На світлу пам'ять
Пам'ятаємо і не допустимо
Вперше слово "голодовка" я почув від моєї улюбленої бабусі Ганни. Проте мені здавалось що то просто вона страхала мене, аби краще їв за столом. Взагалі-то це була закрита у нашій сім'ї тема. А чому це було так я зрозумів тільки згодом, коли вже сам був дорослим. Проте навіть ті невеликі уривки у розмовах дорослих все одно були досить моторошними. З тих куцих обмовок я малим дізнався, що такі бур'яни як калачики і лободу їли люди у "голодовку", що з полови робили хліб і "затірку". Але навіть дитиною я відчував якийсь сліпий страх, котрий просочувався між її словами.
І лише років п'ятнадцять тому я дізнався, що моя бабуся Ганна була другою із 12 дітей у сім'ї. З дванадцяти дітей залишились тільки вона і три її сестри. У "голодовку" похоронили трьох і загубили у круговерті лихоліття ще двох братів і сестер. Троє братів загинули у війну. Ну а моїй бабусі довелось відчути усі жахи гулагу і провести вісім років у Воркуті за звинуваченням у преславутій справі "про три колоски"...
І можливо саме тому з самого дитинства до цього часу у мене не піднімаєцця рука викинути окраєць хліба...
Для мене сьогоднішній день - день пам'яті моєї бабусі, її братів і сестер. День, коли ми згадуємо історію наших сімей, справжню історію країни, аби так само її знали і наші діти.
Сьогодні ввечері я запалив свічку пам'яті. За всіма невинно загубленими...
Оригінал запису і коментарі також на LiveInternet.ru