Махаяна (текст на задану тему)
"У мене проблема. У мене біда. Неприємності. Надзвичайна ситуація. Ексцес. Прецедент. Е-мер-джен-сі", - вона перевела подих і покосилася на прозорі дверцята. За ними в економно освітленій казенній порожнечі висіла голова, ніби один із тих гарбузів, які виставляють у вікна в День усіх святих. Голова зустрілася з нею поглядом, повним нерозтраченого осуду.
"...і попри те ти продовжуєш дозволяти собі подібні витівки", - шепоче голос, потоншений до діаметру мідної волосини у дротах електропередачі, - "Ні, в тебе нема проблеми" "Це може бути рак. Ти не слухаєш" "Ти ніколи не вміла ділитися тим, що в тебе всередині. Твоя закритість, твоє нехтування найближчими людьми рано чи пізно..." "Так, мамо", - вона з підозріливістю прислухається до власного голосу, як юний тенор, що помітив перші ознаки мутацій, - "Буває такий вид раку, від якого тебе не більшає, а навпаки? Від'ємний приріст клітин..." "...і Мальвіна мають зайти через годину, ми вже замовили столик. Я не можу відміняти свої плани через твою примху", - хрипіла слухавка, - "Сорок хвилин займе дорога, і ще чотири хвилини - розв'язання твоєї "проблеми". Якщо ти не навчишся цінувати справи інших людей, у тебе з'являться неприємності" "Я їду" "Ти ніколи мене не провідуєш" "Так. Так. Так", - вона кулиться під недобрим поглядом голови, підвішеної в просторі за спиною, - "Мамо, послухай, щось негаразд, щось неправильно" "Покинь його", - каже голос. Уздовж кілометрового дроту передається цокання зубів об склянку і передзвін кубиків льоду. Порцеляна до порцеляни. "Що? Коли я випила зранку води, в мене з'явилося неприємне відчуття, ніби вона падає крізь дренажну трубу. Таке буває, коли в тебе рак?" "Це завжди чоловіки. Як не старайся себе змінити, все-одно програєш. Бо ти неправильно робиш: треба тільки вда-ва-ти зміни. Рівно настільки, щоб йому здавалося, ніби кожної ночі він з новою жінкою" "Я точно знаю, що в мене пропали всі нутрощі. Я зараз ніби пограбована квартира" "Це все вік. Ти вже перейшла на косметику з сонцезахисним фільтром?" Палець з обкусаним нігтем заклював по склу з тамтого боку. Голова відростила дві руки, звела їх "біноклем" і приставила до шибки, щоб свердлити її спину крупнішим калібром. Вона опустила у проріз ще одну монету. *** "Алло. Алло...", - обізвалася чорна мушля. "Привіт. Слухай мене уважно. Будь на зв'язку, не зникай" "Тепер, значить, передумала", - голос за видом і фактурою майже не відрізняється від попереднього. Перегнаний крізь змійовики шнурів і проціджений в дірочки мембрани вербальний дистилят. "Я думала, ти допоможеш мені" "Чи значить це..." "Ні", - вона намагається дивитися собі під ноги, щоб не зустрітися очима з власним відображенням на чорних полірованих поверхнях. "Ти знаєш, що в людському тілі - сімдесят п'ять кілометрів нервів?", - зітхає голос. "І ти ще питав, чому я не хочу більше з тобою бути. Їх важко звити з іншими сімдесяти п'ятьма, щоб налагодився хоча б якийсь зв'язок" "Після останньої нашої розмови в мене лишилося не більше тридцяти", - у трубці почулося черкання сірника і тихенький тріск розкуреної цигарки, - "Тепер тобі буде легше?" "Послухай, зі мною щось діється. Ти можеш приїхати?" "Людина - міні-АТС. Нам здається, що нерви дозволяють нам відчувати, думати. Вони ж тільки передають сигнали. А хто їх передає, кому? Якщо забрати їх, то від нас не лишиться нічого. Ти думала про це коли-небудь?" "Я робила флюорографію зранку. Вона нічого не показала, розумієш? Чорнота, як до великого вибуху. Сліпа пляма. Я зараз як порожня рамка без фото. Мені не можна пити воду, бо потім горло зсередини вкривається колючими лусочками іржі. Коли вони відриваються і виходять з кашлем, таке враження, ніби випльовую леза" "Де ти? Мені важко розібрати, що ти говориш. Така луна... Ти хочеш, щоб я приїхав? Я думаю, це погана ідея" "Це - луна з мого горла. А потім щось сталося зі шкірою. Я накладаю потрійний шар тонального крему, але крізь нього все-одно просвічує теплий лакований пластик" "...