Львів. Весільна подорож. Частина 6.1.
Отже, майже через рік (а вже, навіть, більше) після закінчення нашої весільної подорожі (і вже після закінчення другої весільної подорожі, присвяченої річниці нашого браку шлюбу) нарешті буде розказано про наше перебування у кінцевій точці нашого маршруту - Львові. До вашої уваги день номер єден (з трьох), проведений нами у славному місті Львові.
Нагадаю лише, що до Львова ми прибули нічним поїздом з Івано-Франківська. Першочергово, зустрівши Олю на вокзалі, ми попрямували до готелю "Арена", який, цілком логічно, "розташувався" біля місцевого цирку. Не зважаючи на те, що готель знаходиться не дуже далеко як від вокзалу так і від центру, але дістатись до нього виявилось важкувато. Адже центральні вулиці Львова були "перекопані" в ході підготовки до Євро2012. Відповідно, трамваї і маршрутки ходили не так, як завжди. Вийти з транспорту довелось раніше аніж треба (біля церкви св. Ольги і Єлізавети) і далі, кілька зупинок, пройтись (з сумками в руках) пішки дуже вузьким Львовом (розкопали вони немало :)) ).
Вартість найдешевших двомісних номерів в готелі "Арена" складала: без ремонту - 65грн.; з ремонтом - 145грн. Душ - в підвалі, санвузол - в кінці коридору, щоправда вода з умивальником є в номері. Звісно, що ми вибрали за 145грн.
Але оскільки для поселення було зарано (була десь 9-та година ранку), то ми завітали на сніданок в гості до Олі, де поспілкувались не тільки з самою Олею, а й з її звіринцем:
собакою Террою
і з морською свинкою
Трохи відпочивши, повернулись назад до готелю, де вже мали змогу ознайомитись з номером і закинути туди речі:
Проблем з вибором подальшого маршруту руху не виникало - шукали те, що найближче знаходиться. Тому направились до собору св. Юра (1744-1764рр.). Арх. Б.Меретин, К.К.Фесінґер.
Всередині не фотографувались - бо це все ж таки культова споруда. Кому дуже кортить - поїдьте самі і подивіться, або шукайте в нетрях :-Р А от дворик залюбки покажемо:
Завершивши ознайомлення з архітектурним комплексом собору св. Юра вирушили через парк ім. І.Франка (менш погорбований аніж дорога від готелю до собору св. Юра) до університету ім. І.Франка.
На площі перед університетом розташувались:
- отакенний вазончик для квітів:
і пам’ятник І.Я.Франку (мимовільно задумуєшся, а чи те місто назвали Івано-Франківськом :)))) )
А оце власне сам Львівський національний університет ім. І.Франка (1877-1881рр.). Арх. Ю.Гохберґер.:
А через дорогу від університету знайшовся будинок з дуже цікавими барельєфами:
серед яких є один під назвою "Гірництво" - рідною серцю майже кожного криворіжця.
А на сусідньому будинку розташувались отакі два атланти:
Одразу за цими будинками розташувалась пл. Генерала Григоренка на якій встановлено пам'ятник Охоронцям української державності/Юрію Змієборцю (1999р. скульптори - В. і А. Сухорські, архітектор - О. Ярема)
Допомогти св. Юрію душити змія - обов’язок кожного християнина :)
А хтось притомився боротись і присів відпочити :)
Головне, не розлякати туристів, які проїжджають повз :))
Поки рухались в напрямку площі Ринок, натрапили на чергову цікаву скульптурку від львів’ян біля ресторану Прага:
І на звичні для Львова лави від... "Львівського" пива (ось нарешті нагадали, що це все ж Львів, а не Франківськ)
Добрались і до каплиці Боїмів
А ось і площа Ринок:
нам можна - ми молодята :)
Біля входу до міської ратуші непорушно "леви камінні варту при брамі несуть" - напевне, найпопулярніші леви у Львові (на ратушу не піднімались, бо всі там були і всі все там вже бачили :))) )
Оскільки прогулянки - це енергоємна справа, то десь поповнити сили треба. Дорогою до кав’ярні "Золотий дукат" зустріли ще одне надбання львівського вуличного скульптурного мистецтва - скульптура Леопольда фон Захер-Мазоха :)
Наталка, звісно ж, не втратила нагоди зробити те, що роблять всі порядні дівчата-туристки :-Р :
А ось нарешті, і вхід до "Золотого дуката".
