Великий вибух
Originally posted by ihorhulyk at Великий вибух
Originally posted by ihorhulyk at Великий вибух
Ілюстрація: twitter.com
Як би хто (серед них - і автор цих рядків) не ставився до трьох екс-президентів України, їхня учорашня заява змушує замислитися. Вони, - Кравчук, Кучма і Ющенко, - не відкрили нічого нового, наголосивши, що силовий і кривавий розгін мирного Майдану трапився уперше за всю вітчизняну історію незалежності. Звісно, були протистояння на межі фолу, ніхто ж не забув похорону Патріарха Володимира 1995-го або подій 9 березня 2001 року. Але тоді стінка йшла на стінку, і достатньо було одного провокатора, аби цей зудар викресав іскру...
Та троє екс-президентів мають рацію в такому висновкові: "Вперше український народ вийшов на вулиці з неполітичною вимогою, яка має безпрецедентну масову підтримку. Їхня щира відданість європейському вибору, демократичним цінностям, патріотизм викликають велику повагу".
Поясню, чому поділяю такий погляд на Майдан. Зовсім недавно у Львові з публічною лекцією виступив Зиґмунт Бауман, гуру соціології і, як на мене, один із реліктів, які заперечують знаний висновок Джавахарлала Неру про те, що «інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом власного народу». У своїй лекції Бауман зауважив, зокрема, що «ми ніколи не знаємо, яка саме мить може стати «Великим Вибухом» нашого власного життя. Нам потрібно повністю дослідити дану конкретну мить, вивчити кожен її аспект, кожну можливість, яка нам в ній дана, щоб довідатись, чи, бува, вона не є «Великим вибухом» нашої власної життєвої історії».
У випадку Євромайдану, цей «великий вибух» був колективним і одночасно індивідуальним. Я думаю, що ті, хто мерз на граніті Хрещатика, пережив шок ночі проти 30 листопада, усе своє життя «досліджуватимуть», «вивчатимуть» оті миттєвості. Бо саме з них, власне, й починається відлік нової України - відлік, коли у велетенській масі громадян народжується щось спільне, сокровенне і надзвичайно важливе.
Так, пізніше ці миттєвості «великого вибуху» спробували, як завжди, спаскудити політики. Почасти їм це вдалося. Та найбільша «заслуга», звісно, за тими «відомо-невідомими» навіженими, які кинули на беззахисних озвірілий «Беркут». Саме з тієї миті Майдан перестав бути аполітичним.
Це була ще одна мить «великого вибуху», осколки від якого ще довго літатимуть і рикошетимуть у багатьох, в тім числі - і у нині всесильних владців, наразі безкарних карателів та їхніх командирів.
У принципі, нині ще рано розважати над наслідками кінця листопада-перших днів грудня 2013-го. Але я переконаний, що після річниці референдуму про незалежність ми прокинулися у зовсім іншій країні. Мені ще важко підшукати метафору, яка б окреслила нову реальність. Але на рівні підсвідомості, інтуїції та відчуттів мені чомусь видається, що більшість громадян нарешті позбулася хворобливої ілюзії, яка два десятки літ тяжіла над Україною. Ілюзії про месійність лідерів, всесилля влади, безсилля індивіда. А водночас набула рис самодостатності, упевненості, навчилася бачити мету, а не вбирати для цього окуляри, позичені в різношерстних політиків.
Можемо себе привітати. Інші народи втямлювали це століттями.
Ігор Гулик
Большой взрыв
Как бы кто (среди них - и автор этих строк) ни относился к трем экс-президентам Украины, их вчерашнее заявление заставляет задуматься. Они, - Кравчук, Кучма и Ющенко, - не открыли ничего нового, отметив, что силовой и кровавый разгон мирного Майдана произошел впервые за всю отечественную историю независимости. Конечно, были противостояния на грани фола, никто не забыл похорон Патриарха Владимира 1995-го или событий 9 марта 2001 года. Но тогда стенка шла на стенку, и достаточно было одного провокатора, чтобы эта стычка высекла искру...
Но три экс-президентов правы в таком выводе: "Впервые украинский народ вышел на улицы с неполитическим требованием, получившем беспрецедентную массовую поддержку. Их искренняя преданность европейскому выбору, демократическим ценностям, патриотизм вызывают большое уважение".