якщо хочеш дати нашим стосункам ще один шанс. Мені здавалося, ти робила успіхи. Я почав отримувати щось взамін на свої почуття" Ти отримував рівно те, що давав. Посилка робить петлю довкола Землі і повертається адресантові - прозвучало в її голові відлуння думки. На дерев'яній полиці для довідника з кодами міст видряпане серце з парою ініціалів. І кому спаде на думку залишити цей знак у громадському місці, для очей тисяч кур'єрів, які заходять у кабіну випорожнитися від чергової порції повідомлень? Хіба тому, хто так і не зміг доставити його своєму одержувачеві. Викарбуване канцелярською скріпкою проголошення почуттів, як залишений напризволяще лист, якого сюди підкинув недбайливий листоноша, що не знайшов правильної квартири. "Мені дуже шкода", - каже вона, - "Я нічим не можу допомогти" "Ти казала, допомога потрібна тобі" "Я помилилася" *** "Ви додзвонилися на безкоштовну гарячу лінію для тих, хто потрапив у безвихідь. З вами буде розмовляти кваліфікований спеціаліст-доброволець. Просто не вбивайте себе ще кілька хвилин, поки вас не з'єднають" Крізь голос машини просвічують напівстерті уривки чужих розмов, ритмічні сейсми гудків, летючий візерунок електронів - віденський вальс, трансльований у радіоефірі. "Алло, Вас слухає Галина Ігорівна. Розкажіть, що з Вами трапилося" "Я у пастці" "Повірте, безліч людей стикаються з цією проблемою. Ви не самотні у своїй біді" "Так. Так", - киває вона, і шия вкривається тонким мереживом тріщин. З-під прозорої шкіри зап'ястя виповзає сталевим пагоном вена, другим кінцем уплетена в глазуровану кольоровою ізоляцією в'язь дротів, що зникають у стіні. "Будь-яка ситуація має вихід. Але коли людина повертається обличчям до своїх проблем, вона може опинитися до нього спиною, й їй здається, ніби перед нею - глуха стіна" "Довкола мене - скляна кабіна. Я бачу двері, але не можу вийти" "Кожен часом відчуває відчуженість, бар'єр між собою та іншими. Якби його не було, вас би зім'яло і знищило їхніми впливами. Але інколи ця загорода стає занадто товстою і замість того, щоб захищати, починає шкодити", - мурмоче голос, що раніше вдавав із себе машину. "В мене нічого немає всередині. Знаєте, серця. Печінки. Нирок" "Те, що Ви сприймаєте як спустошеність, варто розглянути як потенційну повноту. Простір для Ваших нових, кращих якостей" "...Шлунка. Селезінки. Дванадцятипалої кишки. Навіть апендикса. Куди мені звернутися? Може, написати заяву про зникнення в райвідділ? Що Ви порадите?" "Це готове місце для бога. Просто розкрийтеся йому назустріч, і він проникне туди за принципом різниці тисків" Вона опускає в автомат останню монету. Напевне ж, кожен, хто приходить сюди, робить цей ритуал для того, щоб повернутися. Вони бояться, що не зможуть зіткнутися зі співрозмовником голосами, як святковими келихами, ще хоча б раз. Бояться тиші більше за мовчання. "Сприймайте це як шанс для повного оновлення. Конструктивного перевтілення. Нова Ви зможете робити те, чого не могли раніше. Зустрічати людей, яких досі не знали. Дізнатися нове. Налагоджувати зв'язки" Проводити сигнали. Наводити мости. Зводити чужі руки, що жадібно тягнуться назустріч одна одній. "...ви мене чуєте? Будьте зі мною. Залишайтеся на зв'язку. Алло..." Жінка прочинила дверцята кабіни міського поштового відділення і протиснулася боком, втягуючи живіт. Вона згодувала автомату пригорщу монет, встромила пальці в мережаний диск набору номера. Диск рухався з тугим дзижчанням, опираючись незграбним рухам силою нових, нерозкатаних шарнірів. Жінка піднесла до рота ще теплий завиток слухавки, втиснула плечем у вухо інший кінець, лишаючи на білому пластику сліди шкірного жиру, першою з сотень наступних абонентів. У хрусткому, як свіже простирадло, ефірі зазвучала одинока струна сигналу, вриваючи останні акорди віденського вальсу. "Альо! Зіночка?", - розтулилися густо змащені помадою губи, випускаючи вологе дихання впереміж із крихітними краплинами слини, що осідала на решітці мембрани, - "А поклич-но маму!"
