Canzone Napoletana
Божественна музика, небесні голоси...
Неаполітанська пісня - це не просто якийсь музичний жанр, це особливий пласт італійської культури, що зародився, як це зрозуміло із самого терміну, у Неаполі. Відома ще з 13-го століття, неаполітанська пісня, що відрізнялася особливою ліричністю, співучістю і вишуканістю, увійшла в життя не тільки самих італійців, але і буквально підірвала музичний світ у 20-му сторіччі завдяки таланту Енріко Карузо (Enrico Caruso), Беньаміно Джильї (Beniamino Gigli), Маріо Ланца (Mario Lanza) і Робертіно Лоретті (Roberto Loreti), що включали зразки найкращих пісень цього жанру в свій репертуар. Досить назвати лише декілька з них, щоб відразу було зрозуміло, наскільки прекрасні неаполітанські пісні, і наскільки їх люблять люди у усьому світі. Адже хто не знає (або, принаймні, хоча б не чув) «Torna a Surriento», «'O sole mio», «Funiculi funiculà» або «Guaglione»? А чого варта «Dicitencello vuie»?!
Dicitencello vuie
Rodolfo Falvo/Enzo (Lorenzo) Fusco, 1930
Dicitencello a 'sta cumpagna vosta
ch'aggio perduto 'o suonno e 'a fantasia...
ch''a penzo sempe,
ch'è tutt''a vita mia...
I' nce 'o vvulesse dicere,
ma nun ce 'o ssaccio dí...
'A voglio bene...
'A voglio bene assaje!
Dicitencello vuje
ca nun mm''a scordo maje.
E' na passione,
cchiù forte 'e na catena,
ca mme turmenta ll'anema...
e nun mme fa campá!..
Dicitencello ch'è na rosa 'e maggio,
ch'è assaje cchiù bella 'e na jurnata 'e sole...
Da 'a vocca soja,
cchiù fresca d''e vviole,
i giá vulesse sèntere
ch'è 'nnammurata 'e me!
'A voglio bene...
Na lácrema lucente v'è caduta...
dicíteme nu poco: a che penzate?!
Cu st'uocchie doce,
vuje sola mme guardate...
Levámmoce 'sta maschera,
dicimmo 'a veritá...
Te voglio bene...
Te voglio bene assaje...
Si' tu chesta catena
ca nun se spezza maje!
Suonno gentile,
suspiro mio carnale...
Te cerco comm'a ll'aria:
Te voglio pe' campá!..
Click to viewFranco Corelli. Dicitencello vuie
Andrea Bocelli. Torna a Surriento
Mario Lanza. 'O Sole Mio
Tre Tenori. Funiculi, Funicula
Robertino Loretti. Guaglione
Caruso
Qui dove il mare luccica
e tira forte il vento
su una vecchia terrazza davanti al golfo di Sorrento
un uomo abbraccia una ragazza
dopo che aveva pianto
poi si schiarisce la voce e ricomincia il canto:
Te voglio bene assaie
ma tanto tanto bene sai
e una catena ormai
che scioglie il sangue dint'e vene sai.
Te voglio bene assai
ma tanto tanto bene sai
e' una catena ormai
che scioglie il sangue dint' e' vene sai...
Vide le luci in mezzo al mare
pensò alle notti la in America
ma erano solo le lampare
e la bianca scia di un'elica
sentì il dolore nella musica
si alzò dal Pianoforte
ma quando vide la luna uscire da una nuvola
gli sembrò più dolce anche la morte
Guardò negli occhi la ragazza
quegli occhi verdi come il mare
poi all'improvviso uscì una lacrima
e lui credette di affogare.
Te voglio bene assai
ma tanto tanto bene sai
e' una catena ormai
e scioglie il sangue dint'e vene sai...
La potenza della lirica
dove ogni dramma e' un falso
che con un po' di trucco e con la mimica
puoi diventare un altro
Ma due occhi che ti guardano
così vicini e veri
ti fanno scordare le parole
confondono i pensieri.
Così diventò tutto piccolo
anche le notti la in America
ti volti e vedi la tua vita
come la scia di un'elica.
Ah si, e' la vita che finisce
ma lui non ci pensò poi tanto
anzi si sentiva felice
e ricominciò il suo canto:
Te voglio bene assai
ma tanto tanto bene sai
e' una catena ormai
che scioglie il sangue dint'e vene sai...
