Пафосне.
Originally posted by marranen at Пафосне.
Пробрало до сліз!
http://repka.club/blogs/vsyake-razne/item/1821-pafosne?_utl_t=lj
Коли пройде трошки років і навесні (а мо восени), коли отмічатимуть День нашої Перемоги в школи обізатєльно приглашатимуть Кіборгів (і остальних Героїв тоже).
А вони будуть такі - як Гагарін в Совєцьком Союзі.
Тіки він був один на всю страну.
А у нас іх буде багато.
Да, так нам повезло.
І прийде в школу у Володарці Кіборг-дядь Коля.
Сусід Сашка з четвертого А.
Невеликий, капловухий. В піджаку з медалями.
Буде м'яти чорні пальці (трактора ремонтіровав, мазут не одмився).
І буде розказовать. Сначала збиватиметься. А діти питання задаватимуть, а він отвічатиме. Все впевненіше і голосніше.
А діти сидітимуть з откритими ротами і дивитимуться як дядь Коля росте, збільшується, в руках з'являється автомат і він веде всіх в атаку.
А старенька Ольга Михайлівна, вчителька їхня, тихенько плакатиме.
А потом всі сидітимуть як мишки.
І хтось скаже:
- А в мене папка в Азові служив.
А ше хтось:
- А в мене сестра волонтьором була.
І потом:
- А ми з мамкой сир і молоко ранєним аж у сам госпіталь возили.
І почнуться гам і крик і смішні розповіді.
А потом, коли дядь Коля збереться вже йти додому, діти по черзі підходитимуть і тиснутимуть руки.
І нічого, шо вони в мазуті.
Так шоб дітям нашим було шо розказати, працюємо дальше.
На Перемогу.
А ше лічна мєчта.
Коли прилітатиму в Донецьк в аеропорт Прокофьєва, хочу шоб там стояв пам'ятник Кіборгам.
Ви скажете, шо це кусок каменюки?
Може й так.
А мені хочеться.
Пробрало до сліз!
http://repka.club/blogs/vsyake-razne/item/1821-pafosne?_utl_t=lj
Коли пройде трошки років і навесні (а мо восени), коли отмічатимуть День нашої Перемоги в школи обізатєльно приглашатимуть Кіборгів (і остальних Героїв тоже).
А вони будуть такі - як Гагарін в Совєцьком Союзі.
Тіки він був один на всю страну.
А у нас іх буде багато.
Да, так нам повезло.
І прийде в школу у Володарці Кіборг-дядь Коля.
Сусід Сашка з четвертого А.
Невеликий, капловухий. В піджаку з медалями.
Буде м'яти чорні пальці (трактора ремонтіровав, мазут не одмився).
І буде розказовать. Сначала збиватиметься. А діти питання задаватимуть, а він отвічатиме. Все впевненіше і голосніше.
А діти сидітимуть з откритими ротами і дивитимуться як дядь Коля росте, збільшується, в руках з'являється автомат і він веде всіх в атаку.
А старенька Ольга Михайлівна, вчителька їхня, тихенько плакатиме.
А потом всі сидітимуть як мишки.
І хтось скаже:
- А в мене папка в Азові служив.
А ше хтось:
- А в мене сестра волонтьором була.
І потом:
- А ми з мамкой сир і молоко ранєним аж у сам госпіталь возили.
І почнуться гам і крик і смішні розповіді.
А потом, коли дядь Коля збереться вже йти додому, діти по черзі підходитимуть і тиснутимуть руки.
І нічого, шо вони в мазуті.
Так шоб дітям нашим було шо розказати, працюємо дальше.
На Перемогу.
А ше лічна мєчта.
Коли прилітатиму в Донецьк в аеропорт Прокофьєва, хочу шоб там стояв пам'ятник Кіборгам.
Ви скажете, шо це кусок каменюки?
Може й так.
А мені хочеться.