Протягом останнього місяця року...
Добігає кінця рік. А я ще й досі не написала про естонську подорож, яка була ще влітку, і німецьку, що була не так давно.
Якось воно все так...
Коли працюєш у ЗМІ, ловиш себе на тому що живеш чужим життям, життями тих, про кого пишеш. І час міряєш не власними життєвими епізодами, а подіями в світі.
Спочатку ми переживали паризькі теракти, потім збитий турками російський літак, те, се і інше...
Зміна робочого графіку, більше змін, раніше починаємо, пізніше закінчуємо, світанки на роботі, нічна Лавра з вікна... а я все забуваю взяти з собою дзеркалку.
Час летить і дуже швидко. Завтра вже думаю час піти прикупити листівки і відправити знайомій з Латвії, щоб до Різдва встигли. Я знаю, комусь таки самотньо....
А взагалі - раптом хто побачить цей пост, кидайте адресу, я і вам листівку надішлю, їх є в мене, навіть іноземних.
А ще я сьогодні подала документи на свій другий закордонний паспорт. 9 років тому, коли я робила перший, пам'ятаю, як думала, що коли робитиму наступний мені буде більше 30. Думала, що можливо на той час матиму сім'ю і буду така вся збіса доросла. Тоді, восени 2006-го моя свідомість ламалася, саме тоді я послала під три чорт три попередні роки в універі і вирішила перейти на гуманітарний. А закордонний робила для того щоб поїхати вчитись в Польщу. В Польщу я поїхала, але не вчитись і аж сім років потому. А паспорт весь цей час лежав і чекав, зрідка отримуючи штампи про перетин кордону з РФ чи Білоруссю.
Загалом через 9 років за великим рахунком нічого не змінилося. Я навіть зовні не змінилася. Принаймні тодішнє фото і сьогоднішнє можна сприйняти за зроблені з інтервалом пару місяців а не 9 років.
Сьогодні теж важко утриматись від думок, що коли закінчиться цей, новий паспорт, мені буде вже за 40. Яка я буду? Ну, принаймні точно не виглядатиму 20-річною. А все решта - як вирішить життя.
Так що, Іванно Володимирівно, геть доросла тьотя, почитайте там в майбутньому цей пост, згадайте, як 10 років тому згадували себе 21-річну.Сподіваюся ви більш ефективно використали паспорт, ніж це зробила я з попереднім. Бажаю вам багато подорожей ;)
Якось воно все так...
Коли працюєш у ЗМІ, ловиш себе на тому що живеш чужим життям, життями тих, про кого пишеш. І час міряєш не власними життєвими епізодами, а подіями в світі.
Спочатку ми переживали паризькі теракти, потім збитий турками російський літак, те, се і інше...
Зміна робочого графіку, більше змін, раніше починаємо, пізніше закінчуємо, світанки на роботі, нічна Лавра з вікна... а я все забуваю взяти з собою дзеркалку.
Час летить і дуже швидко. Завтра вже думаю час піти прикупити листівки і відправити знайомій з Латвії, щоб до Різдва встигли. Я знаю, комусь таки самотньо....
А взагалі - раптом хто побачить цей пост, кидайте адресу, я і вам листівку надішлю, їх є в мене, навіть іноземних.
А ще я сьогодні подала документи на свій другий закордонний паспорт. 9 років тому, коли я робила перший, пам'ятаю, як думала, що коли робитиму наступний мені буде більше 30. Думала, що можливо на той час матиму сім'ю і буду така вся збіса доросла. Тоді, восени 2006-го моя свідомість ламалася, саме тоді я послала під три чорт три попередні роки в універі і вирішила перейти на гуманітарний. А закордонний робила для того щоб поїхати вчитись в Польщу. В Польщу я поїхала, але не вчитись і аж сім років потому. А паспорт весь цей час лежав і чекав, зрідка отримуючи штампи про перетин кордону з РФ чи Білоруссю.
Загалом через 9 років за великим рахунком нічого не змінилося. Я навіть зовні не змінилася. Принаймні тодішнє фото і сьогоднішнє можна сприйняти за зроблені з інтервалом пару місяців а не 9 років.
Сьогодні теж важко утриматись від думок, що коли закінчиться цей, новий паспорт, мені буде вже за 40. Яка я буду? Ну, принаймні точно не виглядатиму 20-річною. А все решта - як вирішить життя.
Так що, Іванно Володимирівно, геть доросла тьотя, почитайте там в майбутньому цей пост, згадайте, як 10 років тому згадували себе 21-річну.Сподіваюся ви більш ефективно використали паспорт, ніж це зробила я з попереднім. Бажаю вам багато подорожей ;)