http://politeh.ridne.net/node/123?page=1
Зацікавив чужий пост дворічної давності:
http://politeh.ridne.net/node/123?page=1
Частину цього я бачив в оригіналі в Берна, а частину не бачив. Гм, я неуважно читав Берна, чи авторка додала дещо від себе чи просто переформатувала оригінал до невпізнаваності?
"Головна » Журнали » Rocksteady's журнал
Ігри, в які шпіляють люди, або Психологія людських стосунків
Автор: Rocksteady, надіслано в Чт, 03/06/2008 - 13:53.
психологія статті
/*Варнінґ! Дана стаття містить доволі пішлий матеріяльчик, тому Мінздрав попереджує: не рекомендовано для прочитання батькам, інтеліґентам, оліґофренам та незайманим*/
«Спостереження за спонтанними соціальними групами показують, що в біологічному плані емоційна та сенсорна депрівації в більшості випадків призводять до органічних змін або створюють умови для їх виникнення...» Кажучи по-простому, кожна нормальна людина відчуває потребу спілкуватись із собі подібними так само, як «пісю, каку, гаму, факу». Розумні дядьки, наприклад, Ерік Берн, надивившись на те, що ми робимо після того, як привіталися, придумали так званий транзакційний аналіз. Транзакція (не плутати з трансвеститом) - це одиниця спілкування. Люди, перебуваючи в одній групі, так чи інакше заговорять одне з одним або ще якось виявлять свою обізнаність про присутність іншого (типу там ручкою махнуть чи за сраку помацають). Це по-мудрому називається транзакційним стимулом. А відповідь на то («Хамло, закрий двері» чи «І тобі того ж») - реакцією. Так от, до чого я веду. Вищезгаданий Берн сформулював таке поняття, як гра. Це серія послідовних транзакцій, результат яких можна передбачити; коротше кажучи, набір ходів, що містять якусь пастку. І того, для кого ця пастка була призначена, в кінці виставляють, як правило, ідіотом (або і того гірше), а той, хто все придумав, ловить кайф, бо він почуває себе переможцем. Саме тому таке спілкування і обізвали шпілкою. Якщо комусь все це здається дурною факірнею, то можу запевнити, що майже все наше життя - це суцільні ігри. Той, кого в житті хоч раз круто лоханули, мене зрозуміє.
Шпілки бувають різні: пожизнєнні, сімейні, сексуальні (інтєрєсна!), ігри в компаніях, кримінальні і те де. Перш ніж розглянути найпопулярніші з них, варто ще коротко пояснити, чому люди В ПРИНЦИПІ грають в ігри. У мóзґів всіх гомо сапієнс є трійко станів, які відповідають за поведінку. Їх називають Прєдок, Дорослий та Бебі. Чувак у стані Бебі поводиться так, як він би поводився в глибокому дитинстві, тобто він може неадекватно реаґувати на ситуацію і навіть наламати дров. У стані Дорослого той же чувак здатен все оцінити об'єктивно на основі власного досвіду. А в стані Прєдка він зреагує так, як це зробили б його батьки. Стан Прєдка деколи виконує функції совісти («Цього робити НІЗЗЯ!!!»). Ігри виникають лише тоді, коли люди в процесі спілкування перебувають у різних станах. Наприклад, чоловік питає в дружини, спокійненько так, як Дорослий в Дорослого: «Ти куда мою кєпку поставила?», а вона чогось ображається ні з того, ні з сього: «Чого ти ніколи нічо не кладеш на місце?! Чого я все маю знати?! Оно твоя кєпка висить! В тебе все завжди висить замість того, щоб стояти!!..» і т.д. Це в ній Прєдок закерував. А могла б і просто сказати, де... Тоді б ніколи не виникало ніяких конфліктів, і ходили б усі нудні та в'ялі... Отож, нумо гратися.