Te voglio bene assai
ma tanto tanto bene sai
e' una catena ormai
che scioglie il sangue dint'e vene sai...
Caruso
Ця пісня присвячена одному з найпопулярніших і, безперечно, найталановитіших оперних співаків, майстру мистецтва бельканто, тенору Енріко Карузо (Enrico Caruso). Його ім'я, яке стало практично називним, відоме, мабуть, усім, але чим саме був знаменитий цей співак, в який час він жив і творив, що стало основою пісні про нього - тут не все так відомо. Тим часом, діло було древнім і аж столітньої давності.
Енріко Карузо, італієць, який народився й виріс у чарівному Неаполі, в оточенні чудової природи, італійського неба і палкого сонця, був дуже вразливим, імпульсивним і запальним. Силу його таланту складали три основні риси: перша - це чарівний гарячий, пристрасний голос, який неможливо порівняти з будь-яким іншим. Краса його тембру полягала не в рівності звучання, а, навпаки, у багатстві та розмаїтті фарб. Карузо своїм голосом висловлював усі почуття і переживання - часом здавалося, що гра і сценічна дія для нього зайві. Друга риса таланту Карузо - безмежна у своєму багатстві палітра почуттів, емоцій, психологічних нюансів у співі; нарешті, третя риса - його величезний, стихійний і підсвідомий драматичний талант. Я кажу «підсвідомий» тому, що його сценічні образи не були плодом ретельної, копіткої роботи, не були рафіновані та оздоблено до найдрібніших деталей, а ніби відразу народжувалися його гарячим південним серцем.
Карузо умів створювати враження для жінок, вік яких його мало цікавив. Так, його першою обраницею стала оперна співачка Ада Джіочетті (Ada Giochetti), з якою вони познайомились у 1897 році в «Театрі Гольдоні» міста Ліворно («Teatro Goldoni di Livorno»). Ада була старшою від Енріко на 10 років, народила йому чотирьох синів, з котрих вижили лише двоє, Рудольфо (Rodolfo Caruso) та Енріко (Enrico Caruso), що став згодом також відомим актором і співаком. Їх спільне життя тривала протягом 11 років, поки Карузо одного разу не дізнався, що його кохана зраджувала його з їх шофером. Більш того, «солодка парочка» ще й грошей спробувала з нещасного тенора витрусити, але італійський суд, більш гуманний і справедливий, навпаки, звинуватив Аду в наклепі і наклав на неї штраф. Однак душевна рана, нанесена бідному Енріко Карузо, виявилася дуже глибокою і завдала дуже багато моральних страждань.
На щастя, в серці Карузо любов відродилася завдяки чарівній жінці Дороті Бенджамін (Dorothy Park Benjamin), що належала до відомої родини Нью-Йорка. Різниця в їхньому віці становила 20 років - Карузо відсвяткував своє 45-річчя. Вони одружилися у 1918 році, а через рік, у грудні, у них з'явилася чарівна донька Ґлорія. Ще через рік, у грудні 1920 року Карузо дуже сильно захворів і був змушений повернутися до Італії, де мужньо боровся зі своєю недугою. Проте 2 серпня 1921 Енріко Карузо попрощався з цим світом і відійшов в інший світ.
Його вдова, Дороті, опублікувала дві книги про свого чоловіка, якого вона називала «Ріко».Одна з цих книг була опублікована у 1928 році, а інша - у 1945 році. Обидві вони містять багато зворушливих листів Карузо до неї.
Очевидно, що саме зміст цих листів, а також останні роки життя Енріко Карузо, вплинули на італійського музиканта, композитора та співака Лучіо Далла (Lucio Dalla), що в 1986 році він сів за фортепіано і створив разюче чуттєву і красиву пісню 20-го сторіччя «Caruso». Тільки у виконанні Паваротті цієї пісні було продано понад 9 мільйонів копій, а у виконанні Андреа Бочеллі (Andrea Bocelli) і того більше - понад 16 мільйонів записів! Але навіть авторське виконання пісні зробило в той час божественного враження одкровення. Пісня «Caruso» є практично еталонним твором в стилі classic crossover - така собі «попса» для світил оперної сцени, щоб бути ближчими більш широким верствам населення, і в той же час прекрасний спосіб попсовики-витівника від естради просунутися у «дорослому» і «серйозну» жанрі.)))
Lucio Dalla. CARUSO
* * *