, посилаючись на радикалізм. Є й ще більш різкі формулювання.
Батальйон обурився.
Чи там не знають про справжній патріотизм і героїзм бійців? Принаймні, більшості. Гадаю, що у США, кому це треба, знають про стан справ і настрої у добровольчих батальйонах (особливо командирів) більше і детальніше, ніж знає широкий загал у нас.
Відразу видно, що молоде і середнє покоління не звикло читати між рядками. Хтось справді думає, що Конгрес США виясняє свої відносини с «Азовом»? Це його масштаби?
Певно, що ні - просто це явний сигнал. І далеко не «Азову».
Розуміти його, вочевидь, треба так: допомоги в Україні не буде нікому, окрім тих, хто безумовно підпорядковується центральній владі. Це не має означати, що все в її діяльності подобається американцям. Вони неодноразово, на різному рівні і в різній формі відкрито говорили, що це не так. Знають вони і про критичні настрої людей у нас щодо влади і все більш зростаюче розчарування в ній. Знають, у цьому також немає сумніву. Але які інші варіанти? З ким іще мати справу?
Напряму з окремими батальйонами?
З окремими політиками і тими, хто грається у політику? Хто має в кишені мандат недоторканості, а за своїми плечима ЗМІ, бізнес-інтереси, навіть цілі території країни? А тепер ще й військові підрозділи. Тобто потенційні лугандончики! Допомагати вирощувати своїми руками таких собі батьків Махно, отаманів Ангелів та інших? Я тільки одним кліком у гуглі знайшов 44(!!!) отамани часів громадянської війни в Україні 1917-22 років. Зрозуміло, що перелік не авторитетний і не повний. Більшість із них - за народ. Декларували, що хочуть їм добра, незалежності. Не просто воювали - віддавали свої життя за народ України. Хто їх, за певним винятком, араз зпам’ятає? Скільки під їх прапорами тоді полягло людей і чим тоді ці жертви допомогли становленню держави Україна? Чим такий плюралізм закінчився? Для них і для України.
Ці ж самі питання і стосовно надання зброї. У чиїх руках вона може завтра опинитися? І в яку сторону буде направлена. Питання не надумане.
Найсвіжіші приклади.
«Айдар» дав Україні цілу низку справжніх героїв, в той час як його комбат Мельничук з найбільш довіреним оточенням займався «інтендантськими» питаннями, заробивши на «підконтрольній території» і у її мирних жителів авторитет злодюги і живодера.
Той же Корбан. Ще вчора за голову сепарюг давали гроші, а сьогодні, виявляється, з ними треба (було) домовлятися(!), а злочинець Порошенко все зіпсував, почавши війну(!), бо направив туди танки(!). Скільки ще таких перевтілень з патріотів у «патріоти» ми можемо побачити завтра? Тим більше, що дехто з депутатів-комбатів уже давно, не моргнувши оком, хизувався, що у будь-який час можуть взяти владу у Києві. Але поки ще не час, «думають».
Можна припустити, що вони набагато більші патріоти. І знають краще, як вивести країну з нинішньої біди. Але американці заздалегідь, коли починають розігріватися передвиборчі апетити, дали відповідь - зараз є одна влада. Далека від бажаної, але легітимна. Її, звісно, можна міняти і в Києві, і на місцях. Але законними методами.
Тому треба розуміти - якщо хтось все ж таки «надумає» поміняти статус отамана-авторитета містечкового значення на гетьмана, то після цього йому треба ще ой скільки питань вирішувати з тими ж США. Та й з усім світом. Але вони цього не зможуть зробити. І, враховуючи нинішній стан країни, опиняться ще в більшій халепі, ніж зараз лугандонський гнійник, за яким стоїть хоча б Раша.
І тому буде повна дупа. Без такої міжнародної допомоги, яка є сьогодні. Ні, ясно, що допомогу можна знайти відразу ж. Там, де й лугандон. Можна буде «домовлятися». Буде і вишкіл, і зброя. Але тоді коло «патріотизму» замкнеться. Та то вже буде зовсім інша історія…
Батальйон обурився.