Фригідна жіночка. Цю забавку ще можна назвати інакше - «Знову не дала!». В неї бавляться в основному подружні пари, але, як то кажуть, трафунки бувають розмаїті. Краткоє содєржаніє: чоловік чіпляється до жінки, типу там «Маринцю, може би ти чого хтіла...», а вона йому: «Срати і ше пряників». Ну, або ще якось відмажеться - скаже, що голова болить, тільки би не дати (в кобіт до такого природжений талант). Після n-ної чоловікової спроби розкрутити її на секс дружинонька читає йому лекцію в підвищених тонах на тему „Всі хлопи - худоба, їм би тільки засунути!" Далі - гірше; вона звинувачує чоловіка у тому, що він її аніскілечки не любить, і що вона не секс-машина, а щоб зовсім загнати його під батарею, може навіть сльозу пустити. Зрозуміло, що в бідного хлопа потенція після такого зникне як мінімум на тиждень. Він мусить відступити (знову сьогодні дрочити доведеться) і більше не чіпляється до дружини. За пару тижнів чи місяців - то як кому вдасться - дружина не витримує (та хто б таке довго терпів) і починає сама провокувати благовірного на інтимні стосунки - то просить замок в платтячку розстібнути, то рушник принести у ванну (бажано голяка), то без станика по квартирі нарізає... Зрештою, чоловік, якщо він не став за цей час педиком, робить нову спробу. Історія повторюється майже до дрібниць, лише в брутальніших виразах. Цього разу хлопака вирішує, що краще вже взагалі не займатися сексом, ніж терпіти щоразу таку наругу (декому важко зрозуміти такі речі). Він вперто не піддається на провокації. В один прекрасний вечір дружина просто підходить до нього і ніжненько так цілує, кладучи його руку на свою сраку. Спочатку хлоп з принципу може повпиратися, але потім вирішує: „Най ся діє Божа воля!" і віддається. Жінка дозволяє йому перші ласки, від чого створюється ілюзія, що, може, нарешті, звершиться... Але в найвідповідальніший момент жінка відступає з криком: „Ну от, я так і знала! Мені потрібна була твоя ніжність, а ти! Ти! Тобі одне на думці!" (типу їй два...) Після цього з почуттям виконаного обов'язку можна почати сваритись на побутові й фінансові теми. Це, звичайно, дивно, але як правило, декотрі хлопи самі бояться сексуальної близькості, тому тьолок собі обирають таких, щоб потім можна було спокійно відмазатись і все сперти на них. Чому кобіти мутять таку факірню? Та тому, що їм страшенно подобається бачити обломані і розгублені фізіономії хлопів. Для них це більший кайф, ніж оргазм (при умові, що вони колись його відчували... ця шпілка дає серйозні підстави для сумнівів). Але ця гра небезпечна, наприклад, тим, що дружина рано чи пізно захоче розпочати нормальне сімейне життя з усім, чим положено, але... пізно, Івасю, до школи. (про гру „Фригідний мужчіна" та інші збочення сильної половини слабких духом чит. у журналі „Максімка").
Динамо. Не плутати з футболом. Зв'язок з ним полягає тільки у тому, що в кінці декого „відфутболять" і, можливо, навіть битимуть ногами. У цій забавці є три степені. Динамо першої степені - невинна процедурка. Як правило, на якійсь паті якась кобіта буде вигигикувати до якогось хлопа і показувати йому кавалок ноги у різних ракурсах, але як тільки він виявить свою небайдужість до неї (в штанях), гру можна вважати закінченою, бо далі такій кобіті нецікаво. По собі знаю. Друга степінь - то вже важчий випадок. В Динамо другої і третьої степені шпіляють тьотки, у яких не всі вдома і вже мало шансів, що ще посходяться. Головний виграш, від якого кобіта ловить кайф - послати хлопа. Особливо після того, як він притис її до батареї і засунув їй руку за пазуху. Коли хлоп скуштував х... кхм, пісю, вона насолоджується його розгубленістю (які ми, кобіти, все-таки сучки). Третя степінь - то вже клініка. Тьолка компрометує пацана і дає йому, а опосля верещить, що він зґвалтував її або причинив їй якусь неймовірну шкоду, щось на кшталт: „Міліція! Гвалтуйте, рятують! Казьол, підарас, шоб ти здох!" (/*а то, что я тогда по п'яні сдєлала, била ошибка*/) або і того гірше: „Ах ти урод! Ти тільки подивись, що ти наробив! Де моя матка? Де матка, питаю?! А як же мої майбутні діти?!" При такому розкладі, якщо кобіта знайде союзників чи свідків (не Єгови), хлопови пряма дорога до буцегарні. А всі знають, що в буцегарні роблять... От жалко пацана.
