Україна та гра США vs Орда в «кішки-мишки»
Обман - погано. Але самообман - ще гірше.
Дивуюся з того, коли чую чи читаю, що ось ще трошечки (від місяців до декількох років) і орді капут. Боюсь, що це бажане замість дійсного. Так, історична логіка вимагає того, щоб імперське утворення, що ось уже 800 років є спадкоємцем ще тієї, Золотої, Орди, розвалилося. Дійсно, воно часом ділилося на улуси, ханства, держави, а потім знову збиралося докупи під різними назвами. Але зараз…
Щоб її розвалити зовнішніми зусиллями, потрібно, щоб це комусь було потрібно. А кому зараз це треба? Старій Європі? Вона цілком під впливом орди. Америці? Навіщо? Правда в тому, що ординська імперія в геополітичному сенсі більш потрібна Америці, ніж Україна. Звичайно, мати відроджену Україну за союзника в Європі було б для неї аж занадто добре. Тому Європа та орда спільними зусиллями цього і не допускає. А якщо Америка не здатна залучити її в свої союзники, як скажімо Японію чи Корею свого часу, то Україна переростає в головний біль зразка сучасного Афганістану. З тією різницею, що цей біль знаходиться в Європі і став символом найбільшої політичної поразки від орди у 21-му сторіччі. Намагання хоч якось припудрити це приниження спонукає до санкцій. А якби не це, Україну злили б уже давно.
Санкції і взагалі зусилля Заходу ніколи при сьогоднішній картині світу не будуть такими, щоб задушити орду повністю. Тим більше розвалити її на неконтрольовані утворення. В цьому принципова відмінність нинішньої ситуації від досвіду розвалу радянської імперії. З того часу багато чого змінилося.
Найголовніша глобальна зміна за два десятиріччя - вихід Китаю на позиції супердержави. І тепер йому потрібна противага. Сусідня, приваблива. Така, щоб зваблювала, як підранок у хащах, і відволікала на себе увагу молодого тигра на міжнародній арені. Адже супердержава на підйомі не може витрачати фантастичні кошти на армію і не давати виходу цій силі. Маринувати їх без виходу і дії - це деградація замість зміцнення. Китай просто змушений буде пограти м’язами. І Меркель абсолютно чітко і аж занадто демонстративно вказала цю приманку, подарувавши Китаю його карту, що обійшла весь світ. Це недвозначний знак того, що цей напрямок поглядів Китаю буде сприйнятий з розумінням.
Але якщо орда розпорошиться - вона вже не буде противагою чи інструментом відволікання сил Китаю. Не буде дичиною, на яку треба витричати час і сили, а дармовим шматком м’яса для ще скорішого нарощування м’язів. І це вже буде невідворотна реальна загроза на межі катастрофи.
Звідси задача - на задушити орду, а тільки придушити. Як в грі кішки з мишкою - нехай дригається, але все повинно бути під контролем. Таке «дригання», на жаль, як показала історія, дуже болісне для народів, що є безпосередніми сусідами орди. Ну що ж? Така їх історична доля. Серед них і нас, України.
Отже, будь-які санкції - це добре. Гірше, ніж нічого. І на тому спасибі. Дає надію, що буде виграний час. Можливо, ми зможемо на деякий час отримати передишку, а після відходу ординського фюрера все повернеться на краще. Це зменшує відчуття безвиході. Дає надію. Може, навіть шанс. Але абсолютно ніяких сподівань на дарунок у вигляді позбавлення від ворога.
Дивуюся з того, коли чую чи читаю, що ось ще трошечки (від місяців до декількох років) і орді капут. Боюсь, що це бажане замість дійсного. Так, історична логіка вимагає того, щоб імперське утворення, що ось уже 800 років є спадкоємцем ще тієї, Золотої, Орди, розвалилося. Дійсно, воно часом ділилося на улуси, ханства, держави, а потім знову збиралося докупи під різними назвами. Але зараз…
Щоб її розвалити зовнішніми зусиллями, потрібно, щоб це комусь було потрібно. А кому зараз це треба? Старій Європі? Вона цілком під впливом орди. Америці? Навіщо? Правда в тому, що ординська імперія в геополітичному сенсі більш потрібна Америці, ніж Україна. Звичайно, мати відроджену Україну за союзника в Європі було б для неї аж занадто добре. Тому Європа та орда спільними зусиллями цього і не допускає. А якщо Америка не здатна залучити її в свої союзники, як скажімо Японію чи Корею свого часу, то Україна переростає в головний біль зразка сучасного Афганістану. З тією різницею, що цей біль знаходиться в Європі і став символом найбільшої політичної поразки від орди у 21-му сторіччі. Намагання хоч якось припудрити це приниження спонукає до санкцій. А якби не це, Україну злили б уже давно.
Санкції і взагалі зусилля Заходу ніколи при сьогоднішній картині світу не будуть такими, щоб задушити орду повністю. Тим більше розвалити її на неконтрольовані утворення. В цьому принципова відмінність нинішньої ситуації від досвіду розвалу радянської імперії. З того часу багато чого змінилося.
Найголовніша глобальна зміна за два десятиріччя - вихід Китаю на позиції супердержави. І тепер йому потрібна противага. Сусідня, приваблива. Така, щоб зваблювала, як підранок у хащах, і відволікала на себе увагу молодого тигра на міжнародній арені. Адже супердержава на підйомі не може витрачати фантастичні кошти на армію і не давати виходу цій силі. Маринувати їх без виходу і дії - це деградація замість зміцнення. Китай просто змушений буде пограти м’язами. І Меркель абсолютно чітко і аж занадто демонстративно вказала цю приманку, подарувавши Китаю його карту, що обійшла весь світ. Це недвозначний знак того, що цей напрямок поглядів Китаю буде сприйнятий з розумінням.
Але якщо орда розпорошиться - вона вже не буде противагою чи інструментом відволікання сил Китаю. Не буде дичиною, на яку треба витричати час і сили, а дармовим шматком м’яса для ще скорішого нарощування м’язів. І це вже буде невідворотна реальна загроза на межі катастрофи.
Звідси задача - на задушити орду, а тільки придушити. Як в грі кішки з мишкою - нехай дригається, але все повинно бути під контролем. Таке «дригання», на жаль, як показала історія, дуже болісне для народів, що є безпосередніми сусідами орди. Ну що ж? Така їх історична доля. Серед них і нас, України.
Отже, будь-які санкції - це добре. Гірше, ніж нічого. І на тому спасибі. Дає надію, що буде виграний час. Можливо, ми зможемо на деякий час отримати передишку, а після відходу ординського фюрера все повернеться на краще. Це зменшує відчуття безвиході. Дає надію. Може, навіть шанс. Але абсолютно ніяких сподівань на дарунок у вигляді позбавлення від ворога.