великий текст про велике місто...)))
Привіт усім...
Ось уже третій день, як прилетіла до Пекіну.. Давно планувала щось написати, та останні дні перед від'їздом були такими шаленими, а перші дні в Китаї такими наповненими враженнями, що якось руки до писанини не доходили.. Зараз у нас сьома ранку (шість годин різниці в часі з Україною). Щойно відправила Льошку до універу, і тепер, після душа та горнятка пуерчику готова ділитися з вами першими враженнями...Знаєте, навіть попри мої намагання ставитись до Китаю упереджено (адже вирішується, чи зможемо ми провести тут найближчих два-три роки), мені подобається Пекін... Не знаю, з чим це пов'язати, та почуваюся дуже вільно і відкрито тут. Можливо, це тому, що ці дні були дуже сонячні і теплі, чи через привітність місцевих жителів, а можливо через вигляд міста - в Пекіні дуже багато височезних будинків, широких вулиць, великих парків.. Не знаю, та усі ці дні мене не полишає відчуття польоту...))
Останню годину в літаку не могла відвести очей від оточуючих місто гір.. Направду, лише заради такої краси варто було сюди їхати.. шкода дуже, що зима і цього разу в гори ми мабуть таки не виберемось... Та навесні дуже хочеться повернутися та поблукати між ними..
Розміри міста - воно велитенське, безкрайнє.... Справді, дивлячись з висоти, яку територію займає Пекін, можна повірити фантастам, які запевняють, що скоро вся планета буде одним нескінченним мегаполісом... Просто паморочиться голова та перехоплює подих.. Та, як не як 19 млн. жителів..))
В місті зручний громадський транспорт - дуже багато здоровецьких автобусів і тролейбусів в різних напрямках, світле, чисте та просторе метро, з широкими і довгими вагонами.. Проїзд сам по собі доволі дешевий, (1-2 юаня, а юань - на кілька копійок дорожче за гривню), а ще дуже зручно купувати пластиковий проїзний, який годиться на увесь транспорт і може використовуватись як телефонна картка... По ньому проїзд в автобусі, наприклад, - 40 коп.
До іноземців ставляться привітно, хоча прикольно час від часу помічати дітей, що показують на тебе пальцями..)) Я думала, в Пекіні буде більше європейців, але мабуть тому, що зараз не туристичний сезон, за вчорашній день я бачила всього лише двох чи трьох людей “не китайської” зовнішності.) І це при тому, що на вулицях та в метро дуже людно...
Велосипеди... направду, про цей вид транспорту в Пекіні можна було б написати окрему книжку...
Безліч велосипедистів найрізноманітнішого віку, статусу, статі, з різною кількістю пасажирів (бачила п'ятьох), найдивовижнішими пристосуваннями до велосипедів, усі неодмінно з кошиками над переднім колесом і гучними клаксонами.. На велосипедах (а ще мопедах) )тут їздять усі - і торгівці розвозять фрукти, і стражі порядку пильнують цей самий порядок, на вокзалі пропонують велосипедом підвезти твої речі, на них вивозять сміття, зранку добираються на навчання та роботу студенти, і службовці, можна побачити гламурних панночок в барвистих шоломах, і мам та татусів з гроном дітей, що чіпляються до нього з усіх сторін, і нахабних підлітків, і бабусь, що пліткують, їдучи до магазину, і стариганів, що ледве ходять, та доволі бадьоро крутять педалі та підступно тиснуть на дзвоника за самісінькою твоєю спиною... Ними заставлені тротуари та проїжджі частини, вони стоять біля кожного магазинчика. Причому не просто стоять, а зазвичай використовуються з користю - на них досить часто ставлять сушки для одягу, тож ідучи вулицею не раз можна бачити чиїсь сохнучі кальсони, або дитячі речі, чи просто рушники та шматки... Велосипед тут просто національний фетиш...
