Погані вісті
В принципі можете не читати: це моє вправляння в жанрі саєнс-фікшн, багатобуквенний текстовий треш, що потребує переробки. Але хай тут повисить, раптом когось та й розважить.
Між співбесідниками запала довга, щемка тиша, розбавлена тільки диханням одного з них. Нарешті він озвався:
- Ти абсолютно впевнений? Не може статися, що колись ми знайдемо спосіб…? У нас є високі здобутки - у техніці, у генетиці…
- Наш народ дуже співчуває, і всі інші народи також. Немає жодного способу, за яким би ви змогли це отримати.
- Але… Але як могло трапитися таке? Ти казав, що довкружні галактики заселені безліччю розумних цивілізацій, що деякі з них більше схожі на нас, ніж на будь-які інші, - і всі вони володіють цим від початку? Усі, крім нашої?
- Повір, наш народ так само вражений. Досі ми були переконані, що мисляча істота взагалі не може без цього існувати. Нам довелося поспішно міняти дефініцію «розумна форма життя» в міжгалактичній Конституції. Відкриття вас потягло за собою переосмислення наших уявлень про сутність життя і стало найбільш приголомшливим, але разом і найбільш скорботним за останні хронодекади. Хочу сказати, ми ні миті не сумнівалися - ви, земляни, розумні, просто… не такі, як інші.
- Скільки ж їх, інших?
- Сотні. Я кажу лише про тих, чиї планети сам навідував. Якби ти побачив одних, тобі здалося би, що зустрів давніх знайомих. У других би навіть не зразу розпізнав носіїв життя.
- Ви мусите помилятися. Вибач, але ви куди менше тямите в нашій біології, ніж ми самі. Скажи нам, що шукати, а ми вже знайдемо.
- Любий друже, я розумію твій розпач, і як би не було важко мені відбирати твою останню надію, не зробити це значитиме затягувати агонію.
- Як ти виявив те, про що кажеш?
- Спочатку, коли я тільки прибув до вас, то не помітив нічого. Я вже готовий був налагодити контакт, і дуже здивувався, коли мені не вдалося. Перший, кого я зустрів, був усередині… холодний, і порожній. Я припустив, що у вас подібна ситуація як на Гекубі-2, де живе тварина, яка мімікрує під домінуючий вид - гекубіанців. Тож я вирішив, що й мені трапилася груба підробка-оболонка, а я ще замало знав про вашу будову, щоб відрізнити оригінал від фальшивки. І я пробував знову, і знову, аж поки не зрозумів, що ви… усі як один неповні. Я простягав до вас руку - а в вас не було руки.
- То це - телепатія?
- Зовсім ні, навіть не близько. Не намагайся вгадати. У жодній з ваших мов нема правильного слова. Його й не може бути, бо ви позбавлені того, що воно позначало би. Наш народ називає це «доо», а скільки є інших народів - стільки й назв.
- Якщо не можеш пояснити, що це, поясни хоча б, чому ми цього позбавлені?
- Я б радо виконав твоє прохання, але для того слід знати, чому це є у тих, у кого воно є. Ми не знаємо причин і підстав цього, оскільки звикли вважати це причиною і підставою. Очевидно лише, що на якомусь етапі еволюційних метаморфоз, за дивним і диким збігом сталася погрішність, і в боротьбі форм перемогла дефективна. Вона несла у собі цей дефект, до пори прихований, затаєний, аж поки не сягнула того рівня, коли він став перешкодою для подальшого росту. Так ваші звірі не пройшли через голкове вушко еволюції, яке відділяє потенційно свідомі та несвідомі форми, через будову їхніх кінцівок, які пасують для того, щоб підкрадатися і шматувати жертву, але непридатні для маніпуляції предметами. Як на звіра, його лапа буде перевагою, але для людини - каліцтвом. Ваше каліцтво закріпилося за норму після того, як ви вирвали перемогу в міжвидовій боротьбі, але щойно ваш розум доріс до того, щоб розкрити затаєну в кожній формі потенцію для якісного стрибка, неповнота вашої комплектації стала явна.
- Ти зараз говориш, що краще було б, якби людство загинуло ще в зародку?