Подумайте, який жах! Цю шпілку полюбляють пенсіонери, яким, як правило, нема чим зайнятись, батьки і взагалі - старші люди. Вона представляє собою компанію (let's have a party!) людей, що відрізняються завищеним відчуттям власної правоти та рвєнієм покарати всіх, хто живе не за їхніми правилами. Назвемо їх „Теперішні". В нашому суспільстві існує нездорова фігня, що всі повинні у будь-якому випадку слухати старших, бо у них більший життєвий досвід і бла-бла-бла. Старший може бути круглим ідіотом, але все одно його треба слухати, бо в нього досвід... Так от. У таких компаніях „знають" та обговорюють відповіді на всі гострі питання сучасності: стосовно злочинності серед молоді („теперішні батьки надто багато дозволяють"), розлучень („теперішнім дружинам вдома робити нічого"), зростання цін („теперішні бізнесмени надто багато хочуть"). Девіз таких заходів можна сформулювати одним словом - „Не дивно!". Типу там: „Не дивно, що зараз така ситуація! От у наші часи такого не було!.." і далі за текстом. Всі проблеми сучасної такі люди зводять до двох генеральних: 01) Нема порядку; 02) Крадуть. Тут звичайно фігурує деякий персонаж із доволі нечіткими обрисами, котрий тримає на руках всі козирі, який називається „вони". До шпілки Подумайте, який жах відноситься проведення часу „Рана", коли старі пердуни наввипередки розказують страшні (не охотнічі і не риболовні) історії про кров і хвороби, а компанія преставляє собою імпровізований медичний колоквіум. Чим страшніша історія, тим пацаватіший і компетентніший чувак, що її розповів. Вот вєдь нема що робити людям.
Чому б вам не... - Так, але. Найбільш популярна гра на різних паті і в компаніях. Полягає в тому, що Ведучий в компанії ставить перед учасниками якусь проблему, а потім всі по черзі пропонують можливі вирішення, починаючи зі слів „Чому б вам не...". Кожному рішенню Ведучий протиставляє чергове „Так, але...", і так доти, доки рішення не вичерпуються. Ну, наприклад, у жіночі журнали у рубрику листів часто приходять різні перли з проблемами типу: „Ой, ви знаєтє, ми с маїм маладим чєлавєком взаімна мастурбіровалі, і он нєчаянно сломал у мєня в кіскє карандаш. Я хадзіла к врачу, а он гаваріт, што там нічєво нєт, но я вєдь чуствую...". У журналі друкують яку-небудь глибокодумну відповідь на кшталт: „Піди в приватну клініку, тобі там за бакси зроблять вкусну процедурку, ням-ням". За тиждень в іншому журналі ця сама проблема від тої самої тьолки, з чого можна зробити висновок, що попередню пропозицію вона відхилила: „Я хадзіла уже к траїм спєциалістам, оні витащілі оттуда кірпіч, но карандаш остался, а я так больше нє магу, памагітє!" І те де. Зрештою, їй скажуть жити й так („Уяви: нема ніякого карандаша!") і на цьому проблема буде вважатись повноцінно розглянутою. А сенс цієї шпілки в тому, щоб відхилити побільше пропозицій, а кульмінація наступає тоді, коли фантазія учасників вичерпується. За рахунок того, що вони „не запропонували нічого дієвого", Ведучий самостверджується і набуває самовпевненості. Great."
http://politeh.ridne.net/node/123?page=1
Частину цього я бачив в оригіналі в Берна, а частину не бачив. Гм, я неуважно читав Берна, чи авторка додала дещо від себе чи просто переформатувала оригінал до невпізнаваності?
