Optimum tactics: шведська піхотна формація ІІ
Продовження попереднього допису про тактику шведської піхоти.
Щоб зрозуміти, яка тактична одиниця використовувалась у шведській армії, нам потрібно бачити чисельність окремих тактичних одиниць на окрему дату. Вся інформація з цього питання відображена у таблиці.
Назви тактичних одиниць у військовій історії є в певному сенсі суперечливими. Поясню, чому. Тактичні одиниці в залежності від їх чисельності мають свою назву. Теоретично шведський сквадрон як і голландський батальйон мали чисельність в 500 солдат і здебільшого складали половину полку 4-5 рот. Класичні шведська та голландська бригади були засновані як об єднання сквадронів-батальйонів і складались із 4-6 таких сквадронів (або 1-2 полків в адміністратичному плані) загальною чисельністю в 1200-2000 солдат. За іспанським, німецьким та французьким стандартом батальйон був більшим - близько 1000-2000 солдат і складався зазвичай з повного полку, але якщо полк був надто слабким, він міг бути об’єднаним з іншими полками в батальйон. Приблизно з 1632 року термін бригада, як об’єднання кількох батальйонів (та полків) проникає в імператорську, а, після 1635 року, і у французьку тактичну термінологію. У таблиці для ідентифікації тактичних одиниць я дотримуюсь наступних правил: 1) якщо одиниця менша 1000 солдат - це батальйон або сквадрон; 2)якщо одиниця більше 1000 солдат, то це батальйон або бригада; 3) якщо одиниця більша 1000 солдат і складена з кількох полків, то це бригада. В літературі немає чітких правил означення назв тактичних формації в бойовому порядку, тому доводиться дослухатись до свого досвіду. Однак і мої правила нерідко дають збій, адже одиниця з кількох полків чисельністю більш як 1000 солдат в військово-історичній літературі може зватись батальйоном. Часто бригада може мати в своєму складі один полк та чисельність меншу 1000 солдат.
Як видно з численних ордер-баталій, доступних для перегляду на сайті Королівського архіву Швеції (Riksarkivet), шведська армія у Польсько-шведських війнах (1621-1626, 1629-1629рр.) використовувала в якості тактичних формацій у піхоті сквадрони. Хоча шведська армія і прийняла в деякій мірі голландське тактичне формування батальйон-сквадрон, ордер баталія шведської армії жодним чином не передбачала голландського шахового порядку, використання пари батальйонів і відстаней між ними (Прим.6). Уся кількість сквадронів у шведській армії ділилась на певну кількість груп, в кожній з цих груп було від трьох до семи сквадронів, а сама група шикувалась у формі клина. Для назв таких груп не треба було придумувати назви, термін «бригада» як об’єднання кількох батальйонів у голландській армії цілком підходив. Бригади мали свої імена, які відповідали іменам найстарших полків, що входили в бригаду. Якщо до бригади входив один з кольорових полків, то бригада отримувала назву цього кольорового полку (2, ст.. 15 ). Варто зауважити, що кольорові полки були найстаршими із найманих піхотних полків.
Одним з перших клиновидних формувань - протобригад було формування у битві при Діршау (1627р.), коли 9 сквадронів було згруповано у три клиновидних групи (7, ст.. 91-92). Однією з причин появи клиновидних формувань, сформованих для ефективного захисту від польської кавалерії, була нестача пікінерів у шведській армії, адже для чого так детально перемішувати пікінерів з мушкетерами, якщо можна сформувати один пікінерний центр і обрамити його мушкетерами зі всіх сторін. Відмітимо, що у даних клиновидних групах, як і у бригаді деяка частка мушкетерів знаходиться за пікінерами і, у початковому положенні, може атакувати лиш фланг кавалерії, яка провела свою атаку і знаходиться на лінії вогню тилових мушкетерів. Тут необхідно згадати існування гарнізонів аркебузирів у іспанських терсіос, які не мали широкого фронту, а прикривали ескадрон пікінерів з флангів і звідси могли атакувати противника, який був принаймні в одній лінії з терсіо. Ймовірно, для піхотних формацій було актуальним мати або фланговий захист або фланговий атакуючий потенціал.
