Прапори
Не перший раз можна побачити, як, куди не кинь оком, повсюди наші блакитно-жовті прапори. На святах, на мітингах. І ось учора на трибунах стадіону в Харкові.
Але сьогоднішній молоді, а саме вона переважно була на трибунах стадіону і створила цю назабутню жовто-блакитну феєрію, навіть і на думку не спадає, що ці прапори ще двадцять років тому були ледь не підпільними.
Так, саме двадцять, хоча офіційній незалежності держави уже двадцять два, а жовто-блакитний був державним прапором з дня її проголошення.
Зараз непросто розказати молоді, яке відношення на початку 90-х було на сході і півдні, де мені доводилося регулярно бувати і особисто спостерігати, до нашого державного прапора. Пам’ятаю, з яким «скрипом» він там приживався. І це неприйняття було тим більше, чим далі від центру. Минув рік-другий-третій незалежності, а державний прапор у багатьох місцях тих регіонів можна було побачити тільки над будівлями органів державної влади. Та й то, нерідко вицвілий, а то навіть і порваний. В усякому випадку, недоглянутий. В основному ж він відверто сприймався там, як прапор українських націоналістів - петлюрівський чи бандерівський.
Майже так, як зараз червоно-чорний прапор. Залишається тільки сподіватися, що прийде час, і цей прапор також з гордістю будуть піднімати під час урочистостей і свят по всій території Україні, як символ її свободи.
Але сьогоднішній молоді, а саме вона переважно була на трибунах стадіону і створила цю назабутню жовто-блакитну феєрію, навіть і на думку не спадає, що ці прапори ще двадцять років тому були ледь не підпільними.
Так, саме двадцять, хоча офіційній незалежності держави уже двадцять два, а жовто-блакитний був державним прапором з дня її проголошення.
Зараз непросто розказати молоді, яке відношення на початку 90-х було на сході і півдні, де мені доводилося регулярно бувати і особисто спостерігати, до нашого державного прапора. Пам’ятаю, з яким «скрипом» він там приживався. І це неприйняття було тим більше, чим далі від центру. Минув рік-другий-третій незалежності, а державний прапор у багатьох місцях тих регіонів можна було побачити тільки над будівлями органів державної влади. Та й то, нерідко вицвілий, а то навіть і порваний. В усякому випадку, недоглянутий. В основному ж він відверто сприймався там, як прапор українських націоналістів - петлюрівський чи бандерівський.
Майже так, як зараз червоно-чорний прапор. Залишається тільки сподіватися, що прийде час, і цей прапор також з гордістю будуть піднімати під час урочистостей і свят по всій території Україні, як символ її свободи.