Герой Украины Дмытро Павлычко о палачах украинского народа - бандеровцах
Оригинал взят у varjag_2007 в Герой Украины Дмытро Павлычко о палачах украинского народа - бандеровцах
После лицезрения у roman_sharp вот этой картинки со стучащими прямо в сердце эпическими строками Героя Украины Дмытра Павлычка об украинской Жанне д"Арк с псевдо "Юлия Тимошенко", хочешь-не хочешь, вспомнились другие его стихи, такие же чеканные, проникновенные и искренние: о палачах и предателях украинского народа - украинских буржуазных националистах:
О ви, «борці» за Україну!
Я вас ніяк не нахвалю.
Ви вміли підпалити сіно,
І туго затягти петлю
На шиї брата ви уміли,
Гестапівці не розуміли,
На що ви здатні: скупувато
Платили чемним наймитам...
Американці - що й казати -
Сьогодні більше платять вам!
Та все-таки й вони не годні
Вас оцінити так як слід.
Не раз ви ходите голодні
І проклинаєте цей світ.
Єдині ми збагнули добре
І ваше серце "прехоробре"
І ваші «сяючі» уми -
За все розплатимось лиш ми!
***
Будеш, Україно,
Довго пам'ятати,
Як тебе карали
Люті супостати.
Люті супостати,
«Найрідніші діти»,
Що хотіли матір
Кров'ю напоїти.
Кров'ю напоїти
Із криниці-рани...
Це тобі, матусе,
Щастя довгождане
Щастя довгождане
За неспані ночі,
Викручені руки,
Виколені очі.
Виколені очі,
Очі-зоряниці.
Будеш пам'ятати
Дерманські криниці!
***
Це неправда, що за волю
Ви боролися в ярмі.
Лицеміри! Нашу волю
Убивали ви самі.
Це неправда, що за брата
Ви страждали у тюрмі.
Лицеміри! Того брата
Мордували ви самі.
Це брехня, що Україну
Ви любили будь-коли:
Як могли б, то й Україну
У криницю б затягли! ***
Під Нью-Йорком
табори військові
Синьо-жовті мають
прапори.
Як убити, з кров'ю,
чи без крові,
вишкіл там ведуть
професори.
Всі вони, майстри
удару в спину,
вішальники, гангстери, збуї,
в боротьбі за "вільну Україну"
пропонують методи свої...
Боже мій, а хто це
їхні учні,
Хто вони, ці блідні
юнаки?
Чи вдихнули в них слова гадючні
кравціви, стецьки,
маланюки?
Повзають вони, як хроби в глині,
Подвиги замовчують сумні -
Той дітей катрупив на Волині,
Ну а той відзначився в Сонгмі...
Дітваки діаспори
гнилої,
Вислухайте поклики мої:
Ваші вчителі--то не герої,
а звичайні вбивці й шахраї...
Виплюйте бандерівську
блекоту,
Вимийте зі свого тіла їдь,
Не служіть ні гунові, ні готу,
А самі собі ви послужіть.
26 декабря 1989 года, газета "Радянська Україна".
***
Москва
Я слышу свист транзисторного змия,
Хрип смерти, крик фальшивого родства…
Но хорошо, что в мире есть Москва,
Что не умру от лжи и от тоски я!
Планету, словно сердце - лейкемия,
Подтачивает ненависть. Слова
Гудят, скрипят, жужжат как жернова,
Дробя надежды и мечты людские.
В коробке чёрной ночи напролёт
Беснуются гиены и гориллы,
Друг другу злобно затыкая рот.
Вдруг - свет Москвы! Все упыри -
В могилы!
В её призывах обретая силы,
Брат брату руку на плечо кладёт.
* * *
Сонце сходило, як жар, багряне
Мов нагріте від вогню боїв,
І на Схід дивились галичани,
На Москву дививсь в надії Львів.
Кров'ю галицька земля полита,
Вся-неначе згарище одно;
А у львівського митрополита
гості п'ють за фюорера вино.
А що перший з них-то із гестапо.
У кашкеті з черепом сатрап,
А що другий-то слуга від папи,
А що третій-то з тризубом раб.
Глухо стукнулись важкі бокали,
Піднялися вгору, повні вщерть.