Наївшись (якщо так можна мовити про пару тістечок, які виявились напрочуд ситними) вдосталь, продовжили походеньки околицями (сусідніми вулицями) площі Ринок. Ми дістались пам’ятника Никифорові-Епіфанію Дровняку (на пл. Музейній (2006р., скульптор - Сергій Олешко, архітектор - Михайло Ягольник)), якого "позачищали" туристи на пальцях, колінах, шляпі тощо.
А на цій фотці Наталка через почуття безмежної любові до Львова намагається видерти гравюру із зображенням міста з рук пам’ятника (напевно, вирішила, що це весільний подарунок) :)))
звісно, що пам’ятник нічого не віддасть - "он же каменный" - тому рух продовжили з порожніми руками :))
В безпосередній близькості від вищевказаного непоступливого пам’ятника знаходиться Домініканський собор (ор. 1749-1764рр.) (Арх. Ян де Вітте, Мартин Урбанік, Христофор Мурадович, Себастьян Фесінґер). Туди теж не заходили, бо всі бачили.
Поблукавши ще трохи вузькими нескінченними вуличками "неочікувано" знов опинились на площі Ринок :))))))))
А ще промайнувши кілька вуличок опинились на сувенірному ринку поблизу якого перед нами стрибала отака-от пташечка:
А майже поруч з сувенірним ринком розташувалась (або навпаки) іще одна візитівка Львова - знайома всім за 20-тигривневою банкнотою - Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницько (1897-1900рр. Арх. Зигмунт Горголевський)
Далі ми "піймали" Вову і "приєднали" до нашої компанії. Після довгих мук вибору куди ж піти, обрали "Високий замок" і рушили туди.
Дорогою натрапили на:
сліди діяльності банди "Чорна кішка" :)))
ляльковий театр з абсурдистськими (чи дуже оригінальними) ляльками-персонажами:
музичний магазин... "Хочеш, я твоєю нотою буду, 8-ю нотою, 8-м чудом.." майже (с)
на місцеву архітектурно-неординарну пожежну частиную Львівські пожежні частини - це вам не криворізькі радянські бокси + кілька додаткових приміщень для працівників.
Ще дорогою "відвідали" Порохову вежу (1554-1556 рр). Тут знаходяться ще одні відомі львівські леви:
А отак виглядає сама порохова вежа (на задньому плані) :) Ледь не єдиний ракурс з якого її можна роздивитись :)
Вже як піднімались на "Високий замок" побачили отаке:
наші криворізькі деревця які виростають на рубероїдних дахах нервово палять в порівнянні з ОЦИМ!
Погода (скоро мав початись дощ, а в деяких районах Львова він уже йшов) добре посприяла різноплановим кадрам:
зокрема і майже апокаліптичним:
Хтось, звісно, може сказати, що це не дуже схоже на Високий замок - бо не видно срача сміття, що лишається після усіляких дибілів "свідомих" туристів... А не видно, бо ми його не фотали :)))
Погода потроху погіршувались - посилювався вітер - і, бажання змиватись було цілком виправданим (але як виявилось потім - цілком даремним, бо дощ так і не пішов :) )
Спустившись з гори, і зробивши крюк через фонтан на розі вул. Мстислава Удалого і В'ячеслава Чорновола,
знов прийшли до центру, - проспекту Свободи - де натрапили на оду з найсвіжіших скульптурних композицій Львова.
