Художній музей
Сьогодні, 2 грудня, були в Одеському художньому музеї. Женіка визнала, що її клас намагається вирушити на екскурсію "в грот" з якимось солодким столом поряд, в "Жарю-Парю", за шалені гроші. Та поскаржилася про це мені. Ми зробили інакше і отримали чудову індивідуальну екскурсію зі смачним фруктовим чаєм з бубликами та спогадами про музей наприкінці.
Як розповіла Женіка, їй дуже сподобалося відчуття, що вона нібито опинилася знов на тому ж місці, що й багато років тому, коли десь у вісім років була вже тут на екскурсії.
Отже, екскурсовод Лариса розповіла, що будинок Художнього музею був побудований аж ніяк не Потоцьким, хоча земля дійсно йому належала. Палац Потоцького - це будинок ювелірного заводу в 100 метрах звідси. А саме палац, у якому зараз є художній музей - він був побудований у 1826 році (початок будівництва - у 1823) Ольгою, у заміжжі Наришкіною, дочкою дружини Потоцького Софії.
Причому зведений палац був з нуля, з використанням каменю з підземель - як завжди це робилося в Одесі. Ці ходи згодом стали зватися катакомбами і використовувались як особливий підземний хід для виходу до моря та проходу до Воронцовського палацу. До речі, Наришкіни були в добрих, майже родинних стосунках з родиною Воронцових.
Підземний грот палацу має дивовижну історію - на всьому протязі свого існування він притягував до себе пригоди, причому як свої власні, так і ті, що трапились в інших місцях. У ньому ховали то "палену" мануфактуру, то документи зречення Олександра І, то камін Михайлівського палацу, в якому нібито сховали вбитого Павла (щодо Павла нічого сказати не можу, але історія Воронцовського палацу містить і встановлення імператорського каміну).
До речі, одна з легенд гроту - вовча яма, до якої нібито Потоцький скидав небажаних гостей. Секрет цієї "ями" криється в тому, що там всього лише видобували камінь - це є триметрова шахта з к
імнаткою, де різали здобуту тут кам’яну породу. Звісно, вовчої ями - тут ніколи не було, як і самого Потоцького, який ніколи не
жив, та й навіть не міг жити в цьому палаці.
Якщо подивитися на гравюру XIX століття, можна побачити, що будування при палацах гротів з прикрашеним портиком-виходом (зліва, під бульваром, можна побачити портик гроту готелю "Лондонська", будівництво якого було розпочато в 1826 році) - це була недешева, але все ж таки мода.
У гроті є фонтан, у якому за часів Наришкіних лилося біле вино. До речі, це мало ще одне підгрунття. В Одесі в ті часи не було води, її треба було возити здалеку. Тож цілком зрозуміло, що коли є вибір - пустити дуже коштовну воду або вино... може і дійсно, вино було, як то зараз кажуть, "кручє" і мабуть, вигідніше.
Фонтан, вже водяний, існував і пізніше, коли вже провели водовід, коли відкрили у відреставрованому музеї господарський ярмарок, коли грот почали використовувати як ще один екскурсійний зал. В принципі, фонтан може працювати і зараз. Але його не вмикають - через те, що змінився рівень грунту, водостік виявився вищим, і коли спробували запустити фонтан, вода не змогла повністю злитися. А це є дуже шкідливим для середовища та навіть відвідувачів.
Наришкіним не довго довелося тут жити. Наприкінці ХІХ століття практично занедбаний палац купив за сто тисяч рублів меценат Маразлі, саме з метою передати його місту та зробити з цієї будівлі музей.
Довгих 10 років міська влада вирішувала, чи можуть вони прийняти будинок - його треба було відновлювати, робити ремонт... Так чи інакше, але в 1889 році в будівлі відкривається Художній музей.
На вході до гроту музейники зробили залу, в якій розказують про історію музею, або, як то кажуть, справжню історію. На жаль, там практично немає експонатів XІX століття, крім двох великих мармурових дошок, зроблених на честь відвідин міста імператорами Олександром ІІ та Миколою І.
