ЧОРНА ЛЕБІДЬ/BLACK SWAN
Нарешті подивився фільм "Чорний лебідь" (Black Swan) з Наталі Портман (Natalie Portman), де вона зіграла дещо обділену життям балерину. Героїня актриси потерпає через появу в театрі іншої танцівниці, яка ніби хотітиме забрати всі її партії. Ситуацію загострить наближення важливої прем'єри, за кілька днів до якої героїня Наталі Ніна усвідомлює, що конкуренція є лише продуктом її хворої уяви. Та наскільки реальною буде інша танцівниця глядач має здогадатися сам, адже балерина Портман заплутуєцця у своїх мареннях та страхах.
Конкурентку героїні Наталі зіграла нова зірка Голівуду і наша землячка Міла Куніс
Click to viewБалерина Ніна відноситься до категорії балетніх “трудяг” - вона власною працею, кров’ю і потом досягає того, що у більш талановитих танцівниць є від природи. Ця затиснута і закомплексована дівчина намагається знайти в собі те, чого в ній немає: пристрасті, вогню, скажених емоцій. Вона «технар», який вважає, що досконалості можна досягти філігранним за точністю виконанням рухів. Однак хіба можна судити про танець лише з точки зору правильності-неправильності, технічності-нетехнічності? Але це єдина шкала оцінок, за якою Ніна може обійти конкуренток. У ній начебто життя, тієї самої “іскри”, нібито немає, і вона, молода і красива, виглядає, немов стара. І ось, коли щастя зовсім близько, на горизонті виникає не менш приваблива і більш талановита Лілі з Сан-Франциско...
Режисер блискуче показав цей контраст: талант проти працьовитості, натхнення проти техніки. Лілі танцює, як живе, і живе, як танцює. Ніна ж намагається зобразити на сцені те життя, якої у неї ніколи не було, ті емоції, яких вона ніколи не відчувала. А імітація ніколи не зможе перевершити природність і ненаграність. Не випадково у Ніни кровоточили то пальці, то спина - їй силою, з кров’ю доводилося вичавлювати з себе те, чого так марно домагався від неї Тома́. Ніна відкусила від пирога більше, ніж могла проковтнути, але як же хочеться виблискувати на сцені у головній партії! І тут я би все-таки не погодився з режисерорм, а точніше з фіналом «Чорного лебедя»: скажу лише, що, як на мене, не можна вирватися на якісно інший рівень лише завдяки стану надмірного нервового збудження (якщо так, звичайно, можна назвати ці дивацтва, а, точніше кажучи, божевілля Ніни) і якогось екзальтованого екстазу, в якому перебувала королева лебедів. Так, вона могла наблизитися до досконалості, яке вона так силкувалася досягти, але пізнати, осягнути його повною мірою - навряд чи. Ніна на дев’яносто дев’ять відсотків зі ста була близька до цього, але останній, сотий відсоток доступний лише по-справжньому талановитим і обдарованим людям.
Не оминув режисер своєю увагою і одвічну проблему батьків і дітей. Еріка, мати Ніни, втілює собою один з найгірших варіантів поведінки батьків: «нехай моя дитина досягне того, чого я сам не зміг досягти». Такі ось шалені і фанатичні матусі і татусі записують своїх дітей у всі можливі секції або в якусь конкретну і починають планомірне промивання мізків на предмет того, що це їм, дітям, в першу чергу необхідні ці заняття, що вони їм ще подякують. Погодьтеся, знайомий сценарій. Мені завжди трохи шкода таких дітей: вони живуть життям своїх батьків, мріють їх мріями і реалізовують їх амбіції. Можливо і Ніна-то начхати хотіла в дитинстві на цей балет, та тільки хто її питав? Вже певно не мати, замкнувши свою дочку в дванадцятирічному безпорадному віці з усіма його атрибутами у вигляді плюшевих іграшок і рожевих шпалер на стінах кімнати.
У «Чорному лебеді» можна побачити ще багато іншіх мікротем, розвинути які режисер пропонує самим глядачам, і кожен з них точно знайде щось своє в цій картині. Але навіть якщо ідея й думки фільму вам не сподобаються, то не оцінити дійсно відмінну і якісну гру акторського складу не вийде: між усіма виконавцями немов хімія якась відбувається, вони неймовірно гармонують один з одним, що, безсумнівно, додає глядачеві задоволення від перегляду .
Усім, навіть тим, хто не любить балет, подивитися фільм рекомендуєцця.
перший досвід у YouTube