"Головна » Журнали » Rocksteady's журнал
Ігри, в які шпіляють люди, або Психологія людських стосунків
Автор: Rocksteady, надіслано в Чт, 03/06/2008 - 13:53.
психологія статті
/*Варнінґ! Дана стаття містить доволі пішлий матеріяльчик, тому Мінздрав попереджує: не рекомендовано для прочитання батькам, інтеліґентам, оліґофренам та незайманим*/
«Спостереження за спонтанними соціальними групами показують, що в біологічному плані емоційна та сенсорна депрівації в більшості випадків призводять до органічних змін або створюють умови для їх виникнення...» Кажучи по-простому, кожна нормальна людина відчуває потребу спілкуватись із собі подібними так само, як «пісю, каку, гаму, факу». Розумні дядьки, наприклад, Ерік Берн, надивившись на те, що ми робимо після того, як привіталися, придумали так званий транзакційний аналіз. Транзакція (не плутати з трансвеститом) - це одиниця спілкування. Люди, перебуваючи в одній групі, так чи інакше заговорять одне з одним або ще якось виявлять свою обізнаність про присутність іншого (типу там ручкою махнуть чи за сраку помацають). Це по-мудрому називається транзакційним стимулом. А відповідь на то («Хамло, закрий двері» чи «І тобі того ж») - реакцією. Так от, до чого я веду. Вищезгаданий Берн сформулював таке поняття, як гра. Це серія послідовних транзакцій, результат яких можна передбачити; коротше кажучи, набір ходів, що містять якусь пастку. І того, для кого ця пастка була призначена, в кінці виставляють, як правило, ідіотом (або і того гірше), а той, хто все придумав, ловить кайф, бо він почуває себе переможцем. Саме тому таке спілкування і обізвали шпілкою. Якщо комусь все це здається дурною факірнею, то можу запевнити, що майже все наше життя - це суцільні ігри. Той, кого в житті хоч раз круто лоханули, мене зрозуміє.
Шпілки бувають різні: пожизнєнні, сімейні, сексуальні (інтєрєсна!), ігри в компаніях, кримінальні і те де. Перш ніж розглянути найпопулярніші з них, варто ще коротко пояснити, чому люди В ПРИНЦИПІ грають в ігри. У мóзґів всіх гомо сапієнс є трійко станів, які відповідають за поведінку. Їх називають Прєдок, Дорослий та Бебі. Чувак у стані Бебі поводиться так, як він би поводився в глибокому дитинстві, тобто він може неадекватно реаґувати на ситуацію і навіть наламати дров. У стані Дорослого той же чувак здатен все оцінити об'єктивно на основі власного досвіду. А в стані Прєдка він зреагує так, як це зробили б його батьки. Стан Прєдка деколи виконує функції совісти («Цього робити НІЗЗЯ!!!»). Ігри виникають лише тоді, коли люди в процесі спілкування перебувають у різних станах. Наприклад, чоловік питає в дружини, спокійненько так, як Дорослий в Дорослого: «Ти куда мою кєпку поставила?», а вона чогось ображається ні з того, ні з сього: «Чого ти ніколи нічо не кладеш на місце?! Чого я все маю знати?! Оно твоя кєпка висить! В тебе все завжди висить замість того, щоб стояти!!..» і т.д. Це в ній Прєдок закерував. А могла б і просто сказати, де... Тоді б ніколи не виникало ніяких конфліктів, і ходили б усі нудні та в'ялі... Отож, нумо гратися.