При обороні від атак польської кавалерії голландська бригада була б безсилою через значні дистанції між окремими лініями і неможливість швидко реагувати другим ешелоном на швидкий прорив першої лінії. Ймовірно, саме тому шведами було утворено клиновидний бойовий порядок в який входила вся піхота. Згодом, шведська армія почала шикувати свою піхоту не одним клином, а кількома, що дозволяло хоч якось маневрувати піхотою. Як у голландській системі спарених батальйонів у ромбовидних бригадах так і клиновидних формувань шведів є одна негативна деталь, а саме важкість оборони при атаці з флангу і взаємна підтримка батальйонів у цьому випадку. Цей недолік було усунуто шведами шляхом об’єднання сквадронів щільніше і не в один ешелон ордербаталії, внаслідок чого було утворено класичну шведську бригаду.
Класична бригада Густава Адольфа зустрічається у ордербаталіях починаючи з 1630 року. Найбільш детальне зображення чотири-ескадронної бригади наведено у роботі The Swedish Discipline, Religious, Civile, and Military, Etc. , 1632 (перекладеній Sir Thomas Rae або William Watts). Нами буде наведено його у всій красі, адже тут ми можемо бачити і розміщення офіцерів і кожен взвод-капральство і інтервали між капральствами.
Як бачимо на зображенні, бригада складалась з чотирьох ескадронів за кількістю пікінерних центрів. Глибина пікінерних та мушкетерних блоків складала 6 шеренг. У пікінерних блоках інтервали між капральствами відсутні за винятком четвертого тилового сквадрона. Скоріш за все, шикувалась на полі бою бригада в наступному порядку: спочатку з наявних в маршовій колоні полків шляхом їх поділу утворювались сквадрони, які потім зводились у бригаду. Фактично, бригади часто формувались не із трьох сквадронів, а найчастіше із трьох полків, чисельністю приблизно в сквадрон, тому ділити полки на сквадрони не було необхідності. У випадку коли бригаду формувало два полки або навіть один, проблем із поділом полку на сквадрони не було. Сам сквадрон утворювався, ймовірно, за принципами, прийнятими в голландській армії, де найстарша рота займала правий фланг батальйону. Підтвердженням цього є те, що старший полк в бригаді наведеній нижче займає положення на правому фланзі.
* Капітан-лейтенантом називали лейтенантів рот, капітаном яких був полковник. Справа в тому, що всі три вищих офіцери полку (Полковник, підполковник та майор) окрім того що керували полком - мали ранги капітана в своїх ротах, але в цих ротах фактичне керівництво здійснювали окремі люди з рангом капітан-лейтенанта. В звичайній роті, ранг її керівника йменувався лейтенантом. Полковник-капітан - ймовірно, ранг для полковника, в полку якого не було достатньої кількості рот, в результаті чого в бригаду входило більш як два полки і місце у фронті бригади було зайняте двома старішими полковниками. Цей ранг адміністративно не виділявся, важливим був лише в тактичному плані.
** Підполковники займали це місце лише в разі, якщо бригаду формувало більш як два полки. В стандартному формуванні бригади в два полки, місце було для лейтенантів.
*** Майори займали це місце лише в разі, якщо бригаду формувало більш як два полки.
**** Кожна літера (L.1, L.2…) повторюється двічі, адже полків було два, у кожному полку було п’ять лейтенантів. Лейтенанти, як і інші офіцери в полку розміщувались по старшинству. Правий полк найстаріший, найстаріші роти в полку справа на ліво.
Ця, найбільш детальна, схема чотирьох-ескадронної бригади породила уявлення, що бригада з чотирьох ескадронів була незмінною протягом періоду існування шведських бригад (1628-1634рр.). Насправді, через брак пікінерів від чотири-ескадронної бригади відмовились у середині 1631 року, її місце зайняла три-ескадронна бригада (2, ст.. 15).
Адміністративна організація шведської піхоти, як бачимо, повністю побудована на тактичних принципах. Однак, у тактичній організації шведської піхоти Монро на битву при Брайтенфельді (1631р.) згадує ще один організаційний термін - плутонг «plotton», який позначав одиницю з двох капральств мушкетерів (по 24 солдати). Термін «plotton» Монро (Monro, His Expedition with the Worthy Scots Regiment Called Mac-Keys, 1637 р.) використовує для позначення окремих мушкетерів, які розміщувались серед кавалерії. (11, ст.. 53). У книзі Вільяма Барріффе (William Barriffe, Military discipline: or, The young artillery man. Wherein is discoursed and showne the postures both of musket and pike, 1635 ) ми зустрічаємо зображення і опис розташування триескадронних бригад уже із використанням не капральств, а «plotton» із інтервалами не між капральствами, а між «plotton».