Объясню, почему разделяю такой взгляд на Майдан. Совсем недавно во Львове с публичной лекцией выступил Зигмунт Бауман, гуру социологии и, на мой взгляд, один из реликтов, отрицающих известный вывод Джавахарлала Неру о том, что «интеллигенция, воспитанная оккупантом, является самым большим врагом собственного народа». В своей лекции Бауман отметил, в частности, что «мы никогда не знаем, какой именно момент может стать «Большим Взрывом» нашей собственной жизни. Нам нужно полностью исследовать данную конкретную минуту, изучить каждый ее аспект, каждую возможность, которая нам в ней дана, чтобы узнать, не она ли случайно является «Большим взрывом» нашей собственной жизненной истории».
В случае Евромайдана, этот «большой взрыв» был коллективным и одновременно индивидуальным. Я думаю, что те, кто мерз на граните Крещатика, кто пережил шок ночи 30 ноября, всю свою жизнь будут «исследовать», «изучать» эти мгновения. Ведь именно из них, собственно, и начинается отсчет новой Украины - отсчет, когда в огромной массе граждан рождается нечто общее, сокровенное и очень важное.
Да, позже эти мгновения «большого взрыва» попытались, как всегда, испохабить политики. Отчасти им это удалось. Но самая большая «заслуга», конечно, принадлежит тем «известно -неизвестным» сумасшедшим, бросившим на беззащитных людей озверевший «Беркут». Именно с того момента Майдан перестал быть аполитичным.
Это был еще один момент «большого взрыва», осколки от которого еще долго будут летать и рикошетить во многих, в том числе - и во всесильных пока властителей, безнаказанных пока карателей и их командиров.
В принципе, сейчас еще рано размышлять над последствиями конца ноября - первых дней декабря 2013-го. Но я убежден, что после годовщины референдума о независимости мы проснулись в совсем другой стране. Мне еще трудно подыскать метафору, обозначившую новую реальность. Но на уровне подсознания, интуиции и ощущений мне почему-то кажется, что большинство граждан наконец избавились от болезненной иллюзии, два десятка лет тяготевшей над Украиной. Иллюзии о мессианстве лидеров, всесилии власти, бессилии индивида. А заодно приобрело черты самодостаточности, уверенности, научилось видеть цель, а не одевать для этого очки, одолженные у разношерстных политиков.
Можем себя поздравить. Другие народы усваивали это веками.
Игорь Гулык
Originally posted by ihorhulyk at Великий вибух
Ілюстрація: twitter.com
Як би хто (серед них - і автор цих рядків) не ставився до трьох екс-президентів України, їхня учорашня заява змушує замислитися. Вони, - Кравчук, Кучма і Ющенко, - не відкрили нічого нового, наголосивши, що силовий і кривавий розгін мирного Майдану трапився уперше за всю вітчизняну історію незалежності. Звісно, були протистояння на межі фолу, ніхто ж не забув похорону Патріарха Володимира 1995-го або подій 9 березня 2001 року. Але тоді стінка йшла на стінку, і достатньо було одного провокатора, аби цей зудар викресав іскру...
Та троє екс-президентів мають рацію в такому висновкові: "Вперше український народ вийшов на вулиці з неполітичною вимогою, яка має безпрецедентну масову підтримку. Їхня щира відданість європейському вибору, демократичним цінностям, патріотизм викликають велику повагу".
Поясню, чому поділяю такий погляд на Майдан. Зовсім недавно у Львові з публічною лекцією виступив Зиґмунт Бауман, гуру соціології і, як на мене, один із реліктів, які заперечують знаний висновок Джавахарлала Неру про те, що «інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом власного народу». У своїй лекції Бауман зауважив, зокрема, що «ми ніколи не знаємо, яка саме мить може стати «Великим Вибухом» нашого власного життя. Нам потрібно повністю дослідити дану конкретну мить, вивчити кожен її аспект, кожну можливість, яка нам в ній дана, щоб довідатись, чи, бува, вона не є «Великим вибухом» нашої власної життєвої історії».
У випадку Євромайдану, цей «великий вибух» був колективним і одночасно індивідуальним. Я думаю, що ті, хто мерз на граніті Хрещатика, пережив шок ночі проти 30 листопада, усе своє життя «досліджуватимуть», «вивчатимуть» оті миттєвості. Бо саме з них, власне, й починається відлік нової України - відлік, коли у велетенській масі громадян народжується щось спільне, сокровенне і надзвичайно важливе.
