Oct 19, 2011 17:24
"Завше вражає висота стель ... якщо б кімнату покласти на бік, то вона була б ширша.." (с)
Давненько нічого не писала, а от читаю подругу, і, натрапила на ці слова (пробач, рідна, що цитую) - аж сердце стисло!
Аж закричати захотілося!
Але ж, не чує ніхто, вдохнула, видохнула, і сумно так:
- от ех! не розумієш... :(
... не росла таки у Львові - де і кімнатка хоч вузенька, і використаного простору небагато - але стеля, СТЕЛЯ!!!
Повітря, свобода!!!
Щоб дістатися верньої полиці лише шафи - стіл, на нього стілець, на ньго ще пару книг величезних (і все, щоб тільки роздивітися ближче ту фарфарову лялечку...) - а до стелі все одно далеко!!!
Це якось потім на все життя лишається: відчуття, що в тебе не має меж, що завжди є куди рости, що ніхто не має права визначити для тебе твою "стелю".
От якби ж мені свій дім!
Я б стелі забабахала!
Щоб діти рослі такими ж вільними!
P.S. Може б єдине що - мрія: бібліотеку, на всю стіну і під стелю! І пох що є інтернет, чи всі ці кніжки електронні: це ж так захопливо - залізти догори, знайти ту саму книжку і усамітнено там, нагорі залишитись читати...
"мой арсенал оружия",
nostalgi,
заметки хронического мечтателя