Троупітцен (Прим. 8), описуючи організацію, бойовий та похідний порядки піхотної роти за шведським стилем, теж згадує обєднання окремих капральств, але за його термінологією таке обєднання називається не «plotton», а «squadron» (14, ст. 21). Варто відмітити, що хоч його концепція і посилається на шведську, вона має з нею ряд відмінностей. Наприклад, рота в нього, як і в шведів складається із шести капральств: 4 мушкетерних та 2 пікінерних, тоді як у шведів по 3 кожного виду зброї. Капральство як пікінерне так і мушкетерне нараховує 4 відділення (rot по 6 солдат) загалом в 24 солдати (у шведів - пікінерне капральство має 18 солдат, мушкетерне - 24). Виходячи із теорії Троупітцена, кожна рота має більшу кількість мушкетерів - 2/3, тоді як у шведів лише 4/7. Організція роти Троупітцена, ймовірно, була спрощенням шведської організації, німецькою її адаптацією і водночас більше підлаштовувалась під реалії пропорцій між пікінерами та мушкетерами на той час.
Характерно, що про дистанцію між бригадами на ордер-баталії ми знаємо досить мало. Чи не єдиним джерелом в цьому питанні є Вільяма Барріффе, який зазначає, що у битві при Брайтенфельді (1631р.) бригади були складені у звичному для шведської армії шаховому порядку. Відстань по фронту між бригадами першої лінії дорівнювала фронту пікінерів першого ескадрону бригади другої лінії. (11, ст.. 52)
Еволюція шведських тактичних формацій.
Бригада шведів, як тактична одиниця лише трохи пережила Густава Адольфа. Джеймс Тернер (Прим. 10), який прибув до Німеччини в 1632 році, побачив, що бригада ще використовується "протягом року після смерті короля"; поряд з тим шведська армія відмовилась від захисних обладунків та знехтувала піками. (2, ст.. 14) Термін «бригада», хоч і продовжував використовуватись в якості тактичної одиниці, однак клиновидної форми вже не мав. На ордер-баталіях в другій половині Тридцятирічної війни ми бачимо як шведська армія шикується сквадронами лінійної форми, а кожен сквадрон формується не половиною полку, а кількома полками (у зв’язку із зменшенням чисельності полку) і називається бригадою. Така бригада була чисельно чимось середнім між трисквадронною бригадою в 1200 солдат та сквадроном в 408 солдат. Нова формація мала розмір подвійного сквадрона чисельністю 700-1000 солдат і нагадувала чисельно та формою батальйони, характерні для німецької, голландської, французької армій із пікінерами посередині, мушкетерами по флангах. У битві при Віттштоку (1636р.) такі бригади мали наступний вигляд (6, ст. 38):
Метаморфози фактичного вигляду бригади
Фактично, бригада мала не такий симетричний вигляд, виходячи із наявної кількості пікінерів та мушкетерів у полках які входили до її складу. Так, для ідеального сквадрону необхідно 43% (432 солдати) пікінерів і 57% (576 солдат) мушкетерів. В битві при Лютцені, 1632 р. Зелена бригада мала дефіцит пікінерів, адже полки, що її формували, мали значно нижчу за стандарт кількість пікінерів: Зелений полк - 34,65% пікінерів, Чорний полк - 17,89% і Шотландський полк Леслі - лише 6,25%. Нова Синя бригада мала два полки де пікінерів не було взагалі. Залишається відкритим питання про те, як шведська бригада могла функціонувати з такою низькою кількістю пікінерів. Бжезінскі (Прим. 12) припустив, що шведська піхота не завжди розгорталась в шість шеренг, але іноді тільки в три або чотири шеренги. Це було малоймовірним для мушкетерів виходячи із їх специфічної тактики, однак цілком можливо для дефіцитних пікінерів і необхідності розширення їхнього фронту. (12, ст. 100) Фактичне положення полків всередині бригад невідоме, однак, цілком логічно, що полк із найбільшою кількістю пікінерів займе центральне положення у фронті бригади. Адже якщо пікінери з центрального сквадрона будуть розбиті, вся бригада зламається. (12, ст. 101)
Продовження у розділі ІІІ
Щоб зрозуміти, яка тактична одиниця використовувалась у шведській армії, нам потрібно бачити чисельність окремих тактичних одиниць на окрему дату. Вся інформація з цього питання відображена у таблиці.