Фригідна жіночка. Цю забавку ще можна назвати інакше - «Знову не дала!». В неї бавляться в основному подружні пари, але, як то кажуть, трафунки бувають розмаїті. Краткоє содєржаніє: чоловік чіпляється до жінки, типу там «Маринцю, може би ти чого хтіла...», а вона йому: «Срати і ше пряників». Ну, або ще якось відмажеться - скаже, що голова болить, тільки би не дати (в кобіт до такого природжений талант). Після n-ної чоловікової спроби розкрутити її на секс дружинонька читає йому лекцію в підвищених тонах на тему „Всі хлопи - худоба, їм би тільки засунути!" Далі - гірше; вона звинувачує чоловіка у тому, що він її аніскілечки не любить, і що вона не секс-машина, а щоб зовсім загнати його під батарею, може навіть сльозу пустити. Зрозуміло, що в бідного хлопа потенція після такого зникне як мінімум на тиждень. Він мусить відступити (знову сьогодні дрочити доведеться) і більше не чіпляється до дружини. За пару тижнів чи місяців - то як кому вдасться - дружина не витримує (та хто б таке довго терпів) і починає сама провокувати благовірного на інтимні стосунки - то просить замок в платтячку розстібнути, то рушник принести у ванну (бажано голяка), то без станика по квартирі нарізає... Зрештою, чоловік, якщо він не став за цей час педиком, робить нову спробу. Історія повторюється майже до дрібниць, лише в брутальніших виразах. Цього разу хлопака вирішує, що краще вже взагалі не займатися сексом, ніж терпіти щоразу таку наругу (декому важко зрозуміти такі речі). Він вперто не піддається на провокації. В один прекрасний вечір дружина просто підходить до нього і ніжненько так цілує, кладучи його руку на свою сраку. Спочатку хлоп з принципу може повпиратися, але потім вирішує: „Най ся діє Божа воля!" і віддається. Жінка дозволяє йому перші ласки, від чого створюється ілюзія, що, може, нарешті, звершиться... Але в найвідповідальніший момент жінка відступає з криком: „Ну от, я так і знала! Мені потрібна була твоя ніжність, а ти! Ти! Тобі одне на думці!" (типу їй два...) Після цього з почуттям виконаного обов'язку можна почати сваритись на побутові й фінансові теми. Це, звичайно, дивно, але як правило, декотрі хлопи самі бояться сексуальної близькості, тому тьолок собі обирають таких, щоб потім можна було спокійно відмазатись і все сперти на них. Чому кобіти мутять таку факірню? Та тому, що їм страшенно подобається бачити обломані і розгублені фізіономії хлопів. Для них це більший кайф, ніж оргазм (при умові, що вони колись його відчували... ця шпілка дає серйозні підстави для сумнівів). Але ця гра небезпечна, наприклад, тим, що дружина рано чи пізно захоче розпочати нормальне сімейне життя з усім, чим положено, але... пізно, Івасю, до школи. (про гру „Фригідний мужчіна" та інші збочення сильної половини слабких духом чит. у журналі „Максімка").
Динамо. Не плутати з футболом. Зв'язок з ним полягає тільки у тому, що в кінці декого „відфутболять" і, можливо, навіть битимуть ногами. У цій забавці є три степені. Динамо першої степені - невинна процедурка. Як правило, на якійсь паті якась кобіта буде вигигикувати до якогось хлопа і показувати йому кавалок ноги у різних ракурсах, але як тільки він виявить свою небайдужість до неї (в штанях), гру можна вважати закінченою, бо далі такій кобіті нецікаво. По собі знаю. Друга степінь - то вже важчий випадок. В Динамо другої і третьої степені шпіляють тьотки, у яких не всі вдома і вже мало шансів, що ще посходяться. Головний виграш, від якого кобіта ловить кайф - послати хлопа. Особливо після того, як він притис її до батареї і засунув їй руку за пазуху. Коли хлоп скуштував х... кхм, пісю, вона насолоджується його розгубленістю (які ми, кобіти, все-таки сучки). Третя степінь - то вже клініка. Тьолка компрометує пацана і дає йому, а опосля верещить, що він зґвалтував її або причинив їй якусь неймовірну шкоду, щось на кшталт: „Міліція! Гвалтуйте, рятують! Казьол, підарас, шоб ти здох!" (/*а то, что я тогда по п'яні сдєлала, била ошибка*/) або і того гірше: „Ах ти урод! Ти тільки подивись, що ти наробив! Де моя матка? Де матка, питаю?! А як же мої майбутні діти?!" При такому розкладі, якщо кобіта знайде союзників чи свідків (не Єгови), хлопови пряма дорога до буцегарні. А всі знають, що в буцегарні роблять... От жалко пацана.
