Интервью на "удаленке"
В ближайшем номере журнала "Зерно" будет опубликовано мое интервью корреспонденту этого издания, Игорю Самойленко.
В полном соответствии с реалиями пандемии, социальную дистанцию мы соблюдали - аж в 700 км - интервью прошло по "вайберу" :)
Разговор шел на актуальную на сегодня, как никогда, тему засухи и орошения. Полностью ознакомиться с текстом можно на страницах издания, я же здесь хочу опубликовать маленький отрывок на тему, которая для меня представляется основной и важнейшей на сегодняшний день для агробизнеса Украины (и которую так охотно обычно любят обсуждать аграрии) - вопрос об участии государства и о помощи с его стороны.
Поскольку проблема - наша, внутриукраинская, то и язык обсуждения - украинский
- Вадиме Володимировичу, окрім того, що ваша компанія здійснює широкий асортимент діагностичних послуг в агрономії, упродовж багатьох років ви ще й займаєтеся консалтингом проєктів зрошуваного землеробства. Це ваш бізнес. Отже, ви - глибоко в темі. На ваш погляд, без державної уваги ця проблема розв’язується чи ні?
- Я прихильник мінімізації ролі держави в економіці, однак проблема змін клімату й посух, що частішають, - глобальна і розв’язуватися вона має саме в масштабах країни, а не окремого господарства. Тому це якраз той випадок, коли держава просто повинна підставити плече. Питання лише в тому, як це має реалізовуватися в тактичному плані?
Гаразд, переходимо до тактики. Невже є багато варіантів?
- Небагато, але є правильний і неправильний варіанти. Зрошення починається з джерела води. Добре, якщо таке джерело (річка, озеро, підземні води) у вас є в безпосередній близькості від поля і запаси води там достатні. Тоді можна сідати за розрахунки вартості зрошення на вашому полі й рахувати ефективність. У такому разі - це завдання суто господарства і тут, на мій погляд, державі робити нічого. Подібний проєкт абсолютно спроможний фінансуватися комерційними банками (і банк, повірте, ретельно перевірить ваші розрахунки ефективності й окупності такого проєкту, перш ніж надасть кредит, і така перевірка фермеру піде лише на користь). Єдине, чим може і має допомогти держава в цьому разі - гранично спростити процедуру оформлення документації та всілякого роду дозволів, пов’язаних із цим (а в нас поки що такі процеси сильно забюрократи- зовані й ускладнені «колядниками»). Інша справа - якщо такого джерела з суттєвими обсягами води поблизу від вашого поля немає. І таких полів, сіл, районів у нас дуже багато. Найсумніше, що з кожним роком їх стає все більше. Магістральні зрошувальні системи зношуються, насосні станції старіють фізично й технологічно, водночас міліють і річки, на воду котрих такі системи були розраховані. Цю проблему ми можемо розв’язати лише разом, «вскладчину». Аграрії свій внесок уже здійснили сплаченими податками. Й ось настав час ці наші спільні гроші витратити для спільного блага. Як саме?
Моя компанія працює в дев’яти країнах, тож я маю можливість спостерігати та порівнювати за ефективністю різні варіанти участі держави в розв’язанні проблеми подібного характеру. Найбільш неефективний шлях - будівництво систем зрошення (каналів, насосних станцій) силами державних підприємств. Це гарантовано веде до низької якості робіт, зриву всіх планових термінів, пожвавлення корупції та всіх інших болячок, традиційних для держсектору.
Набагато правильніше, коли держава такі проєкти фінансує, вибираючи підрядників на відкритих тендерах і надає перевагу компанії з усталеною репутацією (а не фірмі-«одноденці», зареєстрованій за місяць до тендера), жорстко контролюючи терміни і якість виконання робіт. Подібні вкладання ресурсів приносять набагато більше користі економіці країни загалом і аграрній галузі зокрема, ніж компенсації фермеру чи агрохолдингу за купівлю системи зрошення чи дощувальної техніки. Прикладів я бачив немало, .....
Впрочем, о примерах успешной и неуспешной реализации этих задач, а также о прочих практических и экономических аспектах решения проблемы дефицита воды вы можете почитать на страницах журнала "Зерно".
Рекомендую.