Чи повинна Україна повинна бути українською?
У Бельгії три державні мови: французька, фламандська і німецька. При працевлаштуванні від претендента можуть вимагати знання перших двох. Або в конфігурації - одна з двох плюс англійська. Можливо і трьох відразу.
В ідеалі, окрім рідної мови, фламандці повинні знати французьку, а валлони - фламандську мову. Однак сто днів із дня виборів у Бельгії давно пройшли. Сформувати уряд дві провідні партії, поки що не змогли. І якщо раніше ідея про поділ країни здавалась зовсім нереальною, то тепер вона виглядає все більш і більш переконливою.
Тому коли в інтерв'ю газеті «Het Nieuwsblad» фламандський міністр освіти пропонує вивчення другої мови у фламандців, з французької змінити на англійську - це мене зовсім не дивує. Якщо забути про те, що носії двох культур майже двісті років живуть разом, однією спільнотою. І коли офіційно не вести мову про розподіл майна, то з аргументами міністра можна дуже легко погодиться. А він говорить про те, що французька мова більш складна і попит на англійську набагато вищий. Особливо на фламандському ринку праці.
Втім, колеги по роботі, що проживають у фламандської частини країни, з останнім твердженням категорично не згодні. Кажуть, що французька при пошуку роботи все одно потрібна. Але це не найбільша проблема коли ти - міністр.
От і український прем'єр Микола Азаров закликає молодь вивчати англійську і китайську мови. Про це він сказав, виступаючи на з'їзді «Союзу молоді регіонів України»
Нинішня влада демонструє нові підходи у мовній політиці, і протистояння у верхах триває. Частину громадян втягнуто у священну війну, частина дивується, не бачачи проблеми. Розбиратися, чого й чому, що таке мажоритарні і міноритарні мови, чим відрізняється статус регіональної мови від державної, багатьом людям ніколи. Зрештою, з погляду пересічної людини - називай хоч горщиком, тільки в піч не став. Разом з тим масмедійно замиготіли було слова «сепаратизм» і «федералізм» у конструкціях умовного способу дії і не тільки. Яка ж «погода в домі» очікується? Не тільки парламентаріям, а й громадянам непогано було б розібратися, нарешті, яку державу ми будуємо, які цінності захищаємо і заради чого.
Нині, з перемогою ПР на президентських виборах, іде потужний, нічим не стримуваний наступ і на національний суверенітет, і на демократичні завоювання попередніх років.
Черговий об’єкт нападу очікуваний - державна мова. Сьомого вересня у Верховній Раді зареєстровано проект закону «Про мови в Україні», авторами якого є три депутати від коаліційної більшості - О.Єфремов, С.Гриневецький і П.Симоненко.
Законопроект нібито має на меті встановити рівноправність усіх мов, які вживаються на території України. Із посиланням на «Європейську хартію регіональних або меншинних мов» як базовий документ у мовне законодавство вводиться поняття «регіональна мова». На території її поширення регіональна мова отримує ті ж права, що й державна.
Незабаром ми можемо стати свідками народження цього закону. Обранці народу, що так і не став гордим, мають твердий намір прийняти його найближчим часом. У депутатській коаліції - надлишок голосів, у депутатських душах - брак самоповаги.
Сьогоднішній владі немає діла до предків. Вона творить нову історію. Будує нову країну, якщо вірити свіжому гаслу правлячої партії. Виходить кепсько. Згідно з останніми дослідженнями (проведеними на замовлення самих можновладців), рейтинг ПР і її вождя падає. Що буде з рейтингом під кінець нинішнього року, коли населення «оцінить» підвищення тарифів та зростання поборів, можна лише здогадуватися.
Закон про мови, який де-факто перетворює російську мову на другу державну, - останній патрон в обоймі режиму. Любов до стратегічного сусіда вже набула непристойних форм. Про НАТО забули на роки. ЧФ облаштувався в Криму на десятиліття. Голодомор став лайливим словом. Тішити своїх виборців Януковичу з товаришами далі буде нічим. Влада купається в балаканині. «Нова країна» тоне в старих бідах. Слово «реформа» залишається тільки словом, хоч якою мовою його вимовляй...