- Ти сам скажеш те саме, щойно матимеш нагоду для порівняння. Для розумних спільнот із усіх космічних усюд існування - це радість! Звичайно, не в кожних є нерви, не в кожних психіка, емоції - що, зрештою, тільки сприяє радості. Коли я спізнався у культурі і житті людей, у їхній історії, я вигукнув: «У цілому Всесвіті не знайти такої нещасної форми життя!». Усе, чого інші цивілізації досягають від щастя володіння доо, ви досягаєте у безуспішній, невпинній втечі від нещастя, спричиненого його відсутністю.
- Заради всього святого, скажи мені, на що це схоже?!
- Серед вашого народу були особливі люди. Вони нічим іншим не займалися, тільки шукали відповіді на питання. Але не на всякі, а лише на максимально обширні, що охоплювали б усе, що було, є, буде, а також усе, що могло й не могло би бути.
- Філософи?
- Вони, друже. Ваші філософи не спромоглися знайти відповідь не тому, що несумлінно шукали, і не тому, що її немає взагалі. Не знайшли вони шуканого лише через те, що відповіді нема. І нема тільки для вас, єдиних у цілому космосі.
- Що ти хочеш сказати? Що відповідь недосяжна для людського розуму?
- Що відповіді нема для людського розуму. Коли ваші люди зверталися до світу зі своїм великим «чому?», визирали останній смисл і доходили до того, що відповісти люди не здатні - так було тому, що люди не мають смислу.
- Люди - ні для чого? Як тоді може бути, що існування інших має смисл? Якщо ви його знайшли, знайдемо і ми!
- Кожен інший розум не глядить на світ, намагаючись розгледіти його «чому» - він знає, «чому», і завдяки цьому зріє світ. Ваші філософи ж навпомацки блукали різними манівцями, намагаючись віднайти дім, якого в них ніколи не було, якого ніколи не бачили, не пам’ятали і не могли би впізнати, навіть коли би вперлися чолом у його поріг. Тож коли ти питав, на що схоже це, я кажу: це - ніби пам’ятати, де твій дім.
Світило майже геть сховалося за обрій. На чайному небосхилі можна було розрізнити перші бліді цятки. Людина відвела погляд від вікна і почала говорити:
- Інколи у нас можна почути, що людина вперше замислилася, поглянувши на зорі. І відтоді бере початок наше стремління вгору, і віра, що людський рід не самотній. Ми завжди чекали на зустріч із розумним братом зі змішаними почуттями: з надією і страхом, цікавістю й пересторогою. Ми готові були до того, що коли очікуване станеться, виявимося дітьми порівняно з їхньою величчю. Наша гідність би з цим стерпілася. Ми були готові виявити свою відсталість і може навіть конституційну недосконалість у зіставленні з носієм іншого розуму. Ми очікували на осуд, на те, що гості відсахнуться, коли побачать обличчя людства: попелища старих і виразки нових воєн, гори посліду, який ми залишаємо, перетравлюючи свою планету. Ми очікували - навіть понад усе очікували - на війну, на міряння силами технологічних м’язів, з якого вийшли б переможеними. Але кого б не роздивилися в нас гості, вони побачили б землян - таких як є, з унікальною видовою біографією. Здається, ми не сумнівалися: де є множинність розумів, виплеканих під різними сонцями, там є і право на цю різноманітність. Тому єдине, на що ми не чекали і єдине, що може бути міцніше за тривкість нашої гордості - це відкрити, що і серед сотень категорично відмінних розумів може існувати абсолютний параметр норми, і за цим, єдиним, параметром ми виявилися каліками.
- Щиро тебе запевняю, ми високо оцінили досягнення землян, зважаючи на їхню… особливість. Планети схиляються перед вашою силою духу. Ось серед нашого народу трапляється рідкісна вроджена вада, похибка в коді, коли новий потомок виходить у світ без доо. У кожному з випадків ці нещасні анігілювали себе, ледь доживаючи до свідомого віку. Земляни ж не тільки якимось дивовижним чином вижили, а й розвинули унікальну культуру, цілковито побудовану довкола відсутності смислу.
- Та невже про Землю знають на інших планетах?
- Так, друже, і навіть більше. Наприклад, земна математика має славу найвидатнішого витвору в жанрі трагедії всіх часів і планет. Усі, хто має сльозові залози, плачуть від засновку до висновку, розділяючи з людством драму безнадійного метання його думки. Вистави за вашими теоремами досі збирають аншлаг у найкращих театрах рукава Оріона.