Правила дорожнього руху.. Не впевнена, чи вони тут є, а якщо є - то чи більшість водіїв та пасажирів про них знають.. Я от поки не розумію, якою логікою вони керуються, коли стоять на зелене,а їдуть/йдуть не червоне світло, коли машини на перехрестях починають рухатись одночасно в перпендикулярних напрямках, і разом з пасажирами, а поміж них - велосипеди/мопеди, і усіх їх величезна кількість, і при цьому вони таки примудряються розминутись, іноді проїжджаючи в міліметрі один від одного... Я ще поки не можу спокійно дивитись на жінку з двома дітьми, на велосипеді, що в останню секунду вирулює з під коліс величезного автобуса, а от судячи з їх реакціїї - для Пекіну це звична справа.. Для моєї ж нервової системи поки надійніше пересуватись на метро..Житло.. Навіть якщо ви, плануючи подорож до Китаю, завчасу забронювали хостел, чи домовились про квартиру, це зовсім не значить, що вас туди поселять, а якщо і поселять, то воно виявиться таким, як ви домовлялись... Ми наче і знали про таку національну особливість, та наївно розраховували, що нас це омине... Тож довго сміялись, коли з усіма сумками прийшли до хостелу, де забронювали номер на найближчий місяць, а нам сказали, що хостел зараз не працює і нас поселити не зможуть... Як виявилось, нашого (а точніше, Льошиного) знання китайської, а їх знання английскої недостатньо, щоб порозумітись, як бути далі... Не така проблема знайти житло, хостелів в центрі багато, але якось шкода грошей, які заплатили за бронь... Пройшла добра година, поки ми на мигах та сумішшю двох мов, сміючись(вони - з нас, а ми - самі з себе) таки домовились з двома китаянками, що нас поселять в іншому хостелі, на тих же умовах.. Підозрюю, правда, що вони все ж знають англійську краще, та робили вигляд, що не розуміють, розраховуючи, що ми здамося і підемо шукати житло самі, подарувавши їм ті гроші.. В новому хостелі теж не обійшлось без пригод.. Спочатку нам дали кімнату, в якій вже хтось жив, потім, коли попросили іншу - завели в дуже холодну і доволі брудну, і аж за третім разом ми отримали номер, що нас влаштував - з туалетом і душем всередині та гарним обігрівом... Щоправда, щоразу, коли ми просили поміняти нам кімнату, вони не сперечались, а одразу ж вели до іншої, вибачаючись і з усмішкою.. Тож загалом уся ця пригода з житлом виявилась дуже кумедною і не залишила по собі негативних вражень..
Кухня.. Смачно.. ))) Хоча, мабуть, не кожен шлунок витримає цю кількість перцю та приправ, яку китайці додають практично до кожної страви, та поки мені дуже подобається.. Ми знайшли поруч з хостелом непоганий заклад, де готують неймовірно смачні пельмені та лапшу.. Взагалі, для любителів пельменів тут є де розвернутись - смажені, варені, в супі, з різним м'ясом, рибою, травами та овочами... Ням.))) Теж саме і з лапшою - вона тут найрізноманітнішого кольору, розміру, та в найнезвичніших поєднаннях.. Ще за ці дні я встигла скуштувати свинину з смаженими каштанами та овочами (!), салатик з огірків з креветками (!), курку з баклажанами і перцем чілі (ухх!), та найпопулярніші тут солодощі, які продаються на кожному кутку - шашличок з фруктів в різноманітних поєднаннях, в карамелі.)) Іжа коштує недорого, хоча, звісно, все залежить від закладу, але в середньому: рис- 2 юаня, пельмені/лапша - 10-12 юанів, салатик - 6-8... Найбільше шокує розмір порціїї - вони непомірно великі.. Перший день ми взяли кожен по тарілці, і більше половини залишили, і це при тому, що було дуже смачно.. Просто доїсти вже не мали сил - однією порцією можна спокійно нагодувати середньостатистичну українську сім'ю з трьох чоловік.. А ще тут правило хорошого тону - до їжі подавати безкоштовно заварничок чаю.. Він, звісно, не колекційний, та все ж смачний.. Неприємно тільки одне - китайці досить неохайно їдять, плюючи на стіл, залишаючи по собі купу сміття, тож на початку це може добряче попсувати апетит..
В супермаркетах ціни на їжу приблизно дорівнюють нашим, але є багато незрозумілих для мене продуктів.. Бракує молочних страв - китайці їх не вживають, тож придбати масло чи сир можна лише в великих магазинах, і вони досить дорогі.. А от фруктів купа, і якщо купувати їх в спеціалізованих фруктових магазинчиках,а не в супермаркеті, то дуже дешеві і смачні..)
Безперечно, треба вчити мову.. Хоча Пекін і називають багатонаціональним містом, далеко не кожен розуміє англійською, а що говорити про менші міста.. Через незнання мови вже кілька разів потрапляли в курйозні ситуаціїї.. Наприклад, мене мало не заарештували, коли я сфотографувала поличку з чаєм в одному супермаркеті.. Досі не розумію, чим це так не сподобалося працівникам (мабуть вирішили, що я шпіон конкурентів), та вони добряче нервували, довго кудись телефонували, махали руками, хотіли забрати фотоапарат.. Трохи заспокоїлись тільки коли я видалила фото, та потім ходили слідом, аж поки ми не вийшли з магазину.. Кумедно.))Сьогодні нарешті розпочнемо відвідувати визначні місця, а отже, думаю, буде ще достатньо вражень, про які зможу тут написати.. Ще місяць побудемо в столиці, а потім Шанхай, Гонконг і купа маленьких міст. ) Тож, далі буде.. )))) Па-па..