Parlez-vous Français?
Завдяки «Інтеру» пізнім вечором знову з велетенським задоволенням переглянув свій улюблений фільм «Un Homme Et Une Femme» з неповторними Анук Еме і Жаном-Луї Трентіньяном.
Як ідіотсова сидів до другої години не кліпаючи. Знайомий і надзвичайно близький сюжет: Він - справжній чоловік, професійний автогонщик, Вона - красива і розумна жінка. У кожного з них є своє минуле із присмаком смутку. Тепер Він і Вона самотні і світ спогадів володіє ними значно більше, ніж світ повсякденної реальності. Випадкова зустріч, несподівано сильне, хвилююче почуття вирве героїв з холодних обіймів самотності. Нова близькість, тендітна й невпевнена, не одразу подарує їм просте людське щастя, на тернистому шляху, до якого потрібно буде знайти чимало сміливих відповідей на складні питання буття...
Єдине, про що щиро жалкував було те, що показували дубльовану англійську версію, а так хотілось почути репліку Ганни Готьє французькою...
А ще прийшов за згадку один випадок, що трапився зовсім недавно.
Цієї осені у мене гостював пітерський товариш. Сиділи ми з ним у кафе за чаркою віскі і говорили, звісно, про дам. Коли раптом за сусіднім столом почули дзвінкий і ніжний голос. Чимось він вразив, настільки, що ми, не змовляючись, обернулися. Дівчина говорила французькою. Судячи з вимови, вона була щирою француженкою і як усі вони, говорила дуже емоційно. Супутник явно розумів, що говорить дівчина, ми - явно ні. Однак і ми, й він щиро милувалися цим процесом. Ми навіть кинули віскі і зсунули стільці, аби не оглядатися, а сидіти зручно.
Дівчина була досить милою. Не красивою - а саме милою, такою charmant. А симпатичні гримаски, що супроводжували монолог, додавали обличчю ще більш неповторного шарму. Усе, про що говорила француженка, відразу відбивалося на її обличчі - на секунду воно ставало стривоженим, тоді здивованим, далі розквітало радісною посмішкою, і очі запалювалися, як два діаманти, потім губки стискалися в серйозну пичку, а згодом очі знову починали грайливо блищати. Усі ці почуття пробігали обличчям за якусь мить, заворожуючи спостерігача. Чимось воно нагадувало гру води на сонці або полум’я в каміні - те, від чого неможливо відірвати погляд.
І ми дружно не відривали своїх поглядів, аж поки французи не закінчили їсти. Ми навіть не подумали, що дівчина може неправильно втлумачити таку виняткову увагу з боку двох красивих дорослих дядьків. Слава Богу, вона була захоплена своєю розмовою і нам вдалося уникнути незручності.
На жаль, усе добре колись закінчується, і коли дівчина зникла за дверима, ми повернулися до свого віскі. Спочатку пили мовчки. Але згодом прокинувся творчий інстинкт і зажадав пояснення. Що, власне, трапилося? Що нас так заворожило? Зовнішність? Ми роззирнулися навкруги. За столиками сиділо кілька наших співвітчизниць і, після ретельного вивчення ми дійшли висновку, що усі вони красивіші за француженку. Просто геть усі. Але чому тоді ми задивилися саме на неї? Парадокс.
Вся справа у французькій мові, вирішив я. В усьому винувате кіно кінця 60-х - початку 70-х минулого сторіччя. Воно з дитинства прищепило мені пієтет до французької. Любов до цієї співучої, швидкої та злегка гортанної мови я відчуваю з дитинства. Мабуть, після української французька - мій фаворит.
Однак художник зобов’язаний дивитися всередину речей а не покладатися на перші поверхневі висновки. І ми вирішили продовжити спостереження. По правді кажучи, за нашими жінками спостерігати складніше, вони спиною відчувають чоловічий погляд, і нам довелося замовити ще віскі - робота обіцяла затягнутися.
Спочатку нам не вдавалося як слід зосередитися. Тільки-но знаходиш блискучі жваві очі, починаєш прислухатися до ніжного голосу, як відразу занурюєшся у ціле море проблем - що на кому було вдягнено, хто що сказав і що подумав, у той час як хтось третій дзвонив кудись там... Ну, ви, мабуть, добре уявляєте ці розмови - ніякого романтизму. Довелося замовити ще кави.
Не знаємо, скільки тривало б наше спостереження і скільки б нам довелося випити, якби наступної хвилини бармен не зробив музику трохи гучнішою.
І в цей момент - справжнє диво! - усе перетворилося, неначе хтось махнув чарівною паличкою. Усі жінки за столиками стали красунями! Ви не повірите. Ми теж не повірили, однак факт лишався фактом. Музика злегка приглушила розмови, не стало чути слів, а залишився лише тембр - дзвінкий, ніжний і чарівливий. А через відсутність інформації як такої, наш мозок почав сприймати винятково картинку - фантастичну зміну емоцій на жіночих обличчях, просто море і вогонь у супроводі райського щебету. Як у тропічному лісі. Боже, що то було за видовище! Жіночі очі змінювалися, як погода навесні, несли в собі неземну радість, світлий смуток, миттєву агресію, легку іронію - уся гама почуттів, що винайшло людство за довгу історію, тепер з легкістю пробігала по милих жіночих личках. Це був справжній рай. Ми відразу закохалися у всіх відвідувачок кафе без винятку.
А потом картинка зіпсувалася. Якийсь недобрий чоловік попросив стишити музику. Він, напевно, не був естетом, а чи то просто не володів тільки-но відкритою нами таємницею жіночих чарів.
Того дня ми сиділи у кафе до самої ночі. Експериментували. Робили музику голосніше, тоді тихше, потім зовсім вимикали. І встановили закономірність - ефект з’являється в той момент, коли музика заглушає зміст слів але ще не перекриває голосу. Ледь голосніше - і все, finita la comedia. Голос має бути чутно. Слова - ні. Спробуйте самі - переконаєтеся.
Учені твердять, що жінки вісімдесят відсотків інформації передають не словами, а іншими способами - мімікою, жестом, тембром, тобто безпосередньо. І тільки двадцять відсотків - словами. Виявляється, ці двадцять відсотків і є вирішальними. Не сприймаєш їх - і все гаразд.
Любі жінки, говоріть французькою! Це така мелодійна, красива мова. Що з того, що ми її не розуміємо? У цьому ж самий цимес! Ви все одно зможете передавати цілих ВІСІМДЕСЯТ відсотків інформації. Цього цілком досить. Оце вам, до речі, і секрет чарівності панянок дев’ятнадцятого століття. Ні - не криноліни і не буклі. А винятково французька мова.
Не женіться ви за цими нещасними двадцятьма відсотками. Все одно зміст жіночих слів тільки каламутить чистоту чоловічого сприйняття. Повірте - ви більше втратите. Вдумуючись у слова, чоловік не може сприймати іншого. Зрештою, основні тези можна висловити жестами - ми зрозуміємо.
Au revoir!