Як хочеться бути песимістом
Чого гріха таїти - коли останнім часом (ось уже років зо три) висловлюю бачення розвитку подій в Україні, рожевих тонів у мене не вистачає. Сам розумію, що дуже вже сумненько виходить. Але що діяти - як бачу, так і кажу. Мої близькі на це: песиміст, бурчиш по-старечому... ну, і т.д.
Проходить деякий час, і прийдешня дійсність кожен раз виявляється ще гіршою, ніж передбачувалось. Питаю своїх: ну що, як оцінюєте мій песимізм?
Та їх відповідь мені і не потрібна. Цікаво самому розібратися. Якщо висловлюєш думки про майбутнє, а реальність виявляєтсься ще гіршою, то тоді як оцінити себе задім числом - як оптиміста, чи як песиміста?
А як хочеться в такі хвилини, щоб молодь понасміхалася наді моїми занепадницькими прогнозами... Здавалося, був би щасливий, якби вони з сяяючими очима і усмішками навіть познущалися через них наді мною. Але, на жаль, дійсність не дає для цього підстав. На превеликий жаль...
Проходить деякий час, і прийдешня дійсність кожен раз виявляється ще гіршою, ніж передбачувалось. Питаю своїх: ну що, як оцінюєте мій песимізм?
Та їх відповідь мені і не потрібна. Цікаво самому розібратися. Якщо висловлюєш думки про майбутнє, а реальність виявляєтсься ще гіршою, то тоді як оцінити себе задім числом - як оптиміста, чи як песиміста?
А як хочеться в такі хвилини, щоб молодь понасміхалася наді моїми занепадницькими прогнозами... Здавалося, був би щасливий, якби вони з сяяючими очима і усмішками навіть познущалися через них наді мною. Але, на жаль, дійсність не дає для цього підстав. На превеликий жаль...