мої вектори
Буває, здається, що ще тобі хотіти. все кльово. все тебе влаштовує. хочеться продовжити то відчуття задоволення на довше. і ти зупиняєшся, топчешся на місці, бо забуваєш, куди йшов. а нащо? для чого докладати більше і більше зусиль, можна ж і втратити те, що здобув...і так ми забуваємо про свої мрії, цілі... а треба відчувати і розуміти, що певний етап життя для тебе завершився, ти все від нього узяв і треба йти далі, на інший рівень, якби не було добре тут. лишати все позаду без ліні та ностальгій...бо так треба...бо було прийняте рішення, яке відчуло серце. і вирушати в дорогу. так, може бути важко, буде ще більше перешкод і втрат. чим ближче до мети, тим більше за неї треба віддати сил... дай Боже завжди то розуміти і відчувати, не зупинятись, рухатись уперед, не збиватися зі шляху. Й інколи тре твого такого шоково-терапійного підсрачника, як сьогодні, щоб голова прояснішала і згадала про напрямок...мої вектори..