- О, жах… Цілий Всесвіт над нами сміється!
- Плаче, мій друже. Плаче. Але не тільки художня цінність математики стала предметом захоплення галактичної спільноти. Вражає сам рівень розвитку, на який ви видерлися навмання.
- Що значить «навмання»? Наш прогрес - результат тривалого пошуку…
- Серед усіх форм, як тільки вони стають достатньо розвинуті, щоб задіяти доо, прогрес стає тільки шляхом розробляння і поліпшення інструментів для відомої цілі. Ви ж, із наполегливістю, гідною захоплення, винаходили всілякі інструменти, химерні пристрої, які вам навіть не доведеться застосувати за гідним призначенням!
- І це робить нам честь?
- А найбільш дивовижно, що ви, не маючи можливості через порівняння побачити свою ущербність, самі здогадалися про неї! Унікальний феномен, який ви називаєте «релігія», властивий винятково цивілізації Землі. Ви прозорливо виявили в собі відсутність доо і створили його віртуальну, винесену назовні імітацію. Такий дотепний спосіб компенсування вашого ушкодження став, можливо, єдиним чинником, що порятував вас від анігіляції.
- Що б ти не казав, люди не опустять рук. Тепер усі науки об’єднають свої потуги для вирішення цього основного завдання. Ми колись його обов’язково розв’яжемо. Голою волею, голим хотінням дістанемо те, що всім вам далося на дурничку. Будь певний, так само свого часу ущербна форма, з якої згодом виліпилися ми, вирвала право на життя у кращих і благородніших - осмислених, як ти кажеш, форм.
- Я не маю рук, але від імені розумів Космосу аплодую вашому оптимізму і запевняю, що наш народ розділить з вами всі плоди, зібрані завдяки нашому, осмисленому існуванню.
- Мене ще одна річ непокоїть. Ти казав, що ви надибали Землю давно.
- Так.
- Чому ви не говорили з нами? Чому стільки часу мовчали?
Якби той хоч віддалено, бодай трохи нагадував людину, сторонньому спостерігачеві могло би видатися, що він знітився:
- Ми просто не знали, як вам повідомити таку звістку.
Між співбесідниками запала довга, щемка тиша, розбавлена тільки диханням одного з них. Нарешті він озвався:
- Ти абсолютно впевнений? Не може статися, що колись ми знайдемо спосіб…? У нас є високі здобутки - у техніці, у генетиці…
- Наш народ дуже співчуває, і всі інші народи також. Немає жодного способу, за яким би ви змогли це отримати.
- Але… Але як могло трапитися таке? Ти казав, що довкружні галактики заселені безліччю розумних цивілізацій, що деякі з них більше схожі на нас, ніж на будь-які інші, - і всі вони володіють цим від початку? Усі, крім нашої?
- Повір, наш народ так само вражений. Досі ми були переконані, що мисляча істота взагалі не може без цього існувати. Нам довелося поспішно міняти дефініцію «розумна форма життя» в міжгалактичній Конституції. Відкриття вас потягло за собою переосмислення наших уявлень про сутність життя і стало найбільш приголомшливим, але разом і найбільш скорботним за останні хронодекади. Хочу сказати, ми ні миті не сумнівалися - ви, земляни, розумні, просто… не такі, як інші.
- Скільки ж їх, інших?
- Сотні. Я кажу лише про тих, чиї планети сам навідував. Якби ти побачив одних, тобі здалося би, що зустрів давніх знайомих. У других би навіть не зразу розпізнав носіїв життя.
- Ви мусите помилятися. Вибач, але ви куди менше тямите в нашій біології, ніж ми самі. Скажи нам, що шукати, а ми вже знайдемо.
- Любий друже, я розумію твій розпач, і як би не було важко мені відбирати твою останню надію, не зробити це значитиме затягувати агонію.
- Як ти виявив те, про що кажеш?
