Пенсіонери та Гогольфест
Вчора була на Гогольфесті. Переповідати усю програму не буду - коментарів про фест в Інеті достатньо. Ось тільки згадаю два моменти, що мене особливо вразили.
По-перше, загальний стан кіностудії Довженка. Дивно якось було ходити по теріторії, де свого часу знімали "Наталку-Полтавку", "В бой идут одни старики" або "За двумя зайцами". Напіврозвалені будівлі, обмальовані стіни та дірки у стелі, залишки роздовбаного реквізиту - складно абстрагуватися від таких "родзинок", незважаючи навіть на окремі breath-taking експозиції.
По-друге - досі перед очима безглузда та сумна експозиція: п"ять немолодих жінок (бабусь) на бутафорських тронах. Сидять. Мовчать. Порожньо дивляться незрозуміло на що. Спочатку мені здалося, що це ляльки, але ні, живі.
Виникає три питання:
Кому до голови прийшла ідея про таку "інсталяцію"?
Наскільки сильно потребували грошей ці жінки, щоб погодитися на таку роботу?
Чи хтось з глядачів угледів у цьому щось вартісне або принаймні "концептуальне"?
Дуже сумно було дивится на старих людей, перетворених на тваринок з зоопарку. Краще б посадили на ті трони людей з довжелезними носами (можна навіть з несправжніми) - хоч якось веселіше було б, та й ближче до гоголєвської теми.