За народне горе випивали
Разом єзуїт, бандит і смерть....
После лицезрения у roman_sharp вот этой картинки со стучащими прямо в сердце эпическими строками Героя Украины Дмытра Павлычка об украинской Жанне д"Арк с псевдо "Юлия Тимошенко", хочешь-не хочешь, вспомнились другие его стихи, такие же чеканные, проникновенные и искренние: о палачах и предателях украинского народа - украинских буржуазных националистах:
О ви, «борці» за Україну!
Я вас ніяк не нахвалю.
Ви вміли підпалити сіно,
І туго затягти петлю
На шиї брата ви уміли,
Гестапівці не розуміли,
На що ви здатні: скупувато
Платили чемним наймитам...
Американці - що й казати -
Сьогодні більше платять вам!
Та все-таки й вони не годні
Вас оцінити так як слід.
Не раз ви ходите голодні
І проклинаєте цей світ.
Єдині ми збагнули добре
І ваше серце "прехоробре"
І ваші «сяючі» уми -
За все розплатимось лиш ми!
***
Будеш, Україно,
Довго пам'ятати,
Як тебе карали
Люті супостати.
Люті супостати,
«Найрідніші діти»,
Що хотіли матір
Кров'ю напоїти.
Кров'ю напоїти
Із криниці-рани...
Це тобі, матусе,
Щастя довгождане
Щастя довгождане
За неспані ночі,
Викручені руки,
Виколені очі.
Виколені очі,
Очі-зоряниці.
Будеш пам'ятати
Дерманські криниці!
***
Це неправда, що за волю
Ви боролися в ярмі.
Лицеміри! Нашу волю
Убивали ви самі.
Це неправда, що за брата
Ви страждали у тюрмі.
Лицеміри! Того брата
Мордували ви самі.
Це брехня, що Україну
Ви любили будь-коли:
Як могли б, то й Україну
У криницю б затягли! ***
Під Нью-Йорком
табори військові
Синьо-жовті мають
прапори.
Як убити, з кров'ю,
чи без крові,
вишкіл там ведуть
професори.
Всі вони, майстри
удару в спину,
вішальники, гангстери, збуї,
в боротьбі за "вільну Україну"
пропонують методи свої...
Боже мій, а хто це
їхні учні,
Хто вони, ці блідні
юнаки?
Чи вдихнули в них слова гадючні
кравціви, стецьки,
маланюки?
Повзають вони, як хроби в глині,
Подвиги замовчують сумні -
Той дітей катрупив на Волині,
Ну а той відзначився в Сонгмі...
Дітваки діаспори
гнилої,
Вислухайте поклики мої:
Ваші вчителі--то не герої,
а звичайні вбивці й шахраї...
Виплюйте бандерівську
блекоту,
Вимийте зі свого тіла їдь,
Не служіть ні гунові, ні готу,
А самі собі ви послужіть.
26 декабря 1989 года, газета "Радянська Україна".
***
Москва
Я слышу свист транзисторного змия,
Хрип смерти, крик фальшивого родства…
Но хорошо, что в мире есть Москва,
Что не умру от лжи и от тоски я!
Планету, словно сердце - лейкемия,
Подтачивает ненависть. Слова
Гудят, скрипят, жужжат как жернова,
Дробя надежды и мечты людские.
В коробке чёрной ночи напролёт
Беснуются гиены и гориллы,
Друг другу злобно затыкая рот.
Вдруг - свет Москвы! Все упыри -
В могилы!
В её призывах обретая силы,
Брат брату руку на плечо кладёт.
* * *
Сонце сходило, як жар, багряне
Мов нагріте від вогню боїв,
І на Схід дивились галичани,
На Москву дививсь в надії Львів.
Кров'ю галицька земля полита,
Вся-неначе згарище одно;
А у львівського митрополита
гості п'ють за фюорера вино.
А що перший з них-то із гестапо.
У кашкеті з черепом сатрап,
А що другий-то слуга від папи,
А що третій-то з тризубом раб.
Глухо стукнулись важкі бокали,
Піднялися вгору, повні вщерть.
За народне горе випивали
Разом єзуїт, бандит і смерть....