Так, пізніше ці миттєвості «великого вибуху» спробували, як завжди, спаскудити політики. Почасти їм це вдалося. Та найбільша «заслуга», звісно, за тими «відомо-невідомими» навіженими, які кинули на беззахисних озвірілий «Беркут». Саме з тієї миті Майдан перестав бути аполітичним.
Це була ще одна мить «великого вибуху», осколки від якого ще довго літатимуть і рикошетимуть у багатьох, в тім числі - і у нині всесильних владців, наразі безкарних карателів та їхніх командирів.
У принципі, нині ще рано розважати над наслідками кінця листопада-перших днів грудня 2013-го. Але я переконаний, що після річниці референдуму про незалежність ми прокинулися у зовсім іншій країні. Мені ще важко підшукати метафору, яка б окреслила нову реальність. Але на рівні підсвідомості, інтуїції та відчуттів мені чомусь видається, що більшість громадян нарешті позбулася хворобливої ілюзії, яка два десятки літ тяжіла над Україною. Ілюзії про месійність лідерів, всесилля влади, безсилля індивіда. А водночас набула рис самодостатності, упевненості, навчилася бачити мету, а не вбирати для цього окуляри, позичені в різношерстних політиків.
Можемо себе привітати. Інші народи втямлювали це століттями.
Ігор Гулик
Большой взрыв
Как бы кто (среди них - и автор этих строк) ни относился к трем экс-президентам Украины, их вчерашнее заявление заставляет задуматься. Они, - Кравчук, Кучма и Ющенко, - не открыли ничего нового, отметив, что силовой и кровавый разгон мирного Майдана произошел впервые за всю отечественную историю независимости. Конечно, были противостояния на грани фола, никто не забыл похорон Патриарха Владимира 1995-го или событий 9 марта 2001 года. Но тогда стенка шла на стенку, и достаточно было одного провокатора, чтобы эта стычка высекла искру...
Но три экс-президентов правы в таком выводе: "Впервые украинский народ вышел на улицы с неполитическим требованием, получившем беспрецедентную массовую поддержку. Их искренняя преданность европейскому выбору, демократическим ценностям, патриотизм вызывают большое уважение".
Объясню, почему разделяю такой взгляд на Майдан. Совсем недавно во Львове с публичной лекцией выступил Зигмунт Бауман, гуру социологии и, на мой взгляд, один из реликтов, отрицающих известный вывод Джавахарлала Неру о том, что «интеллигенция, воспитанная оккупантом, является самым большим врагом собственного народа». В своей лекции Бауман отметил, в частности, что «мы никогда не знаем, какой именно момент может стать «Большим Взрывом» нашей собственной жизни. Нам нужно полностью исследовать данную конкретную минуту, изучить каждый ее аспект, каждую возможность, которая нам в ней дана, чтобы узнать, не она ли случайно является «Большим взрывом» нашей собственной жизненной истории».
В случае Евромайдана, этот «большой взрыв» был коллективным и одновременно индивидуальным. Я думаю, что те, кто мерз на граните Крещатика, кто пережил шок ночи 30 ноября, всю свою жизнь будут «исследовать», «изучать» эти мгновения. Ведь именно из них, собственно, и начинается отсчет новой Украины - отсчет, когда в огромной массе граждан рождается нечто общее, сокровенное и очень важное.
Да, позже эти мгновения «большого взрыва» попытались, как всегда, испохабить политики. Отчасти им это удалось. Но самая большая «заслуга», конечно, принадлежит тем «известно -неизвестным» сумасшедшим, бросившим на беззащитных людей озверевший «Беркут». Именно с того момента Майдан перестал быть аполитичным.
Это был еще один момент «большого взрыва», осколки от которого еще долго будут летать и рикошетить во многих, в том числе - и во всесильных пока властителей, безнаказанных пока карателей и их командиров.
В принципе, сейчас еще рано размышлять над последствиями конца ноября - первых дней декабря 2013-го. Но я убежден, что после годовщины референдума о независимости мы проснулись в совсем другой стране. Мне еще трудно подыскать метафору, обозначившую новую реальность. Но на уровне подсознания, интуиции и ощущений мне почему-то кажется, что большинство граждан наконец избавились от болезненной иллюзии, два десятка лет тяготевшей над Украиной. Иллюзии о мессианстве лидеров, всесилии власти, бессилии индивида. А заодно приобрело черты самодостаточности, уверенности, научилось видеть цель, а не одевать для этого очки, одолженные у разношерстных политиков.
Можем себя поздравить. Другие народы усваивали это веками.
Игорь Гулык