Мапуту: страйк, 3-й день
Баланс двох перших днів страйку:
Матеряльні втрати - 3,5 мільйони доларів (урядова оцінка)
Загинуло 16 (7 - офіційно) осіб
Поранено більше 400 (288 - офіційно) осіб
Затримано більше 200 осіб
12 державних автобусів частково пошкоджені
Частково пограбований вантажний потяг Мапуту - ПАР, відмінені всі міжміські потяги.
Пограбовані / вандалізовані щонайменьше 1 офіс мобільного оператора Мcel, 1 офіс банка мікрокредита PróCrédito, кілька відділень напівдержавної компанії EDM (Електрична Енергія Мозамбіка).
Приватний транспорт все ще не ходить, на деякі рейси вийшли державні автобуси (TPM), але автобус, який йшов за маршрутом у район «Георгій Дімітров» (Жорж Дімітрóв, або по-народному Бенфіка) мусив повернутися, на дорогах були барікади, вандали обіцяли спалити автобус.
Ситуація на середину дня 2.09.2010
80-90% всіх АЗС зачинені, працюють АЗС біля готеля VIP та на вулиці 24 de Julho, навпроти комерційного центра Interfranca (за 2 вересня заправили близько 3 тисяч машин).
Величезні черги за хлібом в небагатьох відчинених хлібних магазинах, деякі магазини-пекарні лімітують кількість продажу хліба на одного покупця. В супермаркеті СуперМареш (який нвсправді не постраждав від ванділів, це були лише чутки), я купив 2 останніх батони білого хліба, менеджер хлібного відділа каже, що мука в їх власній міні - пекарні вже закінчується.
В тюрмі підвишченої безпеки БО (BO - Brigada Operativa) в районі Машава стався заколот, який охорона тюрми змогла подавити. В результаті був поранений директор тюрми, подробиці невідомі.
Армія вийшла на вулиці, розбирає барикади, тушить (водою з 20-літрових каністр) палаючі шини. Столиця країни не має жодного поліцейського водомета і практично не має пожежної служби...
Цей страйк був організований з допомогою СМСок, люди продовжують отримувати СМС із закликами продовжувати страйк до 3.09.2010, існують СМС із закликами напасти на президентський палац (як не мене, майже нереальний сценарій).
Amnesty International закликає мозамбікський уряд / Поліцію використовувати бойові кулі лише у випадку «крайньої необхідності». Більшість вбитих дійсно постраждали від «шальних» куль поліції. З одного боку згодний, більшість маргіналів можна заспокоїти резиновими кулями, але за великим рахунком хай би собі Amnesty International не виступали занадто. У 2008 році у Кенії «ліво-ліберельність» уряду обійшлася у 1200 загинувших та десь 200 тисяч (це не помилка) біженців у середині країни.
Присутність поліції на вулицях більш видима, а ніж у перший день страйку, час від часу вулицями проїжають відкриті поліціейські пікапи та швидкі допомоги. І ті і інші іздять без серен, з одного боку думаю, що їм так наказали, нема серен - меньше паніки, з іншого боку дороги майже пусті, нема сенсу використовувати серени. Поліція нарешті почала відловлювати зачинщиків, для цього використовуються озброєні агенти у цивільному.
Містом їздять поліцейські БТРи виробництва ПАР (скоріше за все подаровані урядом ПАР), вони дуже високі, щонайиеньше в півтора рази, а ніж стандартний радянський БТР/БМП. Єдина проблема - вони майже не пристосовані для знесення та повалення барікад, потрібні більш компактні броньовики, які би мали попереду ніж, як у радянських сміттєзбиральних машин 1970-1980 рр. Поліцейські на БТРах (думаю це поліцейський спецназ PIR - Polícia de Intervenção Rápida) озброєні АКМ-74, рідкіше АКСМ, але хоча б мають «спарені» рожки, вже хоч якийсь професіоналізм відчуваєш.
Наскільки відомо, дорога на північ EN-1 та дорога на ПАР розблоковані, але не знаю чи хтось туди їздить, адже у місті - супутнику Мапуту - Матолі все ще неспокійно.
Вечір 2.09 - нічний ранок 3.09
Якщо вчора у мене в районі стріляли до 12 ночі, і я нерахував мабуть до сотні пострілів, сьогодні почув лише один чи два постріли, одягнувся попростіше і пішов виніс сміття. Служанки нема 2-ий день, а сміття виносити все одно треба. Здивувався, адже сміттєвий контейнер напів-порожній, хоча у ці дні сміттєзбиральних машин у місті не бачу. Думаю, що у час кризи кількість сміття відчутно зменьшується.
Зараз, коли пишу ці рядки (1:44 - 2:17) у місті напрочуд тихо, ніде не грає музика, люди голосно не розмовляють, почуття війни, але знову таки, тим, хто пережив будь яку локальну війну в пост - СССР, це може здатися дрібничкою. Хоча самі мозамбіканці пережили громадянську війну, яка точилася з 1977 по 1992...
Це все, лягаю спати, завтра розкажу що і як, але чекаємо, що мабуть, лише у понеділок ситуація нормалізується. Як каже мозамбіканський реппер Азагая, «ті, хто вийшов на вулиці - їм нема чого втрачати». Тут він правий, я сам відчуваю наскільки сильно інфляція «з’їла» мою зарплатню за останні пів року - вісім місяців, а як виживати тим, у кого зарплатня 50 доларів, у час коли «продуктовий кошик» на одну людину у Мапуту - 160 доларів (рахуючи 1 долар / 37 МТ)...