Пригодницько-пізнавальна гра "Якщо одного осіннього ранку ти...": післямова
З чого все починалось? - спитаєте ви. Складно сказати, хіба існують взагалі початок і кінець? Це як вічне питання - що було раніше - курка чи яйце. Так і тут. Починати ж розповідь мабуть варто з кінця вересня, коли Боря повернувся з Китаю і ми взялися вигадувати концепцію.
Готових ідей не було, лише щось розмите і непевне. Спочатку вирішили визначитися з локаціями. Щось величне, де ми ще не були? То це ж про Меджибіж - величезну фортецю на березі річки. Далі почали малювати карту: неподалік є Летичів, там залишки фортеці, трохи далі - Хмільник з палацом, північніше - Бердичів з монастирем, а звідти вже й Житомир недалеко, а там і Верхівня з Бальзаком. Південніше - Жмеринка, центральний залізничний вузол початку 20 ст., Браїлів - справжня музична Мекка - у палаці фон Мекків відпочивав Чайковський, вчив дітей музики Клод Дебюссі. На схід - Вороновиця з прекрасним палацом Грохольських, в якому потім жив славнозвісний Можайський, Немирів з ще одним чудовим палацом графині Щербатової, Печера з мальовничими краєвидами та усипальницею Потоцьких, збудованою Городецьким, Тульчин з палацом Потоцьких. А ще Червоне, Воронівці, Антоніни і т.д. і т.п.
Ну і як це все пов’язати? Схоже доведеться щось вигадувати. Я як раз подивилась фільм «Мементо» і мені хотілось чогось незвичного зі складною структурою. Як калейдоскоп - де різні, здавалось би частинки, потім поєднуються у логічну послідовність. Згадали про «Хмарний Атлас» Девіда Мітчелла - в цьому романі дуже цікава структура, не буду спойлити і розповідати яка, краще почитайте. До того ж різні історії пов’язані між собою через їх героїв. Тут також згадуються Стругацькі. А ще мені чомусь з голови не йшов Італо Кальвіно. І я взялася його читати…
Метою нашої гри, як на мене, є познайомити людей з цікавими місцями України, куди вони самі навряд чи доберуться, та розказати усі ті неймовірні історії, які відбувалися в цих місцях у минулому. А якщо змістити акценти? Якщо теперішній час розповіді розфокусувати із теперішнім часом дійсності? І розповісти всі ці події від імені їх ж учасників? Додати майбутнє і, поступово розповідаючи історії з минулого і з майбутнього, наближатися до сучасності? Де кульмінацією стануть самі учасники та саме сьогоднішній день, мить фінішу?
Звучало це все дуже заманливо, єдине - потребувало від нас неабиякої фантазії та дослідницької роботи. Хотілося всього й одразу - показати якнайбільше цікавих місць, зробити зв’язний сюжет, загадати цікаві задачки, не повторюватись, здивувати. А часу було обмаль, лише місяць з хвостиком.
Тож ми взялися візуалізовувати зв’язки локацій з персонажами, персонажів між собою, персонажів з часом та локації з простором. Іноді знаходились вражаючі подробиці, як от те, що вчителем музики Наполеона Орди, котрий написав трохи не кожен замок та палац в Україні і не тільки, був Ференц Ліст. В решті решт створили майнд-мапу з купою зв’язків, на яку самим страшно було дивитись. Але цього нам було замало і ми додали ще шкалу з часом, аби бачити хто з ким хоча б фізично міг перетинатися. Але в голові це все одно устаканювалось погано.)