Наступного разу ми з Женікою збираємося піти до виставочних залів першого та другого поверхів Художнього музею. Але, пробачте, для цього мені треба взяти нормальний фотік :)))
Як розповіла Женіка, їй дуже сподобалося відчуття, що вона нібито опинилася знов на тому ж місці, що й багато років тому, коли десь у вісім років була вже тут на екскурсії.
Отже, екскурсовод Лариса розповіла, що будинок Художнього музею був побудований аж ніяк не Потоцьким, хоча земля дійсно йому належала. Палац Потоцького - це будинок ювелірного заводу в 100 метрах звідси. А саме палац, у якому зараз є художній музей - він був побудований у 1826 році (початок будівництва - у 1823) Ольгою, у заміжжі Наришкіною, дочкою дружини Потоцького Софії.
Причому зведений палац був з нуля, з використанням каменю з підземель - як завжди це робилося в Одесі. Ці ходи згодом стали зватися катакомбами і використовувались як особливий підземний хід для виходу до моря та проходу до Воронцовського палацу. До речі, Наришкіни були в добрих, майже родинних стосунках з родиною Воронцових.
Підземний грот палацу має дивовижну історію - на всьому протязі свого існування він притягував до себе пригоди, причому як свої власні, так і ті, що трапились в інших місцях. У ньому ховали то "палену" мануфактуру, то документи зречення Олександра І, то камін Михайлівського палацу, в якому нібито сховали вбитого Павла (щодо Павла нічого сказати не можу, але історія Воронцовського палацу містить і встановлення імператорського каміну).
До речі, одна з легенд гроту - вовча яма, до якої нібито Потоцький скидав небажаних гостей. Секрет цієї "ями" криється в тому, що там всього лише видобували камінь - це є триметрова шахта з к
імнаткою, де різали здобуту тут кам’яну породу. Звісно, вовчої ями - тут ніколи не було, як і самого Потоцького, який ніколи не
жив, та й навіть не міг жити в цьому палаці.
Якщо подивитися на гравюру XIX століття, можна побачити, що будування при палацах гротів з прикрашеним портиком-виходом (зліва, під бульваром, можна побачити портик гроту готелю "Лондонська", будівництво якого було розпочато в 1826 році) - це була недешева, але все ж таки мода.
У гроті є фонтан, у якому за часів Наришкіних лилося біле вино. До речі, це мало ще одне підгрунття. В Одесі в ті часи не було води, її треба було возити здалеку. Тож цілком зрозуміло, що коли є вибір - пустити дуже коштовну воду або вино... може і дійсно, вино було, як то зараз кажуть, "кручє" і мабуть, вигідніше.
Фонтан, вже водяний, існував і пізніше, коли вже провели водовід, коли відкрили у відреставрованому музеї господарський ярмарок, коли грот почали використовувати як ще один екскурсійний зал. В принципі, фонтан може працювати і зараз. Але його не вмикають - через те, що змінився рівень грунту, водостік виявився вищим, і коли спробували запустити фонтан, вода не змогла повністю злитися. А це є дуже шкідливим для середовища та навіть відвідувачів.
Наришкіним не довго довелося тут жити. Наприкінці ХІХ століття практично занедбаний палац купив за сто тисяч рублів меценат Маразлі, саме з метою передати його місту та зробити з цієї будівлі музей.
Довгих 10 років міська влада вирішувала, чи можуть вони прийняти будинок - його треба було відновлювати, робити ремонт... Так чи інакше, але в 1889 році в будівлі відкривається Художній музей.
На вході до гроту музейники зробили залу, в якій розказують про історію музею, або, як то кажуть, справжню історію. На жаль, там практично немає експонатів XІX століття, крім двох великих мармурових дошок, зроблених на честь відвідин міста імператорами Олександром ІІ та Миколою І.
Наступного разу ми з Женікою збираємося піти до виставочних залів першого та другого поверхів Художнього музею. Але, пробачте, для цього мені треба взяти нормальний фотік :)))