Чи там не знають про справжній патріотизм і героїзм бійців? Принаймні, більшості. Гадаю, що у США, кому це треба, знають про стан справ і настрої у добровольчих батальйонах (особливо командирів) більше і детальніше, ніж знає широкий загал у нас.
Відразу видно, що молоде і середнє покоління не звикло читати між рядками. Хтось справді думає, що Конгрес США виясняє свої відносини с «Азовом»? Це його масштаби?
Певно, що ні - просто це явний сигнал. І далеко не «Азову».
Розуміти його, вочевидь, треба так: допомоги в Україні не буде нікому, окрім тих, хто безумовно підпорядковується центральній владі. Це не має означати, що все в її діяльності подобається американцям. Вони неодноразово, на різному рівні і в різній формі відкрито говорили, що це не так. Знають вони і про критичні настрої людей у нас щодо влади і все більш зростаюче розчарування в ній. Знають, у цьому також немає сумніву. Але які інші варіанти? З ким іще мати справу?
Напряму з окремими батальйонами?
З окремими політиками і тими, хто грається у політику? Хто має в кишені мандат недоторканості, а за своїми плечима ЗМІ, бізнес-інтереси, навіть цілі території країни? А тепер ще й військові підрозділи. Тобто потенційні лугандончики! Допомагати вирощувати своїми руками таких собі батьків Махно, отаманів Ангелів та інших? Я тільки одним кліком у гуглі знайшов 44(!!!) отамани часів громадянської війни в Україні 1917-22 років. Зрозуміло, що перелік не авторитетний і не повний. Більшість із них - за народ. Декларували, що хочуть їм добра, незалежності. Не просто воювали - віддавали свої життя за народ України. Хто їх, за певним винятком, араз зпам’ятає? Скільки під їх прапорами тоді полягло людей і чим тоді ці жертви допомогли становленню держави Україна? Чим такий плюралізм закінчився? Для них і для України.
Ці ж самі питання і стосовно надання зброї. У чиїх руках вона може завтра опинитися? І в яку сторону буде направлена. Питання не надумане.
Найсвіжіші приклади.
«Айдар» дав Україні цілу низку справжніх героїв, в той час як його комбат Мельничук з найбільш довіреним оточенням займався «інтендантськими» питаннями, заробивши на «підконтрольній території» і у її мирних жителів авторитет злодюги і живодера.
Той же Корбан. Ще вчора за голову сепарюг давали гроші, а сьогодні, виявляється, з ними треба (було) домовлятися(!), а злочинець Порошенко все зіпсував, почавши війну(!), бо направив туди танки(!). Скільки ще таких перевтілень з патріотів у «патріоти» ми можемо побачити завтра? Тим більше, що дехто з депутатів-комбатів уже давно, не моргнувши оком, хизувався, що у будь-який час можуть взяти владу у Києві. Але поки ще не час, «думають».
Можна припустити, що вони набагато більші патріоти. І знають краще, як вивести країну з нинішньої біди. Але американці заздалегідь, коли починають розігріватися передвиборчі апетити, дали відповідь - зараз є одна влада. Далека від бажаної, але легітимна. Її, звісно, можна міняти і в Києві, і на місцях. Але законними методами.
Тому треба розуміти - якщо хтось все ж таки «надумає» поміняти статус отамана-авторитета містечкового значення на гетьмана, то після цього йому треба ще ой скільки питань вирішувати з тими ж США. Та й з усім світом. Але вони цього не зможуть зробити. І, враховуючи нинішній стан країни, опиняться ще в більшій халепі, ніж зараз лугандонський гнійник, за яким стоїть хоча б Раша.
І тому буде повна дупа. Без такої міжнародної допомоги, яка є сьогодні. Ні, ясно, що допомогу можна знайти відразу ж. Там, де й лугандон. Можна буде «домовлятися». Буде і вишкіл, і зброя. Але тоді коло «патріотизму» замкнеться. Та то вже буде зовсім інша історія…