Кашемірові із шовком спортивні штани або вітрини "Великого Могула"
Навіть пересічна людина щось та й знає про те, що у Великій французській революціï винна Марія-Антуанетта, що довела бідний люд до сказу тим, що нахабно жирувала і пирувала в пику знедоленим. Це, звичайно, не так, у революціï є об'єктивні причини, до яких королева не мала (жодного) стосунку, більше того, сама вона як раз, як могла - з необхідності, а інколи по велінню серця - намагалась бути поміркованою і простішою, але в цій історіï є одна мораль. Людей таки довів до сказу образ, який мала Марія-Антуанетта; провина самоï королеви в цьому приблизно така ж, як і провина жертви згвалтування в тому, що ïï згвалтували, тобто ніяка, але не можна і заперечити те, що вона сама подарувала своïм кривдникам зброю проти себе.
Почнемо з початку. Спочатку було одруження Маріï-Антуанетти. Молоду дружину спадкоємця трону надзвичайно вразив Версаль і життя двору, що відрізнялось від життя імператорського двору у Відні і життя ïï батьків так же, як день і ніч. Після практично нормального родинного життя імператорського подружжя в палаці у центрі Відня, віддаленість Версаля від столиці і життя, його закритість були нестерпними. Марія-Антуанетта використовувала кожну можливість, щоб вирватись з Версаля і навідатись до Парижа. Але справа була далеко не тільки в суто фізичній ізоляціï і віддаленості - Версаль, як двір, і Версаль, як місто, функціонували в самодостатності і автаркії. Не тільки придворні аристократи квартирувались в самому Версальському палаці, а й всі, хто обслуговував палац і двір, чиновники, ремісники, садівники, модисти, тощо, жили тут же поблизу - у місті Версалі. При чому часто це право обслуговувати двір насправді було таким же "нагрітим місцем", за якими і зліталися в Версаль придворні, і далеко не завжди ознакою справжнього конкурентного хисту. Природньо, що королева якось зовсім наïвно і не усвідомлюючи наслідків захотіла хоч частково підібрати собі цих людей за своïм особистим смаком, а не тих, "що треба". В царині моди вибір ïï пав на модистку мадмуазель Роз Бертен.
Сама постать Роз Бертен заслуговує на окреме обговорення - це дуже дуже позитивна історія успіху надзвичайно талановитоï і сильноï діловоï жінки, що вибилась із самих низів суспільства і стала заможною і всесвітньо-відомою. Ïï називали "міністром моди". Ïï ділові і творчі підходи, стратегія маркетингу варті ще одного окремого дослідження - більше того, саме в цьому частково криєтья біда Маріï-Антуанетти - але достатньо сказати, що найбільша проблема полягала в тому, що Роз Бертен була....паризькою модисткою.
Тут треба зробити одне зауваження: на той час роль модистки зовсім не співпадала із компетенціями сучасних дизайнерів, як і взагалі цикл пошиття одягу. Існував інший набір професій, що тим чи іншим чином виготовляли одяг, серед цих професій була певна ієрархія - і модистки не були на ïï вершині. Тодішніх модистів можна порівняти із аксесуаристами і галантерейниками. Справа в тому, що оскільки одяг був дуже дорогим і носився набагато довше, ніж зараз, його часто "освіжали" і переробляли до більш сучасних чи нових смаків - щось перешивалось, але велику роль в цьому грало оздоблення - стрічки, бантики, мереживо, декоративні шнури, ґудзики, тощо - яке можна замінити і оптримати "нову сукню". Модистки саме цим фактично і займались із щойно пошитими і вже ношеними сукнями - завершували/переробляли образ. В більш широкому сенсі модистки виробляли цілісний стиль одягу, пропонуючи все, що необхідно для пошиття туалету, в гармонійних комбінаціях, під конкретний образ, тощо.
Якщо вдуматися, то насправді система економна, але тут же і зрозуміло, як так вийшло, що Марія-Антуанетта мимо волі втягнула не тільки весь двір, а й всю краïну у модні "перегони", під час яких цілі статки з'ïдалися блискавичною зміною мод і вподобань (що ïй і закидалось "народом" і ворожою пропагандою): аксесуари ж легше і швидше замінити, ніж базу гардеробу. При цьому я запрошую вас передивитись малюнки і портрети тоï доби і переконатись, скільки тих "деталей" потрібно на кожну сукню.
Тут же можна і повернутися до найзгубнішого для Маріï-Антуанетти аспекту діяльності Роз Бертен: Роз Бертен була не версальською модисткою, а паризькою. В центрі Парижа вона мала власний розкішний магазин із вітринами - "Великий Могул".
Коли мадмуазель Бертен домоглася статусу "офіційноï модистки Королеви", вона всіляко використовувала це для самореклами. Не тільки придворні, а й заможні городяни могли тепер банкрутіти, щоб вдягтись, як королева, а бідні могли придивитися до всієï цієï розкоші, хоч би й ніколи б не мали змоги побачити Марію-Антуанетту наживо. І хоч магазини на той час функціонували теж не зовсім так же, як зараз (вільний вхід і не дискримінація клієнтів), все ж цього було достатньо, щоб у Парижі кожен нарешті дізнався, які ж конкретно астрономічні суми коштують стрічки, "як у королеви". І це був шок. Одне діло знати, що король з королевою потопають у розкошах, "ну а як же?", інша справа порівняти своï статки із ціною ґудзика. Одне діло знати про "жуликов и воров" і здогадуватись, що не в лахміттях же ходять на вкрадені гроші - інша справа нагуглити модель і точну ціну. Навіть більше того - це справляє враження навіть у західних демократичних краïнах, коли мова йде зовсім не про накрадене, а про чесно зароблене.
Цікаво, що це знання підштовхувало громадську думку до подальших необмежених фантазій - у випадку Маріï-Антуанетти це була справа діамантового намиста, до якого сама королева ніяким чином не була причетна (окрім того, що стала жертвою наклепів і репутаційних втрат через те, що шахраï використали ïï ім'я). Очевидною паралеллю мені бачиться всім відомий золотий унітаз, який ніхто так і не знайшов. Після машин, годинників, черевиків, мармуру це ні в кого не викликало ні підозри, ні вимог доказів, та й після нікому не було цікаво: страуси ж є? Ну от.
А от купувала б собі королева на ті ж суми щось у "придворноï" модистки, яка інших сторонніх клієнтів і не брала б - люди б так і жили б абстрактному уявленні про розкіш Версаля. А абстрактні речі не так б'ють по емоціям, не дають деталей, які можна обговорювати і на які можна нашаровувати інші деталі для підживлення збурення. Це не зупинило б пропаганди і атаки політичних ворогів, але однозначно змінило б характер нападок (з більшим акцентом на австрійське походження, наприклад), зменшило б репутаційні втрати.
Помилковою, до речі, була б і думка, що це може бити тільки по Путінам-Януковичам. До того, як Тимошенко скупила собі всю колекцію Луï Вюіттон, ніхто і не сумнівався в ïï особистих статках і сильно не протестував проти них - а все одно це ïï вбило. Знати, що людина заможна - одне, знати, скільки саме коштують сукня, сумка, взуття - інше.
З інтернетом вітрина "Великого Могола" з'явилась в кожному домі - а новітні Маріï-Антуанетти наïвно і безтурботно стрибають по граблях. А чим це закінчиться...