"...і попри те ти продовжуєш дозволяти собі подібні витівки", - шепоче голос, потоншений до діаметру мідної волосини у дротах електропередачі, - "Ні, в тебе нема проблеми" "Це може бути рак. Ти не слухаєш" "Ти ніколи не вміла ділитися тим, що в тебе всередині. Твоя закритість, твоє нехтування найближчими людьми рано чи пізно..." "Так, мамо", - вона з підозріливістю прислухається до власного голосу, як юний тенор, що помітив перші ознаки мутацій, - "Буває такий вид раку, від якого тебе не більшає, а навпаки? Від'ємний приріст клітин..." "...і Мальвіна мають зайти через годину, ми вже замовили столик. Я не можу відміняти свої плани через твою примху", - хрипіла слухавка, - "Сорок хвилин займе дорога, і ще чотири хвилини - розв'язання твоєї "проблеми". Якщо ти не навчишся цінувати справи інших людей, у тебе з'являться неприємності" "Я їду" "Ти ніколи мене не провідуєш" "Так. Так. Так", - вона кулиться під недобрим поглядом голови, підвішеної в просторі за спиною, - "Мамо, послухай, щось негаразд, щось неправильно" "Покинь його", - каже голос. Уздовж кілометрового дроту передається цокання зубів об склянку і передзвін кубиків льоду. Порцеляна до порцеляни. "Що? Коли я випила зранку води, в мене з'явилося неприємне відчуття, ніби вона падає крізь дренажну трубу. Таке буває, коли в тебе рак?" "Це завжди чоловіки. Як не старайся себе змінити, все-одно програєш. Бо ти неправильно робиш: треба тільки вда-ва-ти зміни. Рівно настільки, щоб йому здавалося, ніби кожної ночі він з новою жінкою" "Я точно знаю, що в мене пропали всі нутрощі. Я зараз ніби пограбована квартира" "Це все вік. Ти вже перейшла на косметику з сонцезахисним фільтром?" Палець з обкусаним нігтем заклював по склу з тамтого боку. Голова відростила дві руки, звела їх "біноклем" і приставила до шибки, щоб свердлити її спину крупнішим калібром. Вона опустила у проріз ще одну монету. *** "Алло. Алло...", - обізвалася чорна мушля. "Привіт. Слухай мене уважно. Будь на зв'язку, не зникай" "Тепер, значить, передумала", - голос за видом і фактурою майже не відрізняється від попереднього. Перегнаний крізь змійовики шнурів і проціджений в дірочки мембрани вербальний дистилят. "Я думала, ти допоможеш мені" "Чи значить це..." "Ні", - вона намагається дивитися собі під ноги, щоб не зустрітися очима з власним відображенням на чорних полірованих поверхнях. "Ти знаєш, що в людському тілі - сімдесят п'ять кілометрів нервів?", - зітхає голос. "І ти ще питав, чому я не хочу більше з тобою бути. Їх важко звити з іншими сімдесяти п'ятьма, щоб налагодився хоча б якийсь зв'язок" "Після останньої нашої розмови в мене лишилося не більше тридцяти", - у трубці почулося черкання сірника і тихенький тріск розкуреної цигарки, - "Тепер тобі буде легше?" "Послухай, зі мною щось діється. Ти можеш приїхати?" "Людина - міні-АТС. Нам здається, що нерви дозволяють нам відчувати, думати. Вони ж тільки передають сигнали. А хто їх передає, кому? Якщо забрати їх, то від нас не лишиться нічого. Ти думала про це коли-небудь?" "Я робила флюорографію зранку. Вона нічого не показала, розумієш? Чорнота, як до великого вибуху. Сліпа пляма. Я зараз як порожня рамка без фото. Мені не можна пити воду, бо потім горло зсередини вкривається колючими лусочками іржі. Коли вони відриваються і виходять з кашлем, таке враження, ніби випльовую леза" "Де ти? Мені важко розібрати, що ти говориш. Така луна... Ти хочеш, щоб я приїхав? Я думаю, це погана ідея" "Це - луна з мого горла. А потім щось сталося зі шкірою. Я накладаю потрійний шар тонального крему, але крізь нього все-одно просвічує теплий лакований пластик" "...