Подумайте, який жах! Цю шпілку полюбляють пенсіонери, яким, як правило, нема чим зайнятись, батьки і взагалі - старші люди. Вона представляє собою компанію (let's have a party!) людей, що відрізняються завищеним відчуттям власної правоти та рвєнієм покарати всіх, хто живе не за їхніми правилами. Назвемо їх „Теперішні". В нашому суспільстві існує нездорова фігня, що всі повинні у будь-якому випадку слухати старших, бо у них більший життєвий досвід і бла-бла-бла. Старший може бути круглим ідіотом, але все одно його треба слухати, бо в нього досвід... Так от. У таких компаніях „знають" та обговорюють відповіді на всі гострі питання сучасності: стосовно злочинності серед молоді („теперішні батьки надто багато дозволяють"), розлучень („теперішнім дружинам вдома робити нічого"), зростання цін („теперішні бізнесмени надто багато хочуть"). Девіз таких заходів можна сформулювати одним словом - „Не дивно!". Типу там: „Не дивно, що зараз така ситуація! От у наші часи такого не було!.." і далі за текстом. Всі проблеми сучасної такі люди зводять до двох генеральних: 01) Нема порядку; 02) Крадуть. Тут звичайно фігурує деякий персонаж із доволі нечіткими обрисами, котрий тримає на руках всі козирі, який називається „вони". До шпілки Подумайте, який жах відноситься проведення часу „Рана", коли старі пердуни наввипередки розказують страшні (не охотнічі і не риболовні) історії про кров і хвороби, а компанія преставляє собою імпровізований медичний колоквіум. Чим страшніша історія, тим пацаватіший і компетентніший чувак, що її розповів. Вот вєдь нема що робити людям.
Чому б вам не... - Так, але. Найбільш популярна гра на різних паті і в компаніях. Полягає в тому, що Ведучий в компанії ставить перед учасниками якусь проблему, а потім всі по черзі пропонують можливі вирішення, починаючи зі слів „Чому б вам не...". Кожному рішенню Ведучий протиставляє чергове „Так, але...", і так доти, доки рішення не вичерпуються. Ну, наприклад, у жіночі журнали у рубрику листів часто приходять різні перли з проблемами типу: „Ой, ви знаєтє, ми с маїм маладим чєлавєком взаімна мастурбіровалі, і он нєчаянно сломал у мєня в кіскє карандаш. Я хадзіла к врачу, а он гаваріт, што там нічєво нєт, но я вєдь чуствую...". У журналі друкують яку-небудь глибокодумну відповідь на кшталт: „Піди в приватну клініку, тобі там за бакси зроблять вкусну процедурку, ням-ням". За тиждень в іншому журналі ця сама проблема від тої самої тьолки, з чого можна зробити висновок, що попередню пропозицію вона відхилила: „Я хадзіла уже к траїм спєциалістам, оні витащілі оттуда кірпіч, но карандаш остался, а я так больше нє магу, памагітє!" І те де. Зрештою, їй скажуть жити й так („Уяви: нема ніякого карандаша!") і на цьому проблема буде вважатись повноцінно розглянутою. А сенс цієї шпілки в тому, щоб відхилити побільше пропозицій, а кульмінація наступає тоді, коли фантазія учасників вичерпується. За рахунок того, що вони „не запропонували нічого дієвого", Ведучий самостверджується і набуває самовпевненості. Great."