О. Ірванець, «Вибране за 33 роки»
И вот наконец под новый, 2017 год настал черед выложить свои впечатления от знакомства со стихами Ирванца. Первое же стихотворение, «Художник», очень понравилось. Я подумал: если так пойдет и дальше, то это будет просто невероятно! Но дальнейшее впечатление оказалось немного смазанным: было несколько непонятных и не особо интересных для меня произведений, хотя были и хорошие тоже.
Потом в основном пошел стеб, и уж в этом Ирванец настоящий мастер! Читая последний раздел - стихи на случай, - вспомнил многие моменты (относительно) недавней истории. Понравились: «Художник», «Роберт Фолкон Скотт», «Лист до Інни», «Юркові, самому собі й Вікторові. Саме в такій послідовності», «Любіть!», «Старий поет - молодій поетці» и другие. Цикл любовных стихов «О. Р.» понравился, и надо заметить, понравился полностью. А фразы, которые хочется цитировать, есть почти в каждом стихотворении.
Художник
Ви думаєте - легко?
Ой, нелегко.
Стою один, обличчям до стіни.
Мої ненамальовані лелеки
Перепливають небо восени.
Ви думаєте - швидко?
Ой, повільно
Я опускаюсь вічності на дно.
З підрамника волає божевільно
Розіп’яте, порожнє полотно.
О, полотно!
Ти що не день малієш,
Мов шагренева шкіра днів моїх.
Великий світ.
Всього не намалюєш.
І все-таки не спробувати - гріх.
Ви лічите на метри чи на літри,
На тонни й грами всепланетний скарб,
А в мене світ вміщається в палітру.
В одну палітру.
В кільканадцять фарб.
Вона - мій еталон між еталонів,
Супутниця у швидкоплинних днях.
Свої замерзлі, втомлені долоні
Відігріваю на її вогнях.
Вона - моя непройдена дорога
На ручці пензля, мов на важелі.
Ви думаєте - довго?
Ой, недовго
Живем на незмальованій землі.
Ви думаєте - близько?
Ой, далеко
Той дивний край,
Куди через моря
Летять ненамальовані лелеки
І білі пелюстки календаря…
Роберт Фолкон Скотт
Кохана!
Ім’я твоє диркотливе
вирипує сніг під ногами.
Його деренчливе вітрило намету
тріпоче в ургу ураганну.
З розпоротої на прапори,
порепаної Європи
я мріяв давно утекти до
Тебе,
незаймана, біла, цнотлива моя Антарктидо!
Марилось неоднораз,
як я на грудях у тебе
Губами
Південного полюса пипочку пряну спиваю,
А птиця Пінгвін
у блакитному небі
Божественну пісню співає!..
Та з двох лиш один випадає
щасливий білет лотерейний.
Чи ж заволодію я тим, що мені -
і мені лиш! -
по праву належить?
Я знаю: до тебе,
мені навперейми
бреде той заброда-норвежець.
Я вже навіть передчуваю - спинюсь на бігу.
Всередині щось увірветься,
Коли розрізню попереду, в снігу
Розхрестаний прапор норвежця.
Схилюся, на палицю лижну зіпершись.
Це літній січневий вітрисько хитає мене:
Не перший, а другий, не перший, а другий, не перший!..
Не перший, а другий! Не перший - а це головне!..
Вершина вже взята! Твоя наречена - вагітна!
На другому місяці ходить,
кохана, жадана, єдина,
зваблива, зрадлива, негідна.
А ми зі сватами назад повертаєм голоблі
І плентаємо крижаними світами -
холодні, голодні.
Прощай, незабутнє, святе, сокровенне.
Крізь одяг промерзлий, промоклий
Вганяємо голки у вени -
нехай порятує нас морфій!..
Отут упаду, задубію,
але не програю двобою.
Той, перший -
минущий - він піде,
А я залишуся з тобою,
моя Антарктидо…
Любіть!
Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
Як неньку і дедді достоту!
Любіть Індіану! Й так само любіть
Північну й Південну Дакоту.
Любіть Алабаму в загравах пожеж,
Любіть її в радощі й біди!
Айову любіть! Каліфорнію теж!
І пальми крислаті Флориди!
Дівчино! Хай око твоє голубе,
Та не за фізичнії вади -
Коханий любити не стане тебе,
Якщо ти не любиш Невади!
Юначе! Ти мусиш любити стократ
Сильніше, ніж любиш кохану,
Колумбію-округ і Джорджію-штат,
Монтану і Луїзіану!
Любити не зможеш ти штатів других,
Коли ти не любиш по-братськи
Полів Арізони й таких дорогих
Просторів Аляски й Небраски.
Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
Плекай у душі незникому.
Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф
Люби! І люби - Оклахому!
Старий поет - молодій поетці
Ти була такою серйозною,
На вмовляння мої одразу не піддалася
(Та й не одразу піддалася украй неохоче).
Але я так натхненно й затято просив:
«Ну будь ласка, ну покажи!
Хоча б на хвилинку або на кілька секунд.
Ти тільки дай мені глянути.
Дай мені кинути оком.
Слово честі, я не сміятимусь,
І нікому-нікому не розповім…»
Зрештою ти наважилася -
Ціною великих зусиль і внутрішньої боротьби -
Усе це виразно відбилось на твоєму гарненькому личку.
Ти зробила глибокий вдих,
А потім так само глибокий видих
І показала мені.
Каюся, я не втримався
(Бо була вона в тебе такою, такою, такою…)
Тож несвідомо я простягнув свою руку
Праву, чи, може, й ліву,
І, намагаючись не налякати тебе,
Ніжно ледь-ледь доторкнувся самими пучками,
Кінчиками двох пальців
Спробував розгорнути
І побачити те, що всередині.
Ти стрепенулася, вся спалахнула,
Обпекла мене лютим поглядом,
Відсмикнула і заховала
Свою першу збірочку віршів.
Ссылка: https://sudarenko.wordpress.com/2016/12/30/irvanets_selected_of_33_years/.