якщо хочеш дати нашим стосункам ще один шанс. Мені здавалося, ти робила успіхи. Я почав отримувати щось взамін на свої почуття" Ти отримував рівно те, що давав. Посилка робить петлю довкола Землі і повертається адресантові - прозвучало в її голові відлуння думки. На дерев'яній полиці для довідника з кодами міст видряпане серце з парою ініціалів. І кому спаде на думку залишити цей знак у громадському місці, для очей тисяч кур'єрів, які заходять у кабіну випорожнитися від чергової порції повідомлень? Хіба тому, хто так і не зміг доставити його своєму одержувачеві. Викарбуване канцелярською скріпкою проголошення почуттів, як залишений напризволяще лист, якого сюди підкинув недбайливий листоноша, що не знайшов правильної квартири. "Мені дуже шкода", - каже вона, - "Я нічим не можу допомогти" "Ти казала, допомога потрібна тобі" "Я помилилася" *** "Ви додзвонилися на безкоштовну гарячу лінію для тих, хто потрапив у безвихідь. З вами буде розмовляти кваліфікований спеціаліст-доброволець. Просто не вбивайте себе ще кілька хвилин, поки вас не з'єднають" Крізь голос машини просвічують напівстерті уривки чужих розмов, ритмічні сейсми гудків, летючий візерунок електронів - віденський вальс, трансльований у радіоефірі. "Алло, Вас слухає Галина Ігорівна. Розкажіть, що з Вами трапилося" "Я у пастці" "Повірте, безліч людей стикаються з цією проблемою. Ви не самотні у своїй біді" "Так. Так", - киває вона, і шия вкривається тонким мереживом тріщин. З-під прозорої шкіри зап'ястя виповзає сталевим пагоном вена, другим кінцем уплетена в глазуровану кольоровою ізоляцією в'язь дротів, що зникають у стіні. "Будь-яка ситуація має вихід. Але коли людина повертається обличчям до своїх проблем, вона може опинитися до нього спиною, й їй здається, ніби перед нею - глуха стіна" "Довкола мене - скляна кабіна. Я бачу двері, але не можу вийти" "Кожен часом відчуває відчуженість, бар'єр між собою та іншими. Якби його не було, вас би зім'яло і знищило їхніми впливами. Але інколи ця загорода стає занадто товстою і замість того, щоб захищати, починає шкодити", - мурмоче голос, що раніше вдавав із себе машину. "В мене нічого немає всередині. Знаєте, серця. Печінки. Нирок" "Те, що Ви сприймаєте як спустошеність, варто розглянути як потенційну повноту. Простір для Ваших нових, кращих якостей" "...Шлунка. Селезінки. Дванадцятипалої кишки. Навіть апендикса. Куди мені звернутися? Може, написати заяву про зникнення в райвідділ? Що Ви порадите?" "Це готове місце для бога. Просто розкрийтеся йому назустріч, і він проникне туди за принципом різниці тисків" Вона опускає в автомат останню монету. Напевне ж, кожен, хто приходить сюди, робить цей ритуал для того, щоб повернутися. Вони бояться, що не зможуть зіткнутися зі співрозмовником голосами, як святковими келихами, ще хоча б раз. Бояться тиші більше за мовчання. "Сприймайте це як шанс для повного оновлення. Конструктивного перевтілення. Нова Ви зможете робити те, чого не могли раніше. Зустрічати людей, яких досі не знали. Дізнатися нове. Налагоджувати зв'язки" Проводити сигнали. Наводити мости. Зводити чужі руки, що жадібно тягнуться назустріч одна одній. "...ви мене чуєте? Будьте зі мною. Залишайтеся на зв'язку. Алло..." Жінка прочинила дверцята кабіни міського поштового відділення і протиснулася боком, втягуючи живіт. Вона згодувала автомату пригорщу монет, встромила пальці в мережаний диск набору номера. Диск рухався з тугим дзижчанням, опираючись незграбним рухам силою нових, нерозкатаних шарнірів. Жінка піднесла до рота ще теплий завиток слухавки, втиснула плечем у вухо інший кінець, лишаючи на білому пластику сліди шкірного жиру, першою з сотень наступних абонентів. У хрусткому, як свіже простирадло, ефірі зазвучала одинока струна сигналу, вриваючи останні акорди віденського вальсу. "Альо! Зіночка?", - розтулилися густо змащені помадою губи, випускаючи вологе дихання впереміж із крихітними краплинами слини, що осідала на решітці мембрани, - "А поклич-но маму!"