Назви тактичних одиниць у військовій історії є в певному сенсі суперечливими. Поясню, чому. Тактичні одиниці в залежності від їх чисельності мають свою назву. Теоретично шведський сквадрон як і голландський батальйон мали чисельність в 500 солдат і здебільшого складали половину полку 4-5 рот. Класичні шведська та голландська бригади були засновані як об єднання сквадронів-батальйонів і складались із 4-6 таких сквадронів (або 1-2 полків в адміністратичному плані) загальною чисельністю в 1200-2000 солдат. За іспанським, німецьким та французьким стандартом батальйон був більшим - близько 1000-2000 солдат і складався зазвичай з повного полку, але якщо полк був надто слабким, він міг бути об’єднаним з іншими полками в батальйон. Приблизно з 1632 року термін бригада, як об’єднання кількох батальйонів (та полків) проникає в імператорську, а, після 1635 року, і у французьку тактичну термінологію. У таблиці для ідентифікації тактичних одиниць я дотримуюсь наступних правил: 1) якщо одиниця менша 1000 солдат - це батальйон або сквадрон; 2)якщо одиниця більше 1000 солдат, то це батальйон або бригада; 3) якщо одиниця більша 1000 солдат і складена з кількох полків, то це бригада. В літературі немає чітких правил означення назв тактичних формації в бойовому порядку, тому доводиться дослухатись до свого досвіду. Однак і мої правила нерідко дають збій, адже одиниця з кількох полків чисельністю більш як 1000 солдат в військово-історичній літературі може зватись батальйоном. Часто бригада може мати в своєму складі один полк та чисельність меншу 1000 солдат.
Як видно з численних ордер-баталій, доступних для перегляду на сайті Королівського архіву Швеції (Riksarkivet), шведська армія у Польсько-шведських війнах (1621-1626, 1629-1629рр.) використовувала в якості тактичних формацій у піхоті сквадрони. Хоча шведська армія і прийняла в деякій мірі голландське тактичне формування батальйон-сквадрон, ордер баталія шведської армії жодним чином не передбачала голландського шахового порядку, використання пари батальйонів і відстаней між ними (Прим.6). Уся кількість сквадронів у шведській армії ділилась на певну кількість груп, в кожній з цих груп було від трьох до семи сквадронів, а сама група шикувалась у формі клина. Для назв таких груп не треба було придумувати назви, термін «бригада» як об’єднання кількох батальйонів у голландській армії цілком підходив. Бригади мали свої імена, які відповідали іменам найстарших полків, що входили в бригаду. Якщо до бригади входив один з кольорових полків, то бригада отримувала назву цього кольорового полку (2, ст.. 15 ). Варто зауважити, що кольорові полки були найстаршими із найманих піхотних полків.
Одним з перших клиновидних формувань - протобригад було формування у битві при Діршау (1627р.), коли 9 сквадронів було згруповано у три клиновидних групи (7, ст.. 91-92). Однією з причин появи клиновидних формувань, сформованих для ефективного захисту від польської кавалерії, була нестача пікінерів у шведській армії, адже для чого так детально перемішувати пікінерів з мушкетерами, якщо можна сформувати один пікінерний центр і обрамити його мушкетерами зі всіх сторін. Відмітимо, що у даних клиновидних групах, як і у бригаді деяка частка мушкетерів знаходиться за пікінерами і, у початковому положенні, може атакувати лиш фланг кавалерії, яка провела свою атаку і знаходиться на лінії вогню тилових мушкетерів. Тут необхідно згадати існування гарнізонів аркебузирів у іспанських терсіос, які не мали широкого фронту, а прикривали ескадрон пікінерів з флангів і звідси могли атакувати противника, який був принаймні в одній лінії з терсіо. Ймовірно, для піхотних формацій було актуальним мати або фланговий захист або фланговий атакуючий потенціал.