Годинник в бочці відтворює запис "Пісні про Львів" у виконанні місцевих знаменитостей Піккардійської Терції щодня о 17.15 (на той момент цей час означав не тільки назву пива, а ще й час відправлення поїзда "Запоріжжя - Львів" з Криворізького вокзалу)
Паралельно з прогулянками Львовом, ми все ж дозволяли Наталці забігти на пару хвильок до різних книгарень в пошуках різних, потрібних їй книг.
І от поки вона застрягла в одному з магазинів, ми лишились ззовні і вивчали вітрину, на якій, зокрема, побачили перелік заходів у книгарні серед яких значилось:
"12/чт/. Презентація книги Вергілія..." О_о
Добре, що хоч без автограф-сесії обійшлося :))))))
Коли ж Наталчин книжковий апетит, нарешті, був хоч трохи вгамований (щоправда, лише на сьогодні :) ) вирішили погуляти ще Стрийським парком. А оскільки транспорту в той бік ми не дочекались
довелося йти пішки... Такими дивними маршрутами якими нас вели Оля і Вова я, навіть, в Кривому Розі не ходив!!! Стільки поворотів, стільки схожих між собою площ, перехресть, поворотів О_о ( я потім ще довго намагався по мапі зрозуміти яким чином ми туди дійшли О_о
Не зважаючи на те, що суттєво вечоріло (а вечоріє тут пізніше ніж, наприклад, в Кривому - самі здогадайтесь чому :)) встигли, навіть, побачити лебедів у парку,
і пам’ятник Янові Кілінському (ну цей. на відміну від білих і пір’їстих, принаймні, нікуди не втече :)))) )
І оскільки, як ми вже зрозуміли, сутеніє тут пізніше, то дуже швидко ми второпали, що на вулиці вже реально ніч і варто роз'їжджатись по домівках. Але щоб вийти до цивілізації довелось пройти ще близько половини парку. Таким чином ми вийшли до військової частини, біля якої розташувалась зупинка громадського транспорту і, також... стоянка військової техніки О_о
День життя ві Львові закінчився, звісно ж, скромною (майже студентською) вечерею - тобто на базі мівіни :)
Далі буде...
Нагадаю лише, що до Львова ми прибули нічним поїздом з Івано-Франківська. Першочергово, зустрівши Олю на вокзалі, ми попрямували до готелю "Арена", який, цілком логічно, "розташувався" біля місцевого цирку. Не зважаючи на те, що готель знаходиться не дуже далеко як від вокзалу так і від центру, але дістатись до нього виявилось важкувато. Адже центральні вулиці Львова були "перекопані" в ході підготовки до Євро2012. Відповідно, трамваї і маршрутки ходили не так, як завжди. Вийти з транспорту довелось раніше аніж треба (біля церкви св. Ольги і Єлізавети) і далі, кілька зупинок, пройтись (з сумками в руках) пішки дуже вузьким Львовом (розкопали вони немало :)) ).
Вартість найдешевших двомісних номерів в готелі "Арена" складала: без ремонту - 65грн.; з ремонтом - 145грн. Душ - в підвалі, санвузол - в кінці коридору, щоправда вода з умивальником є в номері. Звісно, що ми вибрали за 145грн.
Але оскільки для поселення було зарано (була десь 9-та година ранку), то ми завітали на сніданок в гості до Олі, де поспілкувались не тільки з самою Олею, а й з її звіринцем:
собакою Террою
і з морською свинкою
Трохи відпочивши, повернулись назад до готелю, де вже мали змогу ознайомитись з номером і закинути туди речі:
Проблем з вибором подальшого маршруту руху не виникало - шукали те, що найближче знаходиться. Тому направились до собору св. Юра (1744-1764рр.). Арх. Б.Меретин, К.К.Фесінґер.