- Спочатку, коли я тільки прибув до вас, то не помітив нічого. Я вже готовий був налагодити контакт, і дуже здивувався, коли мені не вдалося. Перший, кого я зустрів, був усередині… холодний, і порожній. Я припустив, що у вас подібна ситуація як на Гекубі-2, де живе тварина, яка мімікрує під домінуючий вид - гекубіанців. Тож я вирішив, що й мені трапилася груба підробка-оболонка, а я ще замало знав про вашу будову, щоб відрізнити оригінал від фальшивки. І я пробував знову, і знову, аж поки не зрозумів, що ви… усі як один неповні. Я простягав до вас руку - а в вас не було руки.
- То це - телепатія?
- Зовсім ні, навіть не близько. Не намагайся вгадати. У жодній з ваших мов нема правильного слова. Його й не може бути, бо ви позбавлені того, що воно позначало би. Наш народ називає це «доо», а скільки є інших народів - стільки й назв.
- Якщо не можеш пояснити, що це, поясни хоча б, чому ми цього позбавлені?
- Я б радо виконав твоє прохання, але для того слід знати, чому це є у тих, у кого воно є. Ми не знаємо причин і підстав цього, оскільки звикли вважати це причиною і підставою. Очевидно лише, що на якомусь етапі еволюційних метаморфоз, за дивним і диким збігом сталася погрішність, і в боротьбі форм перемогла дефективна. Вона несла у собі цей дефект, до пори прихований, затаєний, аж поки не сягнула того рівня, коли він став перешкодою для подальшого росту. Так ваші звірі не пройшли через голкове вушко еволюції, яке відділяє потенційно свідомі та несвідомі форми, через будову їхніх кінцівок, які пасують для того, щоб підкрадатися і шматувати жертву, але непридатні для маніпуляції предметами. Як на звіра, його лапа буде перевагою, але для людини - каліцтвом. Ваше каліцтво закріпилося за норму після того, як ви вирвали перемогу в міжвидовій боротьбі, але щойно ваш розум доріс до того, щоб розкрити затаєну в кожній формі потенцію для якісного стрибка, неповнота вашої комплектації стала явна.
- Ти зараз говориш, що краще було б, якби людство загинуло ще в зародку?
- Ти сам скажеш те саме, щойно матимеш нагоду для порівняння. Для розумних спільнот із усіх космічних усюд існування - це радість! Звичайно, не в кожних є нерви, не в кожних психіка, емоції - що, зрештою, тільки сприяє радості. Коли я спізнався у культурі і житті людей, у їхній історії, я вигукнув: «У цілому Всесвіті не знайти такої нещасної форми життя!». Усе, чого інші цивілізації досягають від щастя володіння доо, ви досягаєте у безуспішній, невпинній втечі від нещастя, спричиненого його відсутністю.
- Заради всього святого, скажи мені, на що це схоже?!
- Серед вашого народу були особливі люди. Вони нічим іншим не займалися, тільки шукали відповіді на питання. Але не на всякі, а лише на максимально обширні, що охоплювали б усе, що було, є, буде, а також усе, що могло й не могло би бути.
- Філософи?
- Вони, друже. Ваші філософи не спромоглися знайти відповідь не тому, що несумлінно шукали, і не тому, що її немає взагалі. Не знайшли вони шуканого лише через те, що відповіді нема. І нема тільки для вас, єдиних у цілому космосі.
- Що ти хочеш сказати? Що відповідь недосяжна для людського розуму?
- Що відповіді нема для людського розуму. Коли ваші люди зверталися до світу зі своїм великим «чому?», визирали останній смисл і доходили до того, що відповісти люди не здатні - так було тому, що люди не мають смислу.
- Люди - ні для чого? Як тоді може бути, що існування інших має смисл? Якщо ви його знайшли, знайдемо і ми!
- Кожен інший розум не глядить на світ, намагаючись розгледіти його «чому» - він знає, «чому», і завдяки цьому зріє світ. Ваші філософи ж навпомацки блукали різними манівцями, намагаючись віднайти дім, якого в них ніколи не було, якого ніколи не бачили, не пам’ятали і не могли би впізнати, навіть коли би вперлися чолом у його поріг. Тож коли ти питав, на що схоже це, я кажу: це - ніби пам’ятати, де твій дім.