При обороні від атак польської кавалерії голландська бригада була б безсилою через значні дистанції між окремими лініями і неможливість швидко реагувати другим ешелоном на швидкий прорив першої лінії. Ймовірно, саме тому шведами було утворено клиновидний бойовий порядок в який входила вся піхота. Згодом, шведська армія почала шикувати свою піхоту не одним клином, а кількома, що дозволяло хоч якось маневрувати піхотою. Як у голландській системі спарених батальйонів у ромбовидних бригадах так і клиновидних формувань шведів є одна негативна деталь, а саме важкість оборони при атаці з флангу і взаємна підтримка батальйонів у цьому випадку. Цей недолік було усунуто шведами шляхом об’єднання сквадронів щільніше і не в один ешелон ордербаталії, внаслідок чого було утворено класичну шведську бригаду.
Класична бригада Густава Адольфа зустрічається у ордербаталіях починаючи з 1630 року. Найбільш детальне зображення чотири-ескадронної бригади наведено у роботі The Swedish Discipline, Religious, Civile, and Military, Etc. , 1632 (перекладеній Sir Thomas Rae або William Watts). Нами буде наведено його у всій красі, адже тут ми можемо бачити і розміщення офіцерів і кожен взвод-капральство і інтервали між капральствами.
Як бачимо на зображенні, бригада складалась з чотирьох ескадронів за кількістю пікінерних центрів. Глибина пікінерних та мушкетерних блоків складала 6 шеренг. У пікінерних блоках інтервали між капральствами відсутні за винятком четвертого тилового сквадрона. Скоріш за все, шикувалась на полі бою бригада в наступному порядку: спочатку з наявних в маршовій колоні полків шляхом їх поділу утворювались сквадрони, які потім зводились у бригаду. Фактично, бригади часто формувались не із трьох сквадронів, а найчастіше із трьох полків, чисельністю приблизно в сквадрон, тому ділити полки на сквадрони не було необхідності. У випадку коли бригаду формувало два полки або навіть один, проблем із поділом полку на сквадрони не було. Сам сквадрон утворювався, ймовірно, за принципами, прийнятими в голландській армії, де найстарша рота займала правий фланг батальйону. Підтвердженням цього є те, що старший полк в бригаді наведеній нижче займає положення на правому фланзі.
* Капітан-лейтенантом називали лейтенантів рот, капітаном яких був полковник. Справа в тому, що всі три вищих офіцери полку (Полковник, підполковник та майор) окрім того що керували полком - мали ранги капітана в своїх ротах, але в цих ротах фактичне керівництво здійснювали окремі люди з рангом капітан-лейтенанта. В звичайній роті, ранг її керівника йменувався лейтенантом. Полковник-капітан - ймовірно, ранг для полковника, в полку якого не було достатньої кількості рот, в результаті чого в бригаду входило більш як два полки і місце у фронті бригади було зайняте двома старішими полковниками. Цей ранг адміністративно не виділявся, важливим був лише в тактичному плані.
** Підполковники займали це місце лише в разі, якщо бригаду формувало більш як два полки. В стандартному формуванні бригади в два полки, місце було для лейтенантів.
*** Майори займали це місце лише в разі, якщо бригаду формувало більш як два полки.
**** Кожна літера (L.1, L.2…) повторюється двічі, адже полків було два, у кожному полку було п’ять лейтенантів. Лейтенанти, як і інші офіцери в полку розміщувались по старшинству. Правий полк найстаріший, найстаріші роти в полку справа на ліво.
Ця, найбільш детальна, схема чотирьох-ескадронної бригади породила уявлення, що бригада з чотирьох ескадронів була незмінною протягом періоду існування шведських бригад (1628-1634рр.). Насправді, через брак пікінерів від чотири-ескадронної бригади відмовились у середині 1631 року, її місце зайняла три-ескадронна бригада (2, ст.. 15).
Адміністративна організація шведської піхоти, як бачимо, повністю побудована на тактичних принципах. Однак, у тактичній організації шведської піхоти Монро на битву при Брайтенфельді (1631р.) згадує ще один організаційний термін - плутонг «plotton», який позначав одиницю з двох капральств мушкетерів (по 24 солдати). Термін «plotton» Монро (Monro, His Expedition with the Worthy Scots Regiment Called Mac-Keys, 1637 р.) використовує для позначення окремих мушкетерів, які розміщувались серед кавалерії. (11, ст.. 53). У книзі Вільяма Барріффе (William Barriffe, Military discipline: or, The young artillery man. Wherein is discoursed and showne the postures both of musket and pike, 1635 ) ми зустрічаємо зображення і опис розташування триескадронних бригад уже із використанням не капральств, а «plotton» із інтервалами не між капральствами, а між «plotton».
