takoe…
Уже в Харькове, точнее возле него - в Carnaval Resort&SPA ****, что примерно в 60-70 км от города. Буду тут безвылазно 3 дня, так что встречи в Харькове отменются… как-то так. А пока ехал в экспрессе Киев-Харьков прочитал всю Пелевинскую «Ананасная вода для прекрасной дамы» и треть «Ботакє» Прохасько - обе классные, но разные.
Пелевин четко ловит дух времени и тренды, если не считать мест о духовних исканиях, лично меня зацепил этот абзац ибо практически про меня:
«За целую епоху, прошедшую между двумя этими снитками, он сменил много видов деятельности: писал лирические стихи и критические статьи, занимался искусствоведением, политологическим консалтингом, революционной рабо той и маркетологией (талантливые русские пальчики нового века традиционно проходять все эти поприща по очереди).»
А вот Прохасько берет душевностью и попаданием прямо в серце. Процитирую одну из его мини-новелл из серии FM «Галичина» из книги «Ботакє» (дальше все на украинском):
«18.10. Робота зі словами, а особливо зі словами промовленими укладається в мірило, де з одного боку - зневіра, а з іншого - надія, яку не знищили. Зневіра, бо ти розумієш, як мало важить слово і говоріння, ти усвідомлюєш, що до нічого доброго твоя балаканина загалом не приведе. Бо кожен з людей може зробити все, що є найгіршого в людей, і тоді його не спинить жодне слово. Але є надія. Віра в те, що всі слова знаходять адресата, жодне речення не марне, кожна деталь укладається в ту конструкцію, де її найбільше бракує. Тому і працюєш зі словами. Ти опиняєшся в ролі майстра, що робить предмети розкоші, або продавця дуже химерної і дорогої антикварної крамниці. Твій товар потрібний лиш декому, а ті, кому він потрібний, не завжди знають про існування твоєї крамнички. Тож доводиться чекати. Але не дочекатися не можливо. І коли бачиш захват, сльози й усмішку того, хто тебе знайшов, не можеш уже займатися нічим іншим. Я переконаний, що нема жодної людини - найгіршої і найдурнішої, яка б не дожила до такого моменту, коли їй трапиться слово або речення, адресоване саме їй. Тоді вона, хай ненадовго, перетворюється на найдобрішу і наймудрішу людину на землі. Заради таких метаморфоз варто жити серед людей і любити їх більше, ніж самого себе. І варто плодити слова, речення і образи, розсилаючи їх навмання на всі боки, роздаючи їх тим, хто невідомо для самого себе страждає від браку потрібного слова… Вчинку… Жесту… Поцілунку… Удару… Пригортання… Погляду… Подарунка… Мелодії… Плода… Дороги… Вказівника чи взірця.»
Tweet This Post
Originally published at business 2 people. You can comment here or there.