Вело-Говерла, Мармароси та ін., або дурдом Веселка в карпатських горах (2014 рік)
Отож вирішив я піти в Карпати у вело похід. До цього влітку був лише раз, і то проїхав в горах з Драгобрату до Рахова на гонку (Стежками Опришків, цього року, нажаль, не вийде). Запропонував veloliza а вона запропонувала ще одному свому знайомому - Юрі. То ж їхали втрьох. Я на свому новому 27.5 а Ліза та Юра обидва на 29. Планував дуже амбіційну поїздку починаючи з Лазещини виїхати на Говерлу а потім по хребту вниз до кордону і наліво далі теж по кордону Румунією через мармароси. Потім Солотвино, далі через кобилецьку поляну на північ на хребет через Близницю в Усть-Чорну. Далі на Синевір, а потім Славсько. Та не все так сталося як бажалося :-) Однак я не жалкую, все одно було прикольно і не без пригод.
Пригоди почалися вже тоді, коли я раптово дізнався, що Ліза помилилася з часом відправлення поїзду... на 2 години, а дізнався я про це десь за 3 години :-) Отже збори були по скороченій програмі, а батько побив усі рекорди по довозу мене до вокзалу. Приїхав за 10 хв до відправки. Може то й добре, не люблю чеакати на вокзалі :-)
Отже погрузилися, познайомився з Юрою. Їдемо.
Наступного дня вигрузились у Франківську. Сіли на автобус і доїхали до Буковеля. По дорозі пішов дощ. Взагалі, дощ йшов майже завжди :-) Ліза все переймалася чи вона замерзне чи ні і вирішувала чи купувати їй круті штани чи ні. В цей час ми зібралися. Поки що усе йшо за планом. До Лазещини їхали по новій дорозі що веде до Яблунецького перевалу. Одразу за ним нас зустрів такий дощ, що далі їхати не можна було, перечекали під грибочком :-) разом із місцевою сім’єю, що ходила по гриби. Тобто не перечекали, а почекали поки хоч вщухне. Все одно були всі мокрі. По дорозі в Лазещину шукали де б його переночувати, бо ночувати в палатці не було бажання, та ще й треба було хоч до місця якогось доїхати на що вже не було часу. Отож заночували у хаті, що якраз по дорозі на Говерлу. Звідти її та Петрос було видно.
Першим ділом посушили речі. Це був як раз той день де Баварія розгромила Барселону 7-0 :-) . У хаті був телевізор і хазяїн дивився футбол у комнаті, а ми їли на кухні :-) і коли б я не відволікався на тєлєк то завжди там був гол, думаю нащо ото по 100 разів повторювати. Лише десь через 2 тижні побачив десь у новинах про цей матч, тоді усе зрозумів.
Але повертаємося зі спортивно оглядової теми до туристично-бєстолкової. Зранку (дехто може посперечатися чи був це ранок чи ні...) вирушили у дорогу. Дощу у цей день не було, і це було круто! У цей день ми зустріли найбільше представників місцевої флори і фауни, включаючи мухомор звичайний, саламандру, та ще якогось плазуна, точно не вуж, а також групу туристів :-) . Трохи блуканули у тому числі з моєї вини, але в кінці кінців дійшли до Говерли. По дорозі зустріли дідугана з кравчучкою! Каже: "хлопці дайте хліба, бо від цього шоколаду в горлі шкребе, треба заїсти" :-) Дали дядьку сухарів. Сам з Києва. Каже: "Я оце є у фейсбуку та лайв джорналі, тіпа френдіться, приходьте до мене але десь через місяць бо я ще..." і тут я вже не пам’ятаю, чи він на схід Росії хотів чи ще кудись, але точно пам’ятаю, що кудись далеко.
Тож дішли до перемички. Вирішили переночувати в палатка біля будиночка лісника. Там, є будинок для туристів, на випадок якщо без палатки, але так я у нас було 2! на трьох і я не хотів свою таскати як баласт, то точно в будинок не хотів, тим більше, що погода була добра і місць для на намету не бракувало.
На саму верхівку Говерли вже йшли пішки, по дорозі зустріли декількох коней та лоша, вони дуже люблять стояти на самій стежині, може тому що там трави немає. Поки дійшли, почало хмаритися-туманитися, і попереду нічого не було видко. Тож Ліза з Юрою лишилися під горою, та я впертий і все одно пішов далі, хоч і сам. Тим більше, що це був мій першиий раз на Говерлі, так само як і у Лізи. Цікаво що Юра, який в поході перший раз, вже був на Говерлі (як турист звичайний автобусний). На верхівці мало що було видно, все було окутане густим сіро-синім туманом та мрякою, що створювало атмосферу нереальності, жовтоблакитні стрічки і прапори розвіювані вітром, та величезні круки, а може то були беркути... Людей не було.