Ще треба було придумати, в чому ж сенс усієї гри? Що шукаємо? З цим було дуже складно… Думали-думали, і вирішили, що шукати будемо самі себе, девізом буде «nosce te ipsum», тобто «Пізнай себе», напис, який колись прикрашав стародавній храм в Дельфах, а на фініші знаходитимо дзеркало - тобто власне самих себе.) Потім подумали і вирішили що предмет пошуку в нас буде видозмінюватися під час гри, як у «Код да Вінчі»: спочатку це буде золото, потім зілля, потім рецепт зілля, потім текст заклинання, потім просто якийсь сакральний текст, потім філософська концепція, і нарешті пошук філософської концепції. Так закрутили, що й самі потім не викрутили.) Тому після перших декількох завдань забили на це діло.
Поки все це придумували - встигли стати впізнаваними гостями у декількох київських кафе.)
Думали про старт - як так зробити, аби не так як завжди і цікаво? Вирішили, що старт не в Києві, а у Хмельницькому має дещо здивувати і спантеличити.) Квитків туди мало б вистачити. Але коли вже передгра була розіслана, час спливав, а команди й не чухались відгадувати і купувати квитки - от тоді ми понервували.) Передгру, до речі, вирішили зробити у вигляді мініквесту по Києву. І так, аби використати зв’язки наших персонажів із столицею. А їх було предостатньо. Задум був грандіозний - написати завдання основної гри, пронумерувати весь текст суцільною нумерацією по абзацам (так як нумерують давні тексти для досліджень, наприклад, «Ілліаду»), згадати там якимось боком про Київ, потім вирізати з основних завдань ті шматки і запхати в передгру.
Але коли ми писали передгру, основних завдань ще не було, тому довелося імпровізувати, а потім вже додавати ті шматки в основні завдання.)
Хотілося ще якось цікаво загадати остаточну локацію старту. Були думки залишити послання на вокзалі у камері схову, а учасникам загадати код до неї, або надіслати листа на вимогу і загадати ім’я та прізвище отримувача та поштамт. Але це було трохи складно, тому зупинились на варіанті заховати загадку у книжку в літературній кав’ярні міста. З цим у багатьох команд потім були складнощі.) Деякі вже й квитки у Хмельницький купили, а точного місця та часу ще не знали.) Або ж знаходили їх там, де ми зовсім не загадували.
Довго не могли придумати назву. Сиділи дві години, випили купу чаю, списали дві сторінки блокноту.) Врешті решт, спинились на алюзії до «Якщо однієї зимової ночі подорожній…» Кальвіно. Заодно виникла думка зробити цю книжку одним з призів або подарунків. І поки я її шукала, сама відчула себе її героїнею - в яку б книгарню не зайшла, про неї там не чули.)
Аби остаточно прив’язати учасників до гри додали пару завдань із цілком реальними персонажами у недалекому минулому та майбутньому. У минулому Аня нібито написала реферат про мадам Прунмаєр, у майбутньому десь одразу після гри Льоша згадує про будинок капітана Четкова та Олександра фон Мекка, ще далі, наступного літа Люда розповідає, як вони поїхали приблизно у ті ж самі місця - у Печеру та Немирів. А якщо вчитатися ще уважніше, то можна побачити що у школяра з 2100 року прізвище Васильєв, а аспіранта, який створює модель нової Землі, звуть Урій Сорока.) Фінішне ж завдання мало бути написане від першої особи множини, тобто ніби від самої команди, її враження під час пошуків скарбів. Але в кінці вирішили все ж трохи інакше зробити це завдання - знов ж таки використали один з літературних прийомів Кальвіно і створили текст з назв завдань. А для того, аби це одразу в очі не кидалося, додали ці назви до завдань в їх хронологічному порядку.
З порядками завдань теж було весело. Їх було два - один це послідовність, в якій команди відкривають конверти, інший - хронологічний, тобто від минулого до майбутнього. Загадувати розставити завдання у хронологічному порядку без його зазначення було б жорстоко, бо ми й самі не завжди знали як розставити деякі завдання близькі у часі. Тут би дуже підійшла ідея з нумерацією абзаців, але ми вже не встигали її реалізувати. Тому вийшло що у кожного завдання було по два номери - порядковий та хронологічний.
Далі буде...