Невеличка байка про зайців
Я та зайці
Якось, давнім-давно. Років мабуть було мені з чотири, не більше. Так от - стою я така, мала, кіски стирчать, коліна у зеленці. ..Ну, ви знаєте. А моя бабця, знана, до речі садівниця місцева. Показує мені свої володіння. Ось, тут, огірки, тут томати (чомусь саме томати, а не мляві помідори) а тут гарбуз.
І лежить на землі ооотакенній гарбузяка, ну, дуже великий. …На сонці собі вилискує, таким особливим гарбузячим, трохи рихлим блиском. Більшість гарбузів вже давно зібрані. Але не цей. Чомусь, моя бабця, лишила його на городі, самого найбільшого. А він ще й такий величезній, що, здавалось, я калачиком згорнуся. І нема мене.
Так, ось, лежить він такий…А мені аж пищить, спитати, чому бабця його все ж таки лишила? Адже він найбільший, скільки всього з нього можна зробити. Не те, що я любила гарбузову кашу. Да, терпіти її не могла! Але ж він найбільший, тобто найкращий, саме так я принаймні думала.
Так і питаю я у бабці:
- Бабо, а чому ви того гарбуза лишаєте?Він хіба не найкращий?
- Хєх, каже баба - і так хитро мружиться - то, не простій гарбуз. Він на осінь буде домом для мишенят та зайченят. Вони з лісу повиходять, і будуть в нього селитись, наче в хатинку.
І так мені ті слова запали в душу. Що, навіть сон наснився. Нібито, зайці з лісу йдуть, меблі несуть. Миші двері прогризають та в гарбузяці спати лягають. Це було дивовижно. Чомусь з’являлись вони у ночі. Несли ліхтарі, різне шмаття…співали навіть дивних пісень. Хоча їх я, навіть тоді не запам’ятала.
Тому рано в ранці, тільки-но прокинувшись. Я вибігла на город, узяла ніж, що лежав на столі біля діжок с водою. Його бабця лишила для підрізання усілякого зілля. Та рішуче почала різати гарбуз.
Було важко. Але я зрізала верхівку, та почала руками викидати все що було в середні. Якийсь мотлох та насінини. Ретельно вишкребла всю серцевину і дбайливо накрила верхівкою. Тоді я була абсолютно спокійна, пішла собі вмиватись. Адже знала, що усі меблі, що принесуть с собою зайці та мишки помістяться. І буде їм чудова хатинка на осінь.
А мотлох, а що мотлох. Нащо він їм взагалі потрібен?
Спочатку я згадала цю історію. Потім намалювала зайців у гарбузі. Тому на сторінці, вони можливо, будуть у вірному порядку:)
Для тих хто якщо буде читати, не зрозуміе. нащо гарбуз взагалі там валявся: він там лежав, на насіння. Моя бабця вважала, що якщо так робити, то врожай завжди буде. Не знаю як, що, але гарбузів у неї завжди було дуже багато:))
Якось, давнім-давно. Років мабуть було мені з чотири, не більше. Так от - стою я така, мала, кіски стирчать, коліна у зеленці. ..Ну, ви знаєте. А моя бабця, знана, до речі садівниця місцева. Показує мені свої володіння. Ось, тут, огірки, тут томати (чомусь саме томати, а не мляві помідори) а тут гарбуз.
І лежить на землі ооотакенній гарбузяка, ну, дуже великий. …На сонці собі вилискує, таким особливим гарбузячим, трохи рихлим блиском. Більшість гарбузів вже давно зібрані. Але не цей. Чомусь, моя бабця, лишила його на городі, самого найбільшого. А він ще й такий величезній, що, здавалось, я калачиком згорнуся. І нема мене.
Так, ось, лежить він такий…А мені аж пищить, спитати, чому бабця його все ж таки лишила? Адже він найбільший, скільки всього з нього можна зробити. Не те, що я любила гарбузову кашу. Да, терпіти її не могла! Але ж він найбільший, тобто найкращий, саме так я принаймні думала.
Так і питаю я у бабці:
- Бабо, а чому ви того гарбуза лишаєте?Він хіба не найкращий?
- Хєх, каже баба - і так хитро мружиться - то, не простій гарбуз. Він на осінь буде домом для мишенят та зайченят. Вони з лісу повиходять, і будуть в нього селитись, наче в хатинку.
І так мені ті слова запали в душу. Що, навіть сон наснився. Нібито, зайці з лісу йдуть, меблі несуть. Миші двері прогризають та в гарбузяці спати лягають. Це було дивовижно. Чомусь з’являлись вони у ночі. Несли ліхтарі, різне шмаття…співали навіть дивних пісень. Хоча їх я, навіть тоді не запам’ятала.
Тому рано в ранці, тільки-но прокинувшись. Я вибігла на город, узяла ніж, що лежав на столі біля діжок с водою. Його бабця лишила для підрізання усілякого зілля. Та рішуче почала різати гарбуз.
Було важко. Але я зрізала верхівку, та почала руками викидати все що було в середні. Якийсь мотлох та насінини. Ретельно вишкребла всю серцевину і дбайливо накрила верхівкою. Тоді я була абсолютно спокійна, пішла собі вмиватись. Адже знала, що усі меблі, що принесуть с собою зайці та мишки помістяться. І буде їм чудова хатинка на осінь.
А мотлох, а що мотлох. Нащо він їм взагалі потрібен?
Спочатку я згадала цю історію. Потім намалювала зайців у гарбузі. Тому на сторінці, вони можливо, будуть у вірному порядку:)
Для тих хто якщо буде читати, не зрозуміе. нащо гарбуз взагалі там валявся: він там лежав, на насіння. Моя бабця вважала, що якщо так робити, то врожай завжди буде. Не знаю як, що, але гарбузів у неї завжди було дуже багато:))