Пригодницько-пізнавальна гра "Якщо одного осіннього ранку ти...": веселий тиждень.)
Останній тиждень був справжнім пеклом.)Ніби справжні студенти, все доробляли в останній момент. Якщо зазвичай нам потрібен вечір на одне завдання, тут довелось за три написати все майбутнє. Хоча його було писати легше, ніж минуле. З минулим потрібно бути особливо обережним, аби не ляпнути якусь дурницю. Постійно перевіряти кожну фразу, звіряти дати, місця і т.д. Всьому цьому ще й сприяє те, що у різних джерелах не завжди сходиться інформація. Тож з майбутнім було трохи простіше. Боря запропонував використати ідеї з книжки Матіо Каку «Фізика майбутнього» - аби не просто так щось вигадувати, а все ж описувати щось більш менш реалістичне. При чому хотілося минулого і технічного і апокаліптичного, але руйнувати Землю якось не було бажання. Тож ми вирішили описати апокаліпсис і пост апокаліпсис з первісними людьми не на Землі, а на її моделі. При чому так, аби здалося спочатку що це про Землю, а потім читач розуміє, що це лише модель, яку розробляє якийсь студент в общазі.
Хотіли ще додати 2050 рік і описати там реальні сьогоденні демографічні прогнози, але якось не склалося, може іншим разом.)
Думали також трохи полегшити собі життя і заховати посеред завдань та пасток "рятівний конверт" з картою, як дістатися до табору. Аби бажаючим зійти не пояснювати усно, а просто назвати номер конверта. Та фокус не спрацював, бо багато хто його якимось чином таки відкрив.)
Дуже круто було, що до нас приєдналася Лена, вона нас буквально врятувала в останні дні - купила всі призи, писала разом із нами завдання, друкувала, підписувала і загортала конверти, поїхала на гру, навіть з тим, що у неділю мала бути зовсім в іншому місці.
В п*ятницю в мене запрацювала майже справжня типографія - дві пачки паперу та картридж - і завдання готові.)
Спати в ніч перед грою як завжди особливо не довелось. Зранку (тобто в ночі - о 5-ій) зустріли натовп сонних учасників. Пішли снідати, знайшли цілодобове інтернет-кафе, додрукували ще пару пасток, відправилися на старт. Треба ж не забути всіх сфотографувати! Сфотографували? Ок, тоді можна і починати.
Команди розбіглися, а ми поплелися на автовокзал. По дорозі в таксі ще почули, що декілька команд організувалося і замовило собі бусик. Нарешті можна трохи поспати, телепорт до Вінниці (Летичів з рибою я таки проспала), і от ми вже в якійсь страшненькій піццерії їмо борщ і дзвонимо дівчинці, яка пообіцяла відредагувати нам фотографії. Приїжджаємо до неї, дивуємо її нашими величезними рюкзаками і зависаємо годинки на дві-три з редагуванням. В процесі чомусь не можемо зтягнути з картки пару потрібних фото, а час спливає. Довелось йти без них. Дістались до ательє, поки друкували фото, скупились в супермаркеті (продавчині дуже дивувались навіщо нам потрібно 70 сардельок :) ).
А потім я зрозуміла що ніч на холоді моє горло не переживе і ми розділилися - я поїхала на вокзал, а Боря та Лена в ліс, готувати фініш.
Не дуже хеппі, але все ж таки кінець.)
Хотіли ще додати 2050 рік і описати там реальні сьогоденні демографічні прогнози, але якось не склалося, може іншим разом.)
Думали також трохи полегшити собі життя і заховати посеред завдань та пасток "рятівний конверт" з картою, як дістатися до табору. Аби бажаючим зійти не пояснювати усно, а просто назвати номер конверта. Та фокус не спрацював, бо багато хто його якимось чином таки відкрив.)
Дуже круто було, що до нас приєдналася Лена, вона нас буквально врятувала в останні дні - купила всі призи, писала разом із нами завдання, друкувала, підписувала і загортала конверти, поїхала на гру, навіть з тим, що у неділю мала бути зовсім в іншому місці.
В п*ятницю в мене запрацювала майже справжня типографія - дві пачки паперу та картридж - і завдання готові.)
Спати в ніч перед грою як завжди особливо не довелось. Зранку (тобто в ночі - о 5-ій) зустріли натовп сонних учасників. Пішли снідати, знайшли цілодобове інтернет-кафе, додрукували ще пару пасток, відправилися на старт. Треба ж не забути всіх сфотографувати! Сфотографували? Ок, тоді можна і починати.
Команди розбіглися, а ми поплелися на автовокзал. По дорозі в таксі ще почули, що декілька команд організувалося і замовило собі бусик. Нарешті можна трохи поспати, телепорт до Вінниці (Летичів з рибою я таки проспала), і от ми вже в якійсь страшненькій піццерії їмо борщ і дзвонимо дівчинці, яка пообіцяла відредагувати нам фотографії. Приїжджаємо до неї, дивуємо її нашими величезними рюкзаками і зависаємо годинки на дві-три з редагуванням. В процесі чомусь не можемо зтягнути з картки пару потрібних фото, а час спливає. Довелось йти без них. Дістались до ательє, поки друкували фото, скупились в супермаркеті (продавчині дуже дивувались навіщо нам потрібно 70 сардельок :) ).
А потім я зрозуміла що ніч на холоді моє горло не переживе і ми розділилися - я поїхала на вокзал, а Боря та Лена в ліс, готувати фініш.
Не дуже хеппі, але все ж таки кінець.)