потік свідомості перед сном (чесно, це вам не цікаво)
коли вдається те, над чим так довго працювала. вже здавалося не вийде ніколи. вже почала закидати цю справу, вважати марнотратною для мого часу. страх переливався у паніку, вона - у самоїдство. а тут не звичні обставини, що не сковують, сюрреалізм, який дозволяє робити і бути ким завгодно. виходиш за межі, не потрібно тримати себе в соціальних рамках, яких я на собі не знаю, тому постійно видавала кліше за кліше. абстракція вивільняє глибини і звільняє від усіх "не" із самим собою.
перемога!
..у мені стільки енергії. я не можу йти нормально. біжу і плачу, і хапаю гарячково повітря. зупиняюся, усміхаюся молодому місяцеві, закриваю долонею уста, щоби не кричати "дякую". за цю можливість відкритися, дістати всі свої "хочу" десь із глибин, нутрощів, капілярів. запульсували! біжу-біжу, переступаю через одну сходинку в метро, бо я не можу спокійно йти, співаю на людях. звісно, обертаються, думають, шо вже накурилася. себе накурилася. собі нарешті вдячна. за свою, належну Богу, інтуїцію. як я могла відчувати, що роблю правильно, що треба цього разу дійти до кінця. дійшла до кінця страху. чекала на потяг. як завше от такій порі 9 хвилин. снувала туди-сюди поміж людей і вдивлялася в очі кожному чоловіку, який розглядав мене. дивно, але коли наповняєшся енергію, то обов"язково струмом пробиває сексуальною. чомусь коли перемога, задоволена собою і зробленим, завжди зашкалює сексуальність. потрібно це вивчити. але тепер я знаю усі свої хочу. дай Боже, не відійти і стояти на своєму. потік закінчився..)
п.с. відтепер сюрретюди моя любов.
(фото із глибин дитинства. коли робили все, що хотіли і мріяли про захмарне. тоді я знала все. тепер намагаюся згадати забуте. таке важливе. 9 клас. Левківська, шо ми тоді творили під пісні "Лєнінграду")
перемога!
..у мені стільки енергії. я не можу йти нормально. біжу і плачу, і хапаю гарячково повітря. зупиняюся, усміхаюся молодому місяцеві, закриваю долонею уста, щоби не кричати "дякую". за цю можливість відкритися, дістати всі свої "хочу" десь із глибин, нутрощів, капілярів. запульсували! біжу-біжу, переступаю через одну сходинку в метро, бо я не можу спокійно йти, співаю на людях. звісно, обертаються, думають, шо вже накурилася. себе накурилася. собі нарешті вдячна. за свою, належну Богу, інтуїцію. як я могла відчувати, що роблю правильно, що треба цього разу дійти до кінця. дійшла до кінця страху. чекала на потяг. як завше от такій порі 9 хвилин. снувала туди-сюди поміж людей і вдивлялася в очі кожному чоловіку, який розглядав мене. дивно, але коли наповняєшся енергію, то обов"язково струмом пробиває сексуальною. чомусь коли перемога, задоволена собою і зробленим, завжди зашкалює сексуальність. потрібно це вивчити. але тепер я знаю усі свої хочу. дай Боже, не відійти і стояти на своєму. потік закінчився..)
п.с. відтепер сюрретюди моя любов.
(фото із глибин дитинства. коли робили все, що хотіли і мріяли про захмарне. тоді я знала все. тепер намагаюся згадати забуте. таке важливе. 9 клас. Левківська, шо ми тоді творили під пісні "Лєнінграду")