Всередині не фотографувались - бо це все ж таки культова споруда. Кому дуже кортить - поїдьте самі і подивіться, або шукайте в нетрях :-Р А от дворик залюбки покажемо:
Завершивши ознайомлення з архітектурним комплексом собору св. Юра вирушили через парк ім. І.Франка (менш погорбований аніж дорога від готелю до собору св. Юра) до університету ім. І.Франка.
На площі перед університетом розташувались:
- отакенний вазончик для квітів:
і пам’ятник І.Я.Франку (мимовільно задумуєшся, а чи те місто назвали Івано-Франківськом :)))) )
А оце власне сам Львівський національний університет ім. І.Франка (1877-1881рр.). Арх. Ю.Гохберґер.:
А через дорогу від університету знайшовся будинок з дуже цікавими барельєфами:
серед яких є один під назвою "Гірництво" - рідною серцю майже кожного криворіжця.
А на сусідньому будинку розташувались отакі два атланти:
Одразу за цими будинками розташувалась пл. Генерала Григоренка на якій встановлено пам'ятник Охоронцям української державності/Юрію Змієборцю (1999р. скульптори - В. і А. Сухорські, архітектор - О. Ярема)
Допомогти св. Юрію душити змія - обов’язок кожного християнина :)
А хтось притомився боротись і присів відпочити :)
Головне, не розлякати туристів, які проїжджають повз :))
Поки рухались в напрямку площі Ринок, натрапили на чергову цікаву скульптурку від львів’ян біля ресторану Прага:
І на звичні для Львова лави від... "Львівського" пива (ось нарешті нагадали, що це все ж Львів, а не Франківськ)
Добрались і до каплиці Боїмів
А ось і площа Ринок:
нам можна - ми молодята :)
Біля входу до міської ратуші непорушно "леви камінні варту при брамі несуть" - напевне, найпопулярніші леви у Львові (на ратушу не піднімались, бо всі там були і всі все там вже бачили :))) )
Оскільки прогулянки - це енергоємна справа, то десь поповнити сили треба. Дорогою до кав’ярні "Золотий дукат" зустріли ще одне надбання львівського вуличного скульптурного мистецтва - скульптура Леопольда фон Захер-Мазоха :)
Наталка, звісно ж, не втратила нагоди зробити те, що роблять всі порядні дівчата-туристки :-Р :
А ось нарешті, і вхід до "Золотого дуката".
Наївшись (якщо так можна мовити про пару тістечок, які виявились напрочуд ситними) вдосталь, продовжили походеньки околицями (сусідніми вулицями) площі Ринок. Ми дістались пам’ятника Никифорові-Епіфанію Дровняку (на пл. Музейній (2006р., скульптор - Сергій Олешко, архітектор - Михайло Ягольник)), якого "позачищали" туристи на пальцях, колінах, шляпі тощо.
А на цій фотці Наталка через почуття безмежної любові до Львова намагається видерти гравюру із зображенням міста з рук пам’ятника (напевно, вирішила, що це весільний подарунок) :)))
звісно, що пам’ятник нічого не віддасть - "он же каменный" - тому рух продовжили з порожніми руками :))
В безпосередній близькості від вищевказаного непоступливого пам’ятника знаходиться Домініканський собор (ор. 1749-1764рр.) (Арх. Ян де Вітте, Мартин Урбанік, Христофор Мурадович, Себастьян Фесінґер). Туди теж не заходили, бо всі бачили.
Поблукавши ще трохи вузькими нескінченними вуличками "неочікувано" знов опинились на площі Ринок :))))))))
А ще промайнувши кілька вуличок опинились на сувенірному ринку поблизу якого перед нами стрибала отака-от пташечка:
А майже поруч з сувенірним ринком розташувалась (або навпаки) іще одна візитівка Львова - знайома всім за 20-тигривневою банкнотою - Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницько (1897-1900рр. Арх. Зигмунт Горголевський)
Далі ми "піймали" Вову і "приєднали" до нашої компанії. Після довгих мук вибору куди ж піти, обрали "Високий замок" і рушили туди.
