Якось у луцькому секонд-хенді
Серед незліченної кількості вішалок із найрізноманітнішими лахами стоїть кілька великих ящиків із затертим до дір взуттям, давно кимось обслиненими іграшками та купою якихось тряпочок, рушників, білизни. Над останнім схилилося двоє людей: чорноволоса дівчина років 25 та засмаглий чоловік, який стоїть до мене спиною. Дівчина порпається у тому ящику зі шматтям, витягує звідти розпаровані шкарпетки та складає в одну руку. Далі усміхаючись вона віддає їх чоловіку. Він радісно їх забирає, наче нагороду яку отримує з рук якогось там спортивного комітету, намагається ще щось вульгарно заливати до дівчини і на останок ляпає: "Ой спасіба, дєвушка! Ви так помогли, якби всі такі були хароші, то в нашій странє було би по-другому, було би всьо!" Обертається, і я бачу запухшого, "зачуханого" мужлая. Він проходить повз мене до каси, залишаючи за собою шлейф багатоденного перегару і цигарок. Єдина думка: "пити треба менше - тоді буде всьо!"