Найбільшим цинізмом із боку депутатів-регіоналів і комуністів є те, що для збереження панівних позицій російської мови в Україні вони використовують документ Євросоюзу, призначений для захисту міноритарних мов від поглинання їх мажоритарними. Як свідчать статті запропонованого законопроекту, під виглядом регіональної мови російська фактично буде узаконена як державна. Так, 6-й пункт 8-ї статті проекту закону «Про мови в Україні» надає регіональній мові такі права: «Регіональна мова… використовується нарівні з державною мовою на відповідній території України в роботі місцевих органів влади, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються цим законом».
Оскільки, згідно із законопроектом, для надання російській мові статусу регіональної достатньо, щоб кількість осіб цієї мовної групи, які мешкають на певній території, становила 10 відсотків і більше від загальної чисельності її населення, - зрозуміло, що статус регіональної російська мова отримає в усіх або майже в усіх областях України.
У такий спосіб створена незаконним шляхом коаліційна більшість узаконить в Україні аж ніяк не паритетну українсько-російську двомовність, як про це декларативно заявляють автори законопроекту, а російську одномовність. Навіть більше - цим законом буде легалізовано претензії російської меншини на роль державотворчого етносу в Україні. Про таку роль російської мови в Україні нинішній міністр освіти і науки заявляв ще у 2008 році, звинувачуючи помаранчеву команду в тому, що вона хоче «стереть само понимание того, что русский язык на Украине не иностранный, а государствообразующий наряду с украинским».
Реальне ставлення більшості коаліціянтів до державної мови відверто озвучив свого часу все той же міністр освіти і науки, якому належить таке одкровення: «Ведь кому нужна «мова», если она «вымирает»?».
Людмила Путіна (дружина екс-президента Росії Володимира Путіна), яка є організатором і натхненником «Центра развития русского языка», у своєму виступі на Всеросійській науковій конференції «Російська мова на межі тисячоліть» підкреслила, що на основі спільної мови досягається взаєморозуміння між владою і народом, яке дозволяє говорити про загальні цінності. Вона робить ось такий цікавий висновок: «Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка».
Виникає запитання: а де ж тоді проходять «границы украинского мира», якщо «границы русского» проходять в Україні навіть по коридорах влади?
У всіх народів рідна мова - це не лише засіб спілкування, це - Дім буття, це - національна сутність. В Україні українська мова - це, на жаль, для багатьох фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не засіб порозуміння, не першоелемент культури, літератури, мистецтва, а з важкої руки московської імперії ще й досі для багатьох - це «оголтелый буржуазный национализм», ознака сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм.
З жалем і гіркотою доводиться констатувати, що найбільшу перешкоду на шляху творення української України становить напівасимільований, змаргіналізований рівень масової свідомості значної частини населення. Тому так гостро стоїть проблема подолання комплексів меншовартості і роздвоєння національного самоусвідомлення на всіх рівнях суспільно-державного буття - від президента України до вчителя початкової школи.
Українці, здається, черговий раз можуть здивувати світ своїм специфічно українським дивом, яке полягатиме у тому, що вони можуть дозволити перетворити свою розвинену літературну мову з багатою культурною традицією на змертвілу. Зате тоді українська як мова упослідженої меншини матиме всі шанси потрапити під захист Європейської хартії…
Отже, маємо справу з небаченим досі в історії людської цивілізації фактом: нація, яка, звільнившись від рабства де-юре, здобувши незалежність, право і можливість розбудовувати власну державу, чи не найбільше енергії і коштів витрачає на те, щоб остаточно виродитися, самоліквідуватися, дотла знищити українську мову, національну культуру, духовність. Тобто закінчити злочинний процес геноциду, етноциду і лінгвоциду самогубством, довершити те, чого не встигли зробити впродовж століть усі колонізатори України. «Йдеться ж навіть не про вживання чи не вживання української мови, а про зживання її зі світу. Подібні ситуації в постколоніальних країнах були, але щоб після здобуття Незалежності у своїй власній державі терпіти таку дискримінацію, такий неприхований цинізм - це безпрецедентно», - наголосила Ліна Костенко.
Дивіцця ще: Мовна евтаназія
Дивіцця більше: Про мови
Дуже повчально та інформативно:
Федеральный закон Российской Федерации от 1 июня 2005 г. N 53-ФЗ
О государственном языке Российской Федерации