Коли вже спускався назад, трохи розвиднілось, вдалося зняти пару непоганих світлин. Поверталися назад вже затемно.
Насутпного дня сіли на ровери і поїхали до самого низу в сторону с. Говерла. Початковий мій план іти по хребту не набув достатньої підтримки не в останю чергу завдяки поганій погоді протягом попрередніх днів. Можливо це і було правильно, тим не менш навіть по дорозі вниз нас зненацька застав дуже сильний дощ, спускалися разом зі струмками. Це було перше випробування для мого нового байку, під час якого він перевершив мої попередні очікування і розвіяв побоювання. Ото ж допливли ми вниз, коли дощ трохи стих, вийшло трохи поїсти, аж знову почалося... там вже і град залупив, зупинятися не було ніякого бажання і ми на одному диханні проїхали і с. Говерли і Луги і Богдан і Видричку... мало не до самого Рахова, потім, коли дощ трохи притих, ми оговталися і подумали, що, якщо так будемо гнати, то проїдем усі гори. То ж повернулися трохи назад :-), так як я планував наступного дня підйом на Піп-Іван з Богдану через Лихе та полонину Лисичу (не найкращий підйом для велотуристів). Ночували, здається, теж у Богдані у домі. Хазяйки не було, а у сусідки (чи хто вона незнаю) нормально розпалити піч не вийшло, замість цього увесь будинок заполонило димом :-) та навіть так вийшло просушити одяг.
Помилися та полягали спати. Наступного ранку почали підйом як і планували, спочатку дорога була ще нічого, але чим далі тим більше розмита. Іноді траплялися кам’янисті ділянки, але їх було небагато. Ще на початку, коли навіть не почали підійматися, Ліза з Юрою знову проявили сепаратистські настрої і наполегливо пропонували не робити цього :-), яле я був рішуче налаштований на підйом, інакше нашо цьо всьо! Тим більш що нормального альтернативного плану я не почув.. а може і почув та забув :-) все одно усіми правдами і неправдами вивів на своє :-) . І не пожалкував ні хвилини! Єдине що - трохи хвилювався за Лізу з Юрою, все ж відповідальність на мені.
6387 6395 6396
Підйом виявився довшим ніж здавалось, час від часу йшов невеликий дощик, іноді виглядало сонечко, і навіть було весело, наприклад, коли Юра тричі намагався форсувати річку :-) було видно що там заглибоко і каменисте дно, то ж я просто перейшов по мостику, але Юра був невгамовний, у результат чого далі йшов з мокрими ногами. Хоча в кінці в усіх нас ноги були мокрі бо "стежка" частіше була просто болотом. Їхати на велосипеді, дуже часто було просто неможливо. Це було більше схоже на піший підйом з велосипедом замість альпенштоку :-) Та все ж як згадую, то виникають тільки добрі спогади. Нарешті вийшли на полонину. На ній вівчари пасли овець, хоча ні, овець пасли собаки, а вівчари сиділи на лавочках і робили сир. Запитали в мене, чи є пиво чи горілка :-) оце б я сюди тащив пиво чи горілку, хочя зрозумівши, що це тутешня валюта і на неї можна виміняти сир, наступного разу може і візьму :-) (Це був мій перший похід.. в Карпати.. влітку.. так шо все нормально).
