Дукач. Українська жіноча прикраса./Ducach. Ukrainian women's adornment
Дукач - прикраса у вигляді підвіски-медалі, яку дівчина пов’язувала на ленту серед інших шийних прикрас як знак зрілості та переходу з дитинства у доросле життя. Межі поширення: Чернігівщина, Полтавщина та Слобідська Україна, частина Воронежчини та Курщини. Значно рідше на Півдні України та на Правобережжі. Ще в 30ті роки 20 століття на вулиці можна було зустріти дівчину, що носила на шиї дукачі.
Слово “дукач” - українська видозміна назви західноєвропейських золотих монет - “дукатів”. “Дукатами” називались венеціанські монети вагою 3,5г, випущені в обіг у 1284 році. Вважається, що назва “дукат” була народжена словом, яке входило в монетну легенду “Sit tibi Christe datus quem tu Regis iste ducatus.” Рідше дукачі носили назви “личман” і “ягнус”.
Дукачі - ( у 19-20 ст.) - дуже різні за матеріальною та художньою цінністю прикраси - від старанно виготовленого ювелірного виробу до копійчаної примітивної штампованої бляшки. Це була святкова і щоденна прикраса, яку носили як дорослі жінки, так і маленькі дівчатка. Дукач переходив до дівчини від матері або ж його треба було замовити чи купити. Селянські “фамільні коштовності” створювались протягом поколінь і, освячені незмінністю моди, зберігалися дбайливіше ніж сімейні реліквії дворянських родів. Часто шийне вбрання жінки коштувало набагато більше ніж весь родинний дім.
Прикраса являла собою підвіску-медаль і, може бути, прироблена до неї бант-брошка. Бант зображає стрічку, зав’язану бантом у чотири петлі, з двома гілочками, що йдуть від центру, між верхніми петлями - корона типу російської імператорської. Іноді бант прикривається гранованими скельцями. Дукачі з бантами носили за Десною, на правому березі річки - без бантів.
У небагатьох дукачах за медальйони правили справжні західноєвропейські медалі 17-18 сторіччя і російські медалі 18 сторіччя. Але частіше то були медальйони, що виготовлялись в майстернях у ювелірів-золотарів технікою штампування. Крім цього, золотарі виготовляли сережки, ”пугвиці” або “рифи”, якими перенизували коралі, та персні.
Найпростіша форма дукача - медаль з вушком, виконана в техніці лиття із темної міді або світлої латуні - імітації золота. Вушко і обідок, що імітує дротяне плетиво, відливались разом з медаллю. Такі дукач майже ніколи не золотили і до бантів не прикріплювали. Як правило, такі дукачі, зроблені не з монет, дат не мають.
Зразки дукачів
Деякі типи дукачів:
Коронатки.
Католицька церква у 18 сторіччі розпочала практику коронування ікон. Перше таке коронування відбулася у 1717 сторіччі. Монастирі і костьоли виявляли велику зацікавленість в коронації своїх святинь, бо це обіцяло збільшення притоку богомольців і прибутків а також посилення впливу католицької церкви.
Одним із видів пропаганди коронованої папами ікон був випуск спеціальних медалей. Вони виготовлялись в Римі, карбувались зі срібла або латуні і відбивають в основному культ Діви Марії та Серця Ісусового.
Майже всі коронатки-дукачі польського походження, як оригінальні так і українські репліки, знайдені на Полтавщині.
Коронаційна медаль 1762 року та її репліки.
В Ніжині та в одному з оклишніх сіл ходила легенда про те, як Катерина, проїжджаючи повз Ніжин, дала місцевим жінкам по дукачу. З того часу їх і почали носити. Ще одна легенда говорить, що Катерина нагородила ніжинських жінок за хоробрість, виявлену у бою зі шведами, тобто у Полтавській битві. Шведський загін наблизився до міста і обстріляв його з гармат, та поспішив ретируватись, коли на міський вал висипала сила-силенна озброєних людей: це були місцеві міщанки і козачки, що надягли чоловічі шапки і озброїлися, хто чим зміг. Але фактом є те, що портрет Катерини наявний на багатьох ніжинських та інших дукачах. Виник навіть тип дукача із двохстороннім однаковим портретом цариці.
На дукачах зустрічались портрети інших імператриць, але саме коронаційна медаль 1762 року породила величезну кількість повторень, як оригіналів монети так і багаточислених реплік. При чому від такого масового штампування портрету Катерини зображення ставало менш чітким а риси імператриці набували потворних рис. Такий тип підвіски становить цілу епоху в розвитку дукачів, причому епоху заключну, оскільки саме нею й закінчується розвиток дукача як явища.
Коронаційна медаль 1762 року та її репліки
За матеріалами книги І. Г. Спаського “Дукати і дукачі України”.
Фото українських жінок і дівчат у намистах із дукачами