Світило майже геть сховалося за обрій. На чайному небосхилі можна було розрізнити перші бліді цятки. Людина відвела погляд від вікна і почала говорити:
- Інколи у нас можна почути, що людина вперше замислилася, поглянувши на зорі. І відтоді бере початок наше стремління вгору, і віра, що людський рід не самотній. Ми завжди чекали на зустріч із розумним братом зі змішаними почуттями: з надією і страхом, цікавістю й пересторогою. Ми готові були до того, що коли очікуване станеться, виявимося дітьми порівняно з їхньою величчю. Наша гідність би з цим стерпілася. Ми були готові виявити свою відсталість і може навіть конституційну недосконалість у зіставленні з носієм іншого розуму. Ми очікували на осуд, на те, що гості відсахнуться, коли побачать обличчя людства: попелища старих і виразки нових воєн, гори посліду, який ми залишаємо, перетравлюючи свою планету. Ми очікували - навіть понад усе очікували - на війну, на міряння силами технологічних м’язів, з якого вийшли б переможеними. Але кого б не роздивилися в нас гості, вони побачили б землян - таких як є, з унікальною видовою біографією. Здається, ми не сумнівалися: де є множинність розумів, виплеканих під різними сонцями, там є і право на цю різноманітність. Тому єдине, на що ми не чекали і єдине, що може бути міцніше за тривкість нашої гордості - це відкрити, що і серед сотень категорично відмінних розумів може існувати абсолютний параметр норми, і за цим, єдиним, параметром ми виявилися каліками.
- Щиро тебе запевняю, ми високо оцінили досягнення землян, зважаючи на їхню… особливість. Планети схиляються перед вашою силою духу. Ось серед нашого народу трапляється рідкісна вроджена вада, похибка в коді, коли новий потомок виходить у світ без доо. У кожному з випадків ці нещасні анігілювали себе, ледь доживаючи до свідомого віку. Земляни ж не тільки якимось дивовижним чином вижили, а й розвинули унікальну культуру, цілковито побудовану довкола відсутності смислу.
- Та невже про Землю знають на інших планетах?
- Так, друже, і навіть більше. Наприклад, земна математика має славу найвидатнішого витвору в жанрі трагедії всіх часів і планет. Усі, хто має сльозові залози, плачуть від засновку до висновку, розділяючи з людством драму безнадійного метання його думки. Вистави за вашими теоремами досі збирають аншлаг у найкращих театрах рукава Оріона.
- О, жах… Цілий Всесвіт над нами сміється!
- Плаче, мій друже. Плаче. Але не тільки художня цінність математики стала предметом захоплення галактичної спільноти. Вражає сам рівень розвитку, на який ви видерлися навмання.
- Що значить «навмання»? Наш прогрес - результат тривалого пошуку…
- Серед усіх форм, як тільки вони стають достатньо розвинуті, щоб задіяти доо, прогрес стає тільки шляхом розробляння і поліпшення інструментів для відомої цілі. Ви ж, із наполегливістю, гідною захоплення, винаходили всілякі інструменти, химерні пристрої, які вам навіть не доведеться застосувати за гідним призначенням!
- І це робить нам честь?
- А найбільш дивовижно, що ви, не маючи можливості через порівняння побачити свою ущербність, самі здогадалися про неї! Унікальний феномен, який ви називаєте «релігія», властивий винятково цивілізації Землі. Ви прозорливо виявили в собі відсутність доо і створили його віртуальну, винесену назовні імітацію. Такий дотепний спосіб компенсування вашого ушкодження став, можливо, єдиним чинником, що порятував вас від анігіляції.
- Що б ти не казав, люди не опустять рук. Тепер усі науки об’єднають свої потуги для вирішення цього основного завдання. Ми колись його обов’язково розв’яжемо. Голою волею, голим хотінням дістанемо те, що всім вам далося на дурничку. Будь певний, так само свого часу ущербна форма, з якої згодом виліпилися ми, вирвала право на життя у кращих і благородніших - осмислених, як ти кажеш, форм.
- Я не маю рук, але від імені розумів Космосу аплодую вашому оптимізму і запевняю, що наш народ розділить з вами всі плоди, зібрані завдяки нашому, осмисленому існуванню.
- Мене ще одна річ непокоїть. Ти казав, що ви надибали Землю давно.
- Так.
- Чому ви не говорили з нами? Чому стільки часу мовчали?
Якби той хоч віддалено, бодай трохи нагадував людину, сторонньому спостерігачеві могло би видатися, що він знітився:
- Ми просто не знали, як вам повідомити таку звістку.