Дорогою натрапили на:
сліди діяльності банди "Чорна кішка" :)))
ляльковий театр з абсурдистськими (чи дуже оригінальними) ляльками-персонажами:
музичний магазин... "Хочеш, я твоєю нотою буду, 8-ю нотою, 8-м чудом.." майже (с)
на місцеву архітектурно-неординарну пожежну частиную Львівські пожежні частини - це вам не криворізькі радянські бокси + кілька додаткових приміщень для працівників.
Ще дорогою "відвідали" Порохову вежу (1554-1556 рр). Тут знаходяться ще одні відомі львівські леви:
А отак виглядає сама порохова вежа (на задньому плані) :) Ледь не єдиний ракурс з якого її можна роздивитись :)
Вже як піднімались на "Високий замок" побачили отаке:
наші криворізькі деревця які виростають на рубероїдних дахах нервово палять в порівнянні з ОЦИМ!
Погода (скоро мав початись дощ, а в деяких районах Львова він уже йшов) добре посприяла різноплановим кадрам:
зокрема і майже апокаліптичним:
Хтось, звісно, може сказати, що це не дуже схоже на Високий замок - бо не видно срача сміття, що лишається після усіляких дибілів "свідомих" туристів... А не видно, бо ми його не фотали :)))
Погода потроху погіршувались - посилювався вітер - і, бажання змиватись було цілком виправданим (але як виявилось потім - цілком даремним, бо дощ так і не пішов :) )
Спустившись з гори, і зробивши крюк через фонтан на розі вул. Мстислава Удалого і В'ячеслава Чорновола,
знов прийшли до центру, - проспекту Свободи - де натрапили на оду з найсвіжіших скульптурних композицій Львова.
Годинник в бочці відтворює запис "Пісні про Львів" у виконанні місцевих знаменитостей Піккардійської Терції щодня о 17.15 (на той момент цей час означав не тільки назву пива, а ще й час відправлення поїзда "Запоріжжя - Львів" з Криворізького вокзалу)
Паралельно з прогулянками Львовом, ми все ж дозволяли Наталці забігти на пару хвильок до різних книгарень в пошуках різних, потрібних їй книг.
І от поки вона застрягла в одному з магазинів, ми лишились ззовні і вивчали вітрину, на якій, зокрема, побачили перелік заходів у книгарні серед яких значилось:
"12/чт/. Презентація книги Вергілія..." О_о
Добре, що хоч без автограф-сесії обійшлося :))))))
Коли ж Наталчин книжковий апетит, нарешті, був хоч трохи вгамований (щоправда, лише на сьогодні :) ) вирішили погуляти ще Стрийським парком. А оскільки транспорту в той бік ми не дочекались
довелося йти пішки... Такими дивними маршрутами якими нас вели Оля і Вова я, навіть, в Кривому Розі не ходив!!! Стільки поворотів, стільки схожих між собою площ, перехресть, поворотів О_о ( я потім ще довго намагався по мапі зрозуміти яким чином ми туди дійшли О_о
Не зважаючи на те, що суттєво вечоріло (а вечоріє тут пізніше ніж, наприклад, в Кривому - самі здогадайтесь чому :)) встигли, навіть, побачити лебедів у парку,
і пам’ятник Янові Кілінському (ну цей. на відміну від білих і пір’їстих, принаймні, нікуди не втече :)))) )
І оскільки, як ми вже зрозуміли, сутеніє тут пізніше, то дуже швидко ми второпали, що на вулиці вже реально ніч і варто роз'їжджатись по домівках. Але щоб вийти до цивілізації довелось пройти ще близько половини парку. Таким чином ми вийшли до військової частини, біля якої розташувалась зупинка громадського транспорту і, також... стоянка військової техніки О_о
День життя ві Львові закінчився, звісно ж, скромною (майже студентською) вечерею - тобто на базі мівіни :)
Далі буде...