Троупітцен (Прим. 8), описуючи організацію, бойовий та похідний порядки піхотної роти за шведським стилем, теж згадує обєднання окремих капральств, але за його термінологією таке обєднання називається не «plotton», а «squadron» (14, ст. 21). Варто відмітити, що хоч його концепція і посилається на шведську, вона має з нею ряд відмінностей. Наприклад, рота в нього, як і в шведів складається із шести капральств: 4 мушкетерних та 2 пікінерних, тоді як у шведів по 3 кожного виду зброї. Капральство як пікінерне так і мушкетерне нараховує 4 відділення (rot по 6 солдат) загалом в 24 солдати (у шведів - пікінерне капральство має 18 солдат, мушкетерне - 24). Виходячи із теорії Троупітцена, кожна рота має більшу кількість мушкетерів - 2/3, тоді як у шведів лише 4/7. Організція роти Троупітцена, ймовірно, була спрощенням шведської організації, німецькою її адаптацією і водночас більше підлаштовувалась під реалії пропорцій між пікінерами та мушкетерами на той час.
Характерно, що про дистанцію між бригадами на ордер-баталії ми знаємо досить мало. Чи не єдиним джерелом в цьому питанні є Вільяма Барріффе, який зазначає, що у битві при Брайтенфельді (1631р.) бригади були складені у звичному для шведської армії шаховому порядку. Відстань по фронту між бригадами першої лінії дорівнювала фронту пікінерів першого ескадрону бригади другої лінії. (11, ст.. 52)
Еволюція шведських тактичних формацій.
Бригада шведів, як тактична одиниця лише трохи пережила Густава Адольфа. Джеймс Тернер (Прим. 10), який прибув до Німеччини в 1632 році, побачив, що бригада ще використовується "протягом року після смерті короля"; поряд з тим шведська армія відмовилась від захисних обладунків та знехтувала піками. (2, ст.. 14) Термін «бригада», хоч і продовжував використовуватись в якості тактичної одиниці, однак клиновидної форми вже не мав. На ордер-баталіях в другій половині Тридцятирічної війни ми бачимо як шведська армія шикується сквадронами лінійної форми, а кожен сквадрон формується не половиною полку, а кількома полками (у зв’язку із зменшенням чисельності полку) і називається бригадою. Така бригада була чисельно чимось середнім між трисквадронною бригадою в 1200 солдат та сквадроном в 408 солдат. Нова формація мала розмір подвійного сквадрона чисельністю 700-1000 солдат і нагадувала чисельно та формою батальйони, характерні для німецької, голландської, французької армій із пікінерами посередині, мушкетерами по флангах. У битві при Віттштоку (1636р.) такі бригади мали наступний вигляд (6, ст. 38):
Метаморфози фактичного вигляду бригади
Фактично, бригада мала не такий симетричний вигляд, виходячи із наявної кількості пікінерів та мушкетерів у полках які входили до її складу. Так, для ідеального сквадрону необхідно 43% (432 солдати) пікінерів і 57% (576 солдат) мушкетерів. В битві при Лютцені, 1632 р. Зелена бригада мала дефіцит пікінерів, адже полки, що її формували, мали значно нижчу за стандарт кількість пікінерів: Зелений полк - 34,65% пікінерів, Чорний полк - 17,89% і Шотландський полк Леслі - лише 6,25%. Нова Синя бригада мала два полки де пікінерів не було взагалі. Залишається відкритим питання про те, як шведська бригада могла функціонувати з такою низькою кількістю пікінерів. Бжезінскі (Прим. 12) припустив, що шведська піхота не завжди розгорталась в шість шеренг, але іноді тільки в три або чотири шеренги. Це було малоймовірним для мушкетерів виходячи із їх специфічної тактики, однак цілком можливо для дефіцитних пікінерів і необхідності розширення їхнього фронту. (12, ст. 100) Фактичне положення полків всередині бригад невідоме, однак, цілком логічно, що полк із найбільшою кількістю пікінерів займе центральне положення у фронті бригади. Адже якщо пікінери з центрального сквадрона будуть розбиті, вся бригада зламається. (12, ст. 101)
Продовження у розділі ІІІ