Мандри - життя. Буденність - існування...
Усі люди на землі цій животіють, чи то живуть, чи то існують, працюють на когось чи то працюють на себе... Працюють задля забезпечення свого майбутнього, чи то збільшення достатку, чи то існування чи то, знову ж таки життя... Задуматися варто над тим, чи живеш ти щоб працювати, чи працюєш задля того щоб жити. Необхідно вміти мріяти, та не забувати про свої мрії, мрії десь побувати, мрії, які для твоєї душі чи твого духу є невід'ємним еліксиром життя, чи водою живою. Та, забуваючи, чи хоронячи свої мрії під величезним ґрунтом повсякденних проблем та подій, люди прирікають себе як мінімум на те що вони (їх мрії) загниють десь там далеко в душі і сморід їх гниття та розпаду буде нагадувати про них та не буде давати спокійно та цілеспрямовано йти до мети.
"Перша ознака того, що ми почали вбивати свою мрію, - це коли раптом виявляється, що нам бракує часу "
Нещодавно згадав "Щоденник мага" Пауло Коельо і мабуть тому мене пробило :)
І чомусь саме мандри надихають та дають можливість жити, саме жити, а не існувати. Про що той же "Павло" писав у щоденнику мага:
"Коли людина мандрує, вона, сама того не помічаючи, переживає друге народження. Вона раз у раз потрапляє в нові для себе ситуації, дні її довгі, навколо найчастіше звучить невідома їй мова. Вона подібна немовляті, котра щойно залишила материнську утробу. І вона приділяє набагато більше уваги тому, що її оточує, бо від цього залежить, чи виживе вона чи ні. Вона стає доступнішою для людей, бо вони можуть прийти до неї на допомогу в скрутну хвилину. І скороминущу милість богів вона сприймає з радістю і пам'ятатиме її до кінця днів своїх..." Paulo Coelho
"Перша ознака того, що ми почали вбивати свою мрію, - це коли раптом виявляється, що нам бракує часу "
Нещодавно згадав "Щоденник мага" Пауло Коельо і мабуть тому мене пробило :)
І чомусь саме мандри надихають та дають можливість жити, саме жити, а не існувати. Про що той же "Павло" писав у щоденнику мага:
"Коли людина мандрує, вона, сама того не помічаючи, переживає друге народження. Вона раз у раз потрапляє в нові для себе ситуації, дні її довгі, навколо найчастіше звучить невідома їй мова. Вона подібна немовляті, котра щойно залишила материнську утробу. І вона приділяє набагато більше уваги тому, що її оточує, бо від цього залежить, чи виживе вона чи ні. Вона стає доступнішою для людей, бо вони можуть прийти до неї на допомогу в скрутну хвилину. І скороминущу милість богів вона сприймає з радістю і пам'ятатиме її до кінця днів своїх..." Paulo Coelho