хароші люди
отакий якийсь хіпповський настрій останні кілька тижнів, хоча весь цей час із перервами хворію. але нині період генерації дурнуватих ідей, стрічок Гілліама, снігу, анімації, концертів Shockoladu, етновечірок, книжок Люко Дашвар, "Країни" і "The Economist", пошуків театру. а найголовніше - знайомства з неймовірними людьми та бажання робити купу всього, чого не доводилося і зовсім на думку не спадало робити раніше.
намагаюся блокувати поряд себе усе негативне, вирішила попрацювати над своєю аурою, накопичувати енергетику. то мене якось думками у це русло наштовхнув один напрочуд цікавий дядечко. днями мала щастя спілкуватися із ним для інтерв"ю. це волинський фольклорист Віктор Давидюк. балачки із ним під чайок на травах - невимовне задоволення, він не лише ходяча енциклопедія з етнології, історії, української міфології, але й добрячий згусток позитивної енергії. зголосилася на червень до нього в експедицію за фольклором на Буковині.
*****
така собі мініхфатасєсія у сорочці з його колекції. кожна вишита смужка на рукаві розповідає про головні події з життя її власниці, а на комірці - склад сім"ї. як каже Давидюк: "сорочка - це паспорт") я тут, канєчьна, як перелякане дівча, яку фатаграфірують для дуже важної радянської книжки=)