Я запропонував залишитись тут на ночівлю, рівне місце, навіть табличка, що вказувала на місце для намету.. все як треба. Але Юра ні сіло ні впало сказав таке, шо в мене волосся стали дибки, сказав що сьогодні хоче спуститися і сісти на потяг, бо дуже треба на роботу... і це близько шостої вечора! на потяг.. Я кажу що зараз дощ як вдарить, то сядеш на корабель, а він був невмовний, ото ж я просто погодився і спокійно почимчикував за нам з Лізою. Звісно, я був упевнений, що ніхто нікуди не спуститься. Та ще й (як я і казав!) пішов дощ, та ще такий сильний, що нічого не було видно. Ми у швидкому темпі почали шукати дорогу до Піп-Івана, щоб десь там поставити намет, зустріли по дорозі, туристів, які сказали, що тут неподалік е будинок лісника, але там вже повно народу, от і їх не пустили, але у них на цей момент вже було вогнище і розкладена палатка. Поки шукали будиночок, натрапили на ще одних, на цей раз місцевих, з ЗІЛом, та навісом від дощу, кажуть залишатеся тут у нас от бограч... я розкатав губу але моя команда буда іншох думки. Мені здавалося, що Юра мене вже нічим не здивує, але виявиося, що думка спуститися вниз його не покинула і тільки, здається, злива та пронизуючий холод (а також, звичайно, відсутність будь-якої ідеї куди їхати) змінили його думку. Замість цього його цілком поглинула думка знайти будиночок лісника, і він кудись дременув :-) то ж тепер нам з Лізою треба було спочатку знайти його. Добре ща він далеко не втік :-), а зупинився, просто далі по дорозі.
Нарешті знайшли будиночок (виявилося що ми його вже проїжджали, та через зливу не побачили). Лісники зжалілися над нами і сказали, що можете ночувати.
Серед інших тут була кампанія місцевих, що просто люблять іздити сюди. Вони варили бограч та жарили гриби з м’ясом та салом... мммммм, смакота :-). Звісно, запропонували нам разом з 50 грам, я не дуже п’ю, але, враховуючи ситуацію, вирішив трохи зігрітися :-)
Палало вогнище, лісник розповідав цікаві історії та свої думки, Юра бігав босми ногами та питав чи можна зараз з’їхати вниз... :-)
Ліза і Юра спали у сінях у палатці. Мені ж лісник запропонував спати на горищі, але потім сказав, що можу з ними, але на підлозі, бо місць нема, чому я дуже зрадів :-) Спати було тепло. А зранку мені запропонували філіжжанку справжньої кави та бограч! Я у свою чергу запропонував сушену журавлину та родзинки, що брав з собою, лісник несхотів, скажав, що це не наше:-) але його два молоді хлопці-помічники були іншої думки :-)
Лісники та інші гості пішли раніше, залишивши ще трохи бограчу :-)
Нарешті, погода була добра! Ми повиносили усі речі сушитися, та зібралися збігати пішки на Піп-Іван та у Румунію :-) .
Повернулися назад до будиночку, зібратися та вирушити вниз до Рахова. Аж раптом да нас забрів один чех посидіти на лавочці. Виявилося їх тут ціла група. Кажуть, що ця частина України була колись їх, то ж у них історичні маршрути. Потім бачили їх у Рахові.
Перед самою дорогою в калюжі побачив карпатських тритонів(ендемік Карпат) Чіпати іх не хотів, бо вони занесені до "Червоної книги України" (і не тільки) до категорії "вразливі види". З вікіпедії: "Формування посеред доріг тимчасових водойм, які привабливі для розмноження тритонів, призводить до загибелі дорослих особин, личинок та їхніх кладок під колесами автотранспорту". Саме в такій калюжі я їх і побачив, сподіваюся моїх тритончиків ніхто не переїхав. Дуже хотів їх побачити з того моменту як удитинстві ловили їх у Києві в троєщинських озерах (тритон троєщинський звичайний :-)) ще коли там були озера... та пустирі.
Далі дорога йшла досить круто вниз, була переважно кам’яниста розмішана з грязюкою та струмками. Добре підійшла б для даунхіл-байкка, але мій 27.5 хардтейл почував себе досить впевнено, тим більш що багажник був навантажений. Декілька разів впав, але то нічого, поки чекав на Лізу з Юрою, помився у якомусь струмку. Виїхали у Костилівці, хоч я думав що дорога веде у Ділове, отак.. пропустив центр Европи :-) внизу натрапив на кущі малини, довелося затриматися, наздогнав своїх далі. Стали вже на рівному місці на галявині біля річки щоб поїсти. Далі рушили до Рахова. Я запропонував заночувати в готелі "Европа", бо знав, його ще з вело-марафону "Стежками опришків 2013", хоч там і не жив. Виявився досить непоганий готель. Нам навіть запропонували попрати наші речі - ми з радістю погодились :-) . Пішли шукати де б поїсти, у моєму улюбленому закладі, о цій порі вже їсти не давали (тільки пити :-)), то ж знайшли "забігаловку" з непоганими реберцями :-) в поході я м’ясо їсу :-) .
Зранку мене знову чекав сюрприз, Ліза та Юра захотіли залишитися ще у Рахові, відпочити, спробувати трасу "Опришків". Я не заперечував, але з ними не залишився :-) тим більш, що "Опришків" я вже катав на перегонах. До речі вони обкатали десь половину лайта, Ліза сказла, що багато каменів та битої бруківки... так і є.
То ж на цюому закінчується наш спільний похід і починається, мій соло :-)
Але про це вже у другій частині...
Сподіваюся на неї не треба буде чекати майже рік :-)
Пригоди почалися вже тоді, коли я раптово дізнався, що Ліза помилилася з часом відправлення поїзду... на 2 години, а дізнався я про це десь за 3 години :-) Отже збори були по скороченій програмі, а батько побив усі рекорди по довозу мене до вокзалу. Приїхав за 10 хв до відправки. Може то й добре, не люблю чеакати на вокзалі :-)
Отже погрузилися, познайомився з Юрою. Їдемо.
Наступного дня вигрузились у Франківську. Сіли на автобус і доїхали до Буковеля. По дорозі пішов дощ. Взагалі, дощ йшов майже завжди :-) Ліза все переймалася чи вона замерзне чи ні і вирішувала чи купувати їй круті штани чи ні. В цей час ми зібралися. Поки що усе йшо за планом. До Лазещини їхали по новій дорозі що веде до Яблунецького перевалу. Одразу за ним нас зустрів такий дощ, що далі їхати не можна було, перечекали під грибочком :-) разом із місцевою сім’єю, що ходила по гриби. Тобто не перечекали, а почекали поки хоч вщухне. Все одно були всі мокрі. По дорозі в Лазещину шукали де б його переночувати, бо ночувати в палатці не було бажання, та ще й треба було хоч до місця якогось доїхати на що вже не було часу. Отож заночували у хаті, що якраз по дорозі на Говерлу. Звідти її та Петрос було видно.
Першим ділом посушили речі. Це був як раз той день де Баварія розгромила Барселону 7-0 :-) . У хаті був телевізор і хазяїн дивився футбол у комнаті, а ми їли на кухні :-) і коли б я не відволікався на тєлєк то завжди там був гол, думаю нащо ото по 100 разів повторювати. Лише десь через 2 тижні побачив десь у новинах про цей матч, тоді усе зрозумів.
Але повертаємося зі спортивно оглядової теми до туристично-бєстолкової. Зранку (дехто може посперечатися чи був це ранок чи ні...) вирушили у дорогу. Дощу у цей день не було, і це було круто! У цей день ми зустріли найбільше представників місцевої флори і фауни, включаючи мухомор звичайний, саламандру, та ще якогось плазуна, точно не вуж, а також групу туристів :-) . Трохи блуканули у тому числі з моєї вини, але в кінці кінців дійшли до Говерли. По дорозі зустріли дідугана з кравчучкою! Каже: "хлопці дайте хліба, бо від цього шоколаду в горлі шкребе, треба заїсти" :-) Дали дядьку сухарів. Сам з Києва. Каже: "Я оце є у фейсбуку та лайв джорналі, тіпа френдіться, приходьте до мене але десь через місяць бо я ще..." і тут я вже не пам’ятаю, чи він на схід Росії хотів чи ще кудись, але точно пам’ятаю, що кудись далеко.
Тож дішли до перемички. Вирішили переночувати в палатка біля будиночка лісника. Там, є будинок для туристів, на випадок якщо без палатки, але так я у нас було 2! на трьох і я не хотів свою таскати як баласт, то точно в будинок не хотів, тим більше, що погода була добра і місць для на намету не бракувало.
На саму верхівку Говерли вже йшли пішки, по дорозі зустріли декількох коней та лоша, вони дуже люблять стояти на самій стежині, може тому що там трави немає. Поки дійшли, почало хмаритися-туманитися, і попереду нічого не було видко. Тож Ліза з Юрою лишилися під горою, та я впертий і все одно пішов далі, хоч і сам. Тим більше, що це був мій першиий раз на Говерлі, так само як і у Лізи. Цікаво що Юра, який в поході перший раз, вже був на Говерлі (як турист звичайний автобусний). На верхівці мало що було видно, все було окутане густим сіро-синім туманом та мрякою, що створювало атмосферу нереальності, жовтоблакитні стрічки і прапори розвіювані вітром, та величезні круки, а може то були беркути... Людей не було.
Коли вже спускався назад, трохи розвиднілось, вдалося зняти пару непоганих світлин. Поверталися назад вже затемно.
Насутпного дня сіли на ровери і поїхали до самого низу в сторону с. Говерла. Початковий мій план іти по хребту не набув достатньої підтримки не в останю чергу завдяки поганій погоді протягом попрередніх днів. Можливо це і було правильно, тим не менш навіть по дорозі вниз нас зненацька застав дуже сильний дощ, спускалися разом зі струмками. Це було перше випробування для мого нового байку, під час якого він перевершив мої попередні очікування і розвіяв побоювання. Ото ж допливли ми вниз, коли дощ трохи стих, вийшло трохи поїсти, аж знову почалося... там вже і град залупив, зупинятися не було ніякого бажання і ми на одному диханні проїхали і с. Говерли і Луги і Богдан і Видричку... мало не до самого Рахова, потім, коли дощ трохи притих, ми оговталися і подумали, що, якщо так будемо гнати, то проїдем усі гори. То ж повернулися трохи назад :-), так як я планував наступного дня підйом на Піп-Іван з Богдану через Лихе та полонину Лисичу (не найкращий підйом для велотуристів). Ночували, здається, теж у Богдані у домі. Хазяйки не було, а у сусідки (чи хто вона незнаю) нормально розпалити піч не вийшло, замість цього увесь будинок заполонило димом :-) та навіть так вийшло просушити одяг.
Помилися та полягали спати. Наступного ранку почали підйом як і планували, спочатку дорога була ще нічого, але чим далі тим більше розмита. Іноді траплялися кам’янисті ділянки, але їх було небагато. Ще на початку, коли навіть не почали підійматися, Ліза з Юрою знову проявили сепаратистські настрої і наполегливо пропонували не робити цього :-), яле я був рішуче налаштований на підйом, інакше нашо цьо всьо! Тим більш що нормального альтернативного плану я не почув.. а може і почув та забув :-) все одно усіми правдами і неправдами вивів на своє :-) . І не пожалкував ні хвилини! Єдине що - трохи хвилювався за Лізу з Юрою, все ж відповідальність на мені.
6387 6395 6396
Підйом виявився довшим ніж здавалось, час від часу йшов невеликий дощик, іноді виглядало сонечко, і навіть було весело, наприклад, коли Юра тричі намагався форсувати річку :-) було видно що там заглибоко і каменисте дно, то ж я просто перейшов по мостику, але Юра був невгамовний, у результат чого далі йшов з мокрими ногами. Хоча в кінці в усіх нас ноги були мокрі бо "стежка" частіше була просто болотом. Їхати на велосипеді, дуже часто було просто неможливо. Це було більше схоже на піший підйом з велосипедом замість альпенштоку :-) Та все ж як згадую, то виникають тільки добрі спогади. Нарешті вийшли на полонину. На ній вівчари пасли овець, хоча ні, овець пасли собаки, а вівчари сиділи на лавочках і робили сир. Запитали в мене, чи є пиво чи горілка :-) оце б я сюди тащив пиво чи горілку, хочя зрозумівши, що це тутешня валюта і на неї можна виміняти сир, наступного разу може і візьму :-) (Це був мій перший похід.. в Карпати.. влітку.. так шо все нормально).
Я запропонував залишитись тут на ночівлю, рівне місце, навіть табличка, що вказувала на місце для намету.. все як треба. Але Юра ні сіло ні впало сказав таке, шо в мене волосся стали дибки, сказав що сьогодні хоче спуститися і сісти на потяг, бо дуже треба на роботу... і це близько шостої вечора! на потяг.. Я кажу що зараз дощ як вдарить, то сядеш на корабель, а він був невмовний, ото ж я просто погодився і спокійно почимчикував за нам з Лізою. Звісно, я був упевнений, що ніхто нікуди не спуститься. Та ще й (як я і казав!) пішов дощ, та ще такий сильний, що нічого не було видно. Ми у швидкому темпі почали шукати дорогу до Піп-Івана, щоб десь там поставити намет, зустріли по дорозі, туристів, які сказали, що тут неподалік е будинок лісника, але там вже повно народу, от і їх не пустили, але у них на цей момент вже було вогнище і розкладена палатка. Поки шукали будиночок, натрапили на ще одних, на цей раз місцевих, з ЗІЛом, та навісом від дощу, кажуть залишатеся тут у нас от бограч... я розкатав губу але моя команда буда іншох думки. Мені здавалося, що Юра мене вже нічим не здивує, але виявиося, що думка спуститися вниз його не покинула і тільки, здається, злива та пронизуючий холод (а також, звичайно, відсутність будь-якої ідеї куди їхати) змінили його думку. Замість цього його цілком поглинула думка знайти будиночок лісника, і він кудись дременув :-) то ж тепер нам з Лізою треба було спочатку знайти його. Добре ща він далеко не втік :-), а зупинився, просто далі по дорозі.
Нарешті знайшли будиночок (виявилося що ми його вже проїжджали, та через зливу не побачили). Лісники зжалілися над нами і сказали, що можете ночувати.
Серед інших тут була кампанія місцевих, що просто люблять іздити сюди. Вони варили бограч та жарили гриби з м’ясом та салом... мммммм, смакота :-). Звісно, запропонували нам разом з 50 грам, я не дуже п’ю, але, враховуючи ситуацію, вирішив трохи зігрітися :-)
Палало вогнище, лісник розповідав цікаві історії та свої думки, Юра бігав босми ногами та питав чи можна зараз з’їхати вниз... :-)
Ліза і Юра спали у сінях у палатці. Мені ж лісник запропонував спати на горищі, але потім сказав, що можу з ними, але на підлозі, бо місць нема, чому я дуже зрадів :-) Спати було тепло. А зранку мені запропонували філіжжанку справжньої кави та бограч! Я у свою чергу запропонував сушену журавлину та родзинки, що брав з собою, лісник несхотів, скажав, що це не наше:-) але його два молоді хлопці-помічники були іншої думки :-)
Лісники та інші гості пішли раніше, залишивши ще трохи бограчу :-)
Нарешті, погода була добра! Ми повиносили усі речі сушитися, та зібралися збігати пішки на Піп-Іван та у Румунію :-) .
Повернулися назад до будиночку, зібратися та вирушити вниз до Рахова. Аж раптом да нас забрів один чех посидіти на лавочці. Виявилося їх тут ціла група. Кажуть, що ця частина України була колись їх, то ж у них історичні маршрути. Потім бачили їх у Рахові.
Перед самою дорогою в калюжі побачив карпатських тритонів(ендемік Карпат) Чіпати іх не хотів, бо вони занесені до "Червоної книги України" (і не тільки) до категорії "вразливі види". З вікіпедії: "Формування посеред доріг тимчасових водойм, які привабливі для розмноження тритонів, призводить до загибелі дорослих особин, личинок та їхніх кладок під колесами автотранспорту". Саме в такій калюжі я їх і побачив, сподіваюся моїх тритончиків ніхто не переїхав. Дуже хотів їх побачити з того моменту як удитинстві ловили їх у Києві в троєщинських озерах (тритон троєщинський звичайний :-)) ще коли там були озера... та пустирі.
Далі дорога йшла досить круто вниз, була переважно кам’яниста розмішана з грязюкою та струмками. Добре підійшла б для даунхіл-байкка, але мій 27.5 хардтейл почував себе досить впевнено, тим більш що багажник був навантажений. Декілька разів впав, але то нічого, поки чекав на Лізу з Юрою, помився у якомусь струмку. Виїхали у Костилівці, хоч я думав що дорога веде у Ділове, отак.. пропустив центр Европи :-) внизу натрапив на кущі малини, довелося затриматися, наздогнав своїх далі. Стали вже на рівному місці на галявині біля річки щоб поїсти. Далі рушили до Рахова. Я запропонував заночувати в готелі "Европа", бо знав, його ще з вело-марафону "Стежками опришків 2013", хоч там і не жив. Виявився досить непоганий готель. Нам навіть запропонували попрати наші речі - ми з радістю погодились :-) . Пішли шукати де б поїсти, у моєму улюбленому закладі, о цій порі вже їсти не давали (тільки пити :-)), то ж знайшли "забігаловку" з непоганими реберцями :-) в поході я м’ясо їсу :-) .
Зранку мене знову чекав сюрприз, Ліза та Юра захотіли залишитися ще у Рахові, відпочити, спробувати трасу "Опришків". Я не заперечував, але з ними не залишився :-) тим більш, що "Опришків" я вже катав на перегонах. До речі вони обкатали десь половину лайта, Ліза сказла, що багато каменів та битої бруківки... так і є.
То ж на цюому закінчується наш спільний похід і починається, мій соло :-)
Але про це вже у другій частині...
Сподіваюся на неї